11 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9470/24 пров. № А/857/28863/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я.,
Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 460/9470/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_4 про визнання дії протиправними, зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зозулею Д.П. у м. Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена; справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (писмьовій та електронній) формі), -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_4 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3, НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 4, ВЧ НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_4 щодо врахування грудня 2015 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_4 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_4 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078), при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 року по 31.12.2019 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_4 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2019 року, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078;
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 року по 06.11.2022 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2020 року по 06.11.2022 року, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078;
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_3 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 07.11.2022 року по 31.12.2022 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_3 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 07.11.2022 року по 31.12.2022 року, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078;
- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо неврахування вимог абзаців 4. 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2024 року по 21.05.2024 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 21.05.2024 року, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили в апеляційному порядку відповідачі ВЧ НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 , оскільки вважають його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права, вказують, що індексація грошового забезпечення позивача здійснювалася у встановленому законодавством порядку.
Крім того, апелянт ВЧ НОМЕР_3 звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Учасники справи не скористалися правом подання відзиву на апеляційні скарги. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 28.07.1997 року проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема, з 30.05.2006 року по 06.11.2022 року проходив військову службу на посадах у ВЧ НОМЕР_4 та з 07.11.2022 року по 21.05.2024 року проходив військову службу на посадах у ВЧ НОМЕР_5 .
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 травня 2024 року № 470 його було звільнено з військової служби, а 21.05.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) № 141, було виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Також матеріалами справи встановлено, що з 01 січня 2020 року ВЧ НОМЕР_4 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») було виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів Міністерства оборони України та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим грошове та інші види забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_4 починаючи з січня 2020 року нараховувались фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, первинна документація щодо нарахування грошового та інших видів забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_4 за попередні (до 2020 року) періоди встановленим порядком була передана до ВЧ НОМЕР_1 . У зв'язку з вказаним ВЧ НОМЕР_1 є належним відповідачем по справі.
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_3 від 22.05.2024 № 193/324 встановлено, що військова частина НОМЕР_5 перебувала на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_3 з 07.11.2022 року по 31.12.2022 року, у зв'язку з чим грошове та інші види забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_5 за вказаний період нараховувались фінансово-економічною службою ВЧ НОМЕР_3 . У зв'язку з вказаним ВЧ НОМЕР_3 є належним відповідачем по справі.
Відповідно до листа ВЧ НОМЕР_2 від 06.08.2024 № 2/769 військова частина НОМЕР_5 з 01.02.2023 року зарахована на фінансове забезпечення до ВЧ НОМЕР_2 , а тому з 01.02.2023 розпорядником бюджетних коштів є ВЧ НОМЕР_2 , у зв'язку з чим грошове та інші види забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_5 нараховуються фінансово-економічною службою ВЧ НОМЕР_2 . У зв'язку з вказаним ВЧ НОМЕР_2 є належним відповідачем по справі.
Виходячи з відомостей від 29.07.2024 № 39/1202, № 39/1189, № 39/1200, наданих ВЧ НОМЕР_1 , а саме довідок про суму нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року по листопад 2019 року та за період з 01 грудня 2019 року по 06 листопада 2022 року, відповіді ВЧ НОМЕР_2 від 06.08.2024 № 2/769 та карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023-2024 роки встановлено, що відповідачі:
у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 застосовували грудень 2015 року, як місяць за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць);
у період з 01.03.2018 по 21.05.2024 не застосовували вимоги абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи доводи апелянтів, колегія суддів, виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаний із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами першою - четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом другим частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації визначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, чинній до 01.12.2015) було визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції від 01.12.2015 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати.
Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати, сума індексації у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Тобто, з урахуванням наведених вище норм, вбачається, що фактично місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
З аналізу вищевказаних норм слідує, що до 01.12.2015 будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника.
Починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 5 Порядку № 1078, у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Постанова № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018, встановила підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
Отже, з 1 січня 2008 року базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став січень 2008 року.
Однак, враховуючи положення Порядку № 1078 (у редакції до 01.12.2015 року) місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил відбулися зміни у грошовому забезпеченні військовослужбовців, які могли вплинути на розмір індексації та порядок її нарахування.
Таким чином, по лютий 2018 року розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювались, що виключало підстави для встановлення іншого (відмінного від січня 2008 року) базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення у згаданий період.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення, має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем останньою підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення Уряду.
Відтак, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року повинна здійснюватися із застосуванням базового місяця січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
В частині позовних вимог, щодо нарахування та виплати індексації з березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01.01.2024 по 21.05.2024 судом першої інстанції слушно зазначено, що Постановою № 704 затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, а отже пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції чинній на 01.03.2018), визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Проаналізувавши норму абзацу третього пункту 5 Порядку № 1078, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Суд звертає увагу, що згідно абзацом четвертим пункту 5 Порядку № 1078, визначено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Тому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відомостями у довідках підтверджується, що з січня 2016 року по лютий 2018 року позивачу індексація не нараховувалася, а при її нарахуванні з січня 2016 року не застосовано січень 2008 року, як базовий місяць. Вказані дії відповідачів призвели до диспропорції у нарахуванні індексації та зменшенню розміру індексації грошового забезпечення на час набрання чинності Постановою № 704 до показника «нуль», що вплинуло з 01 березня 2018 року на розмір та нарахуваня індексації грошового забезпечення Позивача.
Слід погодитися із судом першої інстанції, що непроведення та невиплата відповідачами індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ, Порядку № 1078.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа № 825/694/17), від 23.10.2019 (справа № 825/1832/17), яку суд першої інстанції підставно врахував при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд першої інстанції також вірно зазначив, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з визначенням базового місяця.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідачів і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачами. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі 240/11882/19, яку обґрунтовано враховано при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції.
Зважаючи на те, що у даній справі індексація грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 31 грудня 2022 року нарахована та виплачена позивачеві, то питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації не буде передчасним.
Згідно висновку Верховного Суду від 26 серпня 2021 року по справі 240/7853/19 індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер.
Судом першої інстанції також правильно вирішено вимоги щодо визнання протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2024 року по 21.05.2024 року та зобов'язання відповідача 4 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2024 року по 21.05.2024 року.
Так, відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.
Вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році були звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). При цьому, оскільки дію Закону № 1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог частини другої статті 6 Закону № 1282-XII, також не підлягав застосуванню протягом 2023 року.
З урахуванням наведеного, у відповідачів не було обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення (в тому числі, індексацію-різницю) у період з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Одночасно, судом першої інстанції вірно враховано, що статтею 39 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Індекс росту споживчих цін у січні 2024 року становив 100,4%, у лютому 2024 року - 100,3%, у березні 2024 року 100,5%, у квітні 2024 року -100,2%, у травні 2024 року 100,6% внаслідок чого підстав для нарахування та виплати позивачу «поточної» індексації грошового забезпечення у січні-травні 2024 року не було.
Водночас щодо виплати позивачу «фіксованої» індексації (індексації-різниці) у спірному рішенні вірно зазначено, що позивач у період з 01.01.2024 по 21.05.2024 продовжував проходити військову службу у відповідача 4, чергового підвищення тарифних ставок у військовослужбовців не відбулося, тому враховуючи абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці повинна виплачуватися позивачу, починаючи з 01.01.2024.
Визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень самостійно здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та наведених вище правових висновків Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що взаємопов'язані позовні вимоги в цій частині належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови здійснити перерахунок та виплату індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 21.05.2024 відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078 та зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 21.05.2024 відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стосовно доводів щодо пропуску строків звернення до суду апеляційний суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
-«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»;
-«стаття 234 КЗпП. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Разом з тим, попередня редакція статті 233 КЗпП України визначала, що звернення до суду з приводу виплати заробітної плати (в даному випадку грошового забезпечення) не обмежувалося будь-якими строками.
Наявна стабільна практика Верховного Суду свідчить, що на правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року, не можуть бути застосовані обмеження на звернення до суду з приводу виплати заробітної плати, які введені змінами до статті 233 КЗпП України.
Одночасно слід зазначити, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» доповнено КЗпП України пунктом 1 Глави XIX «Прикінцеві положення», відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 630, від 19 серпня 2022 р. № 928, від 23 грудня 2022 р. № 1423 було внесено зміни до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» та Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Цими змінами продовжувався карантин на всій території України у період до 30 квітня 2023 року.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України та пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, слід дійти висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, стосується усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, а в подальшому з урахуванням внесених змін та введенням карантину строк, визначений статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 21.08.2024, тобто позовні вимоги за період з 19 липня по 31 січня 2022 року пред'явлені до суду поза межами тримісячного строку з моменту припинення дії карантину.
В матеріалах справи наявна заява позивача про поновлення порушеного строку звернення до суду, подана позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху.
Суд першої інстанції, врахувавши доводи позивача, вважав причини пропуску такого строку поважними і відкрив провадження у справі.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції, викладеним в ухвалі від 04.09.2024 року, погоджується.
Зокрема, у заяві про поновлення порушеного строку звернення до суду зазначено, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання в належному розмірі грошового забезпечення лише із довідок, отриманих ним після звільнення з військової служби у липні та серпні 2024 року.
Крім того, звертає увагу на те, що проходив військову службу у Збройних Силах, в тому числі брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України. Тому був обмежений у можливостях своєчасного отримання правничої допомоги і своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав.
Апеляційний суд поділяє думку суду першої інстанції щодо поважності зазначених у заяві про поновлення пропущеного строку причин.
За приведених положень законодавства, доводи апеляційної скарги відповідача 3 щодо пропуску позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом є такими, що не заслуговують на увагу апеляційного суду.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 460/9470/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар