Справа № 560/18136/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
11 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 222550017528 від 14.11.2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу період його роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 13.06.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.11.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , зокрема період роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 13.06.1994 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення віку, передбаченого положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області, із заявою від 08.11.2024 року про призначення пенсії за віком.
Вказана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення № 222550017528 від 14.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зазначено, що страховий стаж позивача становить 30 років 03 місяці 12 днів. Необхідний страховий стаж становить 31 рік.
Відповідно до документів, доданих до заяви, до стажу позивачки не зараховано період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 13.06.1994, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь у Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу PCP у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадян, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Не погоджуючись з таким рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 не менше 31 року.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Як встановлено статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.09.1984 року ОСОБА_1 у період з 01.01.1992 року по 13.06.1994 перебувала у трудових відносинах на території російської федерації.
З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв'язку з викладеним, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не погоджується з твердженнями відповідача, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації лише по 31.12.1991 з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: "виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення".
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Оскільки позивач працювала у Російській Федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача немає підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території Російської Федерації.
Колегія суддів також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Факт роботи позивача на території Російської Федерації у заявлені позивачем періоди був підтверджений копією трудової книжки, яка наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, даних щодо жодних недоліків в частині внесених записів відповідачем у матеріалах справи не міститься
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма п. 3 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях даної Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 року по 13.06.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 . При цьому, інших підстав для незарахування до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи, ніж зазначених вище, матеріали справи не містять.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині вимог про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 222550017528 від 14.11.2024 р. та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , зокрема періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 13.06.1994 підлягають до задоволення.
Визначаючись щодо позовної вимоги про призначення пенсії за віком, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Колегія суддів зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов'язати відповідача врахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу позивача, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 08.11.2024 року про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 13.06.1994.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.