Справа № 240/6239/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
10 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державна казначейська служба України всупереч вимогам Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виплатила із затримкою грошові кошти на виконання судового рішення Богунського районного суду м. Житомира у справі №295/6172/21. Відповідач протиправно не нарахував три відсотки річних від невиплачених у встановлений строк сум. Позивач також зазначає, що така бездіяльність Державної казначейської служби України є протиправною, оскільки суперечить Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.
3.1. Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне перерахування коштів на виконання рішення суду у справі №295/6172/21.
3.2. Зобов'язано Державну казначейську службу України, відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України - 04.01.2023 до моменту виконання виконавчих листів - 20.02.2024, та інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов'язання, за період з 01.12.2022 по 01.02.2024.
3.3. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
4. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що Державна казначейська служба України відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень судів у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду. Зазначає, що Державна казначейська служба України протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення суду у справі №295/6172/21 не вчиняла, а тому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з рішенням Богунського районного суду від 21.01.2022 у справі №295/6172/21 стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 :
- 500000,00 грн на відшкодування моральної шкоди,
- 45800,00 грн на відшкодування суми, сплаченої у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
7. Відповідно до додаткового рішення Богунського районного суду від 02.02.2022 у справі №295/6172/21:
- стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11772,84 грн.
8. Згідно з постановою Житомирського апеляційного суду від 01.06.2022 у справі №295/6172/21:
- стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 1000 грн витрат за надання правничої допомоги.
9. На виконання рішення судів у справі №295/6172/21 Богунським районним судом м.Житомира видано виконавчі листи про стягнення з Державної казначейської служби України коштів на користь ОСОБА_1 .
10. Листом від 09.12.2022 №5-11-11/17797 ДКС України повідомила позивача про те, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Житомирській області прийнято 03.10.2022 три виконавчі листи у справі №295/6172/21 для взяття рішення на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», а саме про стягнення: моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн; коштів, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги 45800,00 грн; витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11772,84 грн та у розмірі 1000,00 грн.
11. 21.02.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі розміром 558572,84 грн на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, що не оспорюється сторонами.
12. Позивач направив на адресу ДКС України вимогу від 05.02.2024, у якій просив нарахувати та виплатити інфляційні втрати за не виконання судового рішення та 3 % річних компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за виконавчими листами Богунського районного суду м.Житомира у справі №295/6172/21 про стягнення з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн, витрат на юридичну допомогу в розмірі 45800,00 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 11772,84 грн та у розмірі 1000,00 грн.
13. Листом від 12.03.2024 №5-11-11/5280 відповідач повідомив позивача, що компенсація за порушення строку перерахування коштів передбачена Законом, не поширюється на судові рішення, виконання яких здійснено за бюджетною програмою, отже у Казначейської служби відсутні правові підстави для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за судовим рішенням у справі №295/6172/21.
14. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
15. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
18. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
19. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
20. Частиною другою та четвертою статті 3 Закону №4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
21. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
22. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
23. Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
24. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
25. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок №440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб'єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
26. Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
27. Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.
28. Частиною першою статті 5 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
29. Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
30. Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
31. Згідно з пунктом 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
32. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
33. Згідно з пунктом 51 Порядку №845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
34. Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
36. З наведенного вище слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
36. Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
37. У данному ж випадку, ДКС України не виконала обов'язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування позивачу коштів за виконавчим листом, що перебував на виконанні у відповідача.
38. Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що Державною казначейською службою України 03.10.2022 отримано виконавчі листи у справі №295/6172/21, натомість кошти перераховані позивачу тільки 21.02.2024.
39. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 (провадження №14-91цс22)).
40. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
41. Велика Палата Верховного Суду у справі №420/2411/19 від 09.11.2023 наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів в межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
42. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
43. За змістом частини 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21, відступила від висновку щодо застосування частини другої ст. 625 ЦК України у правовідносинах, що виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який був сформульований у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 826/17656/16.
45. У постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
« 91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».
46. За приписами частини п'ятої ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
47. Як вірно встановив суд першої інстанції, виконавчі документи у справі №295/6172/21 отримано відповідачем 03 жовтня 2022 року, наступний день після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа є 04.01.2023, проте кошти у сумі 558572,84 грн перераховано позивачу 21.02.2024, днем, що передує дню повного виконання судового рішення є 20.02.2024.
48. Колегія суддів також погоджується з доводами суду першої інстанції, що нарахування суми компенсації за невиконання рішення суду (3% річних) та інфляційних втрат є виключною компетенцією відповідача, тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача та втручатись в його дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
49. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення суду лише в частині, в якій задоволена частка позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
50. Інші доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
51. Враховуючи наведене, суд вважає правомірними висновки суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми на виконання рішення суду у справі №295/6172/21, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України - 04.01.2023 до моменту виконання виконавчих листів - 20.02.2024, та інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання, з урахуванням позовних вимог, за період з 01.12.2022 по 01.02.2024.
V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
52. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
53. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
54. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
55. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
56. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
54. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Державної казначейської служби України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.