Справа № 640/5283/22 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
10 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
при секретарі Братиці К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та скасування рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та скасування рішення відмовлено у зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року, шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року касаційну скаргу адвоката Грабчака Віктора Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено; ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року скасовано; справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та скасування рішення відкрито; справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та скасування рішення призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на "10" лютого 2025 року о 14:50 годин.
Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі №826/19352/15, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи: Військова частина НОМЕР_1 та Міністерство юстиції України задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 05.08.2015 року.
08.09.2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №826/19352/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, який пред'явлений стягувачем до примусового виконання.
21.12.2021 року державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №826/19352/15.
06.01.2022 року заявою №222/7/28 Міністерство оборони України повідомило Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повне виконання судового рішення по адміністративній справі №826/19352/15 від 16.03.2021 року та про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 05.08.2015 року, що підтверджується витягом з наказу Міністра оборони України від 02.04.2021 року №1Р.
27.01.2022 року державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною постановою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно положень ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Статтею ст. 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі регламентовано ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження».
Частинами першою та другою зазначеної статті встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувана на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.
Судом першої інстанції було встановлено, що 27.01.2022 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, якою закінчено виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку із фактичним виконанням виконавчого листа №826/19352/15 від 21.12.2021 року.
Підставою для висновку державного виконавця про фактичне виконання судового рішення у відповідності з його резолютивною частиною є наказ Міністра оборони України від 02.04.2021 року №1Р.
Отже, передумовою подання позивачем позову у даній справі стало неналежне, на його думку, виконання Міністерством оборони України виконавчого листа №826/19352/15 від 21.12.2021 року, що виразилось у тому, що позивача не було проведено до особистого кабінету та не звільнено із займаної ним посади попереднього працівника.
Вказані обставини свідчать, що позивач фактично не погоджується із способом виконання судового рішення в адміністративній справі №826/19352/15, а тому останній повинен був звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення.
Крім того, Законом №1404-VIII не надано повноважень державному виконавцю ставити під сумнів законність прийнятих боржником рішень на виконання рішення суду, натомість виконавець має перевіряти виконання судового рішення у такий спосіб, як визначено судом у рішенні і у виконавчому документі.
Відтак, з огляду на те, що згідно виконавчого документа Міністерство оборони України зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 05.08.2015 року, а факту поновлення передує винесення Міністерством оборони України відповідного наказу про поновлення позивача на вищевказаній посаді, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку наказ про поновлення позивача на даній посаді є достатньою підставою вважати, що відповідачем були вчинені дії на відновлення правового становища позивача.
Доводи позивача відносно того, що до обов'язків державного виконавця віднесено здійснення перевірки факту допущення стягувача до виконання трудових обов'язків, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки у спірному випадку державному виконавцю слід було з'ясувати не фактичний допуск позивача до роботи, а фактичне та у повній відповідності до виконавчого документа виконання рішення суду.
До того ж, Законом №1217-IX від 05.02.2021 року було виключено обов'язок державного виконавця перевіряти факт внесення боржником відповідного запису про поновлення на роботі до трудової книжки стягувача, що свідчить про відсутність повноважень у відповідача перевіряти фактичний допуск позивача до роботи та не може ставитись у протиправність оскаржуваної постанови.
Апеляційний суд також критично ставиться до доводів позивача, згідно яких фактом, який підтверджує, що рішення суду не виконано боржником, є його касаційне оскарження, оскільки законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наказ Міністерства оборони України від 02.04.2021 року №1Р свідчить про відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що в силу вимог ст. 39 Закону №1404-VII є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження у справі та свідчить про правомірність оскаржуваної постанови від 27.01.2022 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2, у зв'язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.