Справа № 620/13428/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
11 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням січня 2008 року, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місця);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місця);
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.04.2021 з врахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.04.2021 з врахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.04.2021 за весь час затримки виплати.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з 19.07.2022 КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Той факт, що із заявою щодо з'ясування правильності нарахування грошового забезпечення позивач звернувся до відповідача в 2024 році не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право на звернення до суду із позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Стверджує, що суд мав застосувати норму частини першої статті 233 КЗПП України в редакції, що діяла до внесення змін (до 19.07.2022), оскільки правовідносини, що є предметом спору виникли і припинились у період дії попередньої редакції закону.
Апелянт також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №620/13428/24, призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 залишено позовну заяву без руху та зазначено, що з огляду на позовну заяву та додані матеріали, в останніх відсутня заява про поновлення строку звернення до суду, а тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про залишення позову без руху з наданням позивачеві десятиденного строку на усунення вказаного недоліку шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав пропуску цього строку, підтверджених належними доказами.
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначено, що строк звернення до суду порушено не було, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття змін до КЗпП України, а за викладеною позицією Верховним Судом у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 у спірних правовідносинах звернення до суду не обмежується будь-яким строком.
Проте, вважаючи, що зазначені позивачем підстави не є поважними, інші докази щодо поважності пропуску строку на звернення до суду з даним позовом відсутні, суд ухвалою від 25 листопада 2024 року залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду та поважність пропуску цього строку з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Апеляційний суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 09.10.2024 з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 03.04.2021, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 23.04.2015 по 03.04.2021. Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19 закінчився 30 червня 2023 року, відтак тримісячний строк звернення до суду закінчився 30 вересня 2023 року. В той же час, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 09.10.2024.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23, від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
У доводах апеляційної скарги автор вказує на неврахування висновків Верховного Суду, зокрема, у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Разом з цим автор скарги зазначає, що на момент звільнення позивача зі служби, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Варто зазначити, що у вказаних автором скарги справах, суди попередніх інстанцій застосовували до спірних правовідносин приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, який передбачає місячний строк звернення до суду.
Таким чином, спірним питанням було застосування частини п'ятої статті 122 КАС України (місяць), або частини другої статті 233 КЗпП України (три місяці) до правовідносин під час звернення до суду з відповідним позовом.
Дійшовши висновку про необхідність застосовувати приписи частини другої статті 233 КЗпП України, Верховний Суд зауважив, що позивач звернувся до суду у період до 30 червня 2023 року (тобто під час періоду запровадженого в Україні карантину, пов'язаного з COVID-19), у зв'язку з чим зазначив, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання апелянта на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у межах спірних правовідносин, тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з наступного дня (01.07.2023) після закінчення дії карантину (30.06.2023), а з позовом позивач звернувся 09.10.2024, а тому тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений.
Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення даного адміністративного позову без розгляду, з чим погоджується і колегія суддів.
Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм процесуального права, викладені у скарзі міркування та твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.
Відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №620/13428/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова