Справа № 320/17200/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Василенко Г.Ю.
Іменем України
10 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2024 у справі за адміністративним позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, за участю третьої особи - ТОВ "ЕКО РЕСУРС" про визнання протиправними дій, скасування рішень та визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Державної служби геології та надр України та Державної комісії України по запасах корисних копалин щодо державної реєстрації робіт - попередньої геолого-економічної оцінки запасі пісків Сочинського родовища в Миргородському районі Полтавської області, апробації запасів у Державній комісії України по запасах корисних копалин - за формою № 3-гр за № У-14-43/1, апробування балансових запасів пісків Сорочинського родовища, видання наказу від 13.09.2016 № 300 у частині надання ТОВ «ЕКО РЕСУРС» спеціального дозволу на користування надрами та видачі його на підставі спеціального дозволу від 16.11.2016 № 6153;
- визнати протиправним та скасувати рішення у формі протоколу засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при державній службі геології та надр України від 28.12.2015 № 3512;
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної служб геології та надр України від 13.09.2016 № 300 в частині надання ТОВ «ЕКО РЕСУРС» спеціального дозволу на користування надрами;
- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 16.11.2016 № 6153, наданий ТОВ «ЕКО РЕСУРС», вид користування - видобування, вид корисної копалини - пісок, назва родовища - Сорочинське родовище.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2024 позов залишено без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Розглядаючи справу № 240/401/19, в якій спір виник з аналогічних правовідносин, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 виклав правовий висновок, що прокурор у цих правовідносинах діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням встановленої процедури надання спеціального дозволу на користування надрами (Держгеонадра, ДКЗ України або Житомирської обласної ради). При цьому, Суд погодився з тим, що органи виконавчої влади, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням вищезазначеними органами встановленого порядку надання спеціального дозволу на користування надрами - Кабінет Міністрів України та Державна регуляторна служба України, не наділені повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування дій та рішень Держгеонадра, ДКЗ України або відповідної ради у межах процедури надання спеціального дозволу на користування надрами, а волевиявлення цих органів при виконанні своїх функцій, зокрема, щодо державної реєстрації робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, прийняття до розгляду матеріалів геолого-економічної оцінки та погодження видачі спеціального дозволу за результатами розгляду цих матеріалів, не відповідає чинному законодавству. Отже, самостійне звернення прокурора з цим позовом спрямовано виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.
Отже, у спірних правовідносинах, які виникли у справі, що переглядається та які є подібними до правовідносин, що виникли у справі № 240/401/19, прокурор представляє інтереси держави з підстави відсутності державного органу, уповноваженого захищати інтереси держави у відповідній сфері.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно зі статтею 118 КАС процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії; процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Положеннями частини другої статті 122 КАС встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб'єктів владних повноважень та для інших осіб. Зокрема, абзацом другим вказаної частини визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що у разі, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому тримісячний строк звернення до суду у суб'єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб'єкту право на пред'явлення визначених законом вимог.
Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 17.09.2021 у справі № 420/473/20 та від 05.07.2023 року у справі № 380/15396/22.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Момент обрахування строку на звернення до суду пов'язаний з моментом, коли особа повинна була дізнатись про порушення свого права або законного інтересу.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 826/9772/17.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 820/1719/15, від 20.12.2018 у справі № 756/513/17, від 27.02.2019 у справі № 813/1211/17, від 16.09.2019 у справі № 120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі № 815/5271/16, від 17.06.2021 у справі № 570/4516/19, від 17.02.2022 у справі № 380/893/20, від 08.09.2022 у справі № 380/1598/22, від 16.06.2023 у справі № 520/986/22 та від 04.07.2023 у справі №620/4707/22.
Отже, у спірних правовідносинах потрібно встановити: 1) момент виникнення у прокурора права на звернення з цим позовом до суду з урахуванням положень статті 53 КАС та статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; 2) дату, з якої прокурор повинен був дізнатися про фактичні обставини, що слугували підставою для його звернення до суду з позовом у цій справі, а саме - про те, що надання спеціального дозволу здійснено без проведення аукціону; 3) поважність причин пропуску строку звернення до суду у разі, якщо такий строк був пропущений.
У цій справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, зазначив, що його право на звернення до суду виникло після ознайомлення прокурорами Офісу Генерального прокурора 19.10.2023 з документами, наданими ДНВП "Геоінформ України" щодо отримання ТОВ "ЕКО РЕСУРС" спеціального дозволу на користування надрами №6153 від 16.11.2016, а тому подання позову 27.12.2023 здійснено у межах встановленого статтею 122 КАС строку.
Проте, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про помилковість таких доводів позивача.
Так, пунктами 1, 2 5 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2021, введеного у дію Указом Президента України від 25.03.2021 № 122/2021, рекомендовано Офісу Генерального прокурора разом з іншими правоохоронними органами вжити додаткових заходів щодо виявлення й розслідування фактів порушення вимог законодавства у сфері надрокористування.
Офісом Генерального прокурора надіслано на адресу Держгеонадр лист від 01.06.2021 №12/2-35/Вих/21, в якому зазначено, що Указом Президента України від 25.03.2021 №122/2021 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України "Щодо стану справ у сфері надрокористування" від 19.03.2021, яким Держгеонадр визначено одним із виконавців передбачених заходів. Водночас, Офісу Генерального прокурора разом з іншими правоохоронними органами рекомендовано вжити додаткових заходів щодо виявлення і розслідування фактів порушення вимог законодавства у сфері надрокористування. З урахуванням викладеного Офіс Генерального прокурора просив у строк до 17.06.2021 надати перелік суб'єктів господарювання у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, які, зокрема, поза аукціоном отримали спеціальні дозволи на користування надрами, зокрема за результатами апробації запасів корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки.
Листом Держгеонадр від 17.06.2021 №9897/01/02-21 за наслідками опрацювання листа Офісу Генерального прокурора повідомлено, що відповідно до наказу Держгеонадр від 25.05.2021 №399 "Про проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у червні-серпні 2021 року" проведення позапланових перевірок заплановано з 01.06.2021. Відповідно, узагальнені звіти про результати проведення позапланових перевірок не готувались. На виконання підпункту 2 пункту 1 рішення РНБО з метою отримання та опрацювання інформації про ймовірні факти незаконного видобування корисних копалин разом із правоохоронними органами, Держгеонадрами направлено лист від 26.04.2021 №6469/01/07-21 до голів Київської та обласних адміністрацій з проханням щодо надання щокварталу відповідної інформації за встановленою формою. Станом на 15.06.2021 отримано інформацію від 10 ОДА про 41 факт ймовірного незаконного користування надрами, серед яких за результатами проведеного Держгеонадрами аналізу відомості про встановлені 39 фактів незаконного користування надрами направлені до правоохоронних органів. Додатково надано витребувані Офісом Генерального прокурора переліки, серед яких у переліку суб'єктів господарювання у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, які, зокрема, поза аукціоном отримали спеціальні дозволи на користування надрами, зокрема за результатами апробації запасів корисних копалин без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі і ТОВ "ЕКО РЕСУРС".
Таким чином, Офіс Генерального прокурора з 17.06.2021 був обізнаний про те, що ТОВ "ЕКО РЕСУРС" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами без спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення.
Окрім того, Офіс Генерального прокурора 31.08.2021 направив керівникам обласних прокуратур (крім спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері) лист-орієнтування про вжиття заходів на захист інтересів держави у сфері охорони та раціонального використання надр № 12/2-320Вих-5140КВ-21, тобто саме з дати отримання цього листа обласна прокуратура мала розпочати процес представництва інтересів держави у суді, включаючи надіслання запитів до відповідних державних органів.
Більше того, як вірно встановив суд першої інстанції, спірний наказ Держгеонадр від 13.09.2016 №300 та спеціальний дозвіл містяться у відкритому доступі на офіційному сайті Держгеонадр. Окрім того, у листі від 29.03.2024 № 01-1136 ДНВП "Геоінформ України" повідомило, що протокол ДКЗ № 3512 завантажено на сервер геологічного порталу 30.06.2020. Тобто, у будь-якої особи, у тому числі у позивача, доступу до означених спірних наказу та спеціального дозволу з 2016 року, спірного протоколу - з 30.06.2020.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про те, що Полтавська обласна прокуратура, володіючи інформацією у 2021 році щодо отримання ТОВ "ЕКО РЕСУРС" спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, не була позбавлена можливості подавати відповідні запити до державних органів, зокрема Держгеонадра України та ДКЗ України, у тому числі щодо оскаржуваного протоколу, наказу та дохволу, а також звернутися до суду з адміністративним позовом у строк визначений приписами статті 122 КАС.
При цьому, дата отримання (19.10.2023) Офісом Генерального прокурора від Держгеонадра України листа №6226/03-4/2-23 від 19.10.2023 не змінює моменту, з якого прокурор знав або повинен був дізнатися про наявність порушених інтересів держави, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти активні дії з реалізації своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави, і ця подія не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірних правовідносинах.
На цій підставі Суд доходить висновку, що доводи скаржника про те, що він був обізнаний з порушеннями, які стали підставою для представництва інтересів держави у сфері надрокористування у суді, з 19.10.2023, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки на підставі наявних у справі доказів, Полтавська обласна прокуратура була проінформована про обставини отримання оскаржуваного спеціального дозволу без проведення аукціону ще до отримання Офісом Генерального прокурора пакету документів 19.10.2023, але вчасно не розпочала процес збору необхідних для звернення до суду в інтересах держави матеріалів.
Звернувшись із позовом до суду 27.12.2023 в інтересах держави, прокурор пропустив строк звернення до суду з приводу оскаржуваних дій, рішень та дозволу за відсутності поважних причин такого пропуску.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2024 у справі № 560/22224/23, від 20.12.2024 № 320/39441/23 та від 26.12.2024 у справі № 320/4789/24, в яких спір виник з аналогічних правовідносин та з яких вбачається, що бездіяльність прокурора упродовж тривалого строку після отримання від уповноважених органів інформації, яка може бути підставою для представництва інтересів держави у суді, не може бути поважною причиною пропуску прокурором строку звернення до адміністративного суду.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Крім того, у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках звернення до суду суб'єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду цей Кодекс пов'язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Водночас строки покликані забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів визначеності, і сторонам слід очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Враховуючи викладене вище, початок перебігу строку, встановленого для подання до суду позову стосується всіх суб'єктів, які мають намір та право оскаржувати рішення суду, та не пов'язується із відповідними функціями та компетенцією суб'єкта, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення до суду за власним волевиявленням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2023 у справі №380/8650/22.
Згідно з частиною четвертою статті 123 КАС якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, враховуючи те, що прокурор пропустив встановлений законом строк звернення до суду та будь-яких переконливих обґрунтувань обставин та належних доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами скаржником не наведено та не доведено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС.
Щодо посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, то колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції у цьому рішенні не навів правових висновків та не встановив фактів, які б свідчили про дотримання позивачем строку звернення до суду у даному конкретному спорі або ж про наявність поважних причин його пропуску.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова