Справа № 320/28759/23 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.
10 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо неповного нарахування та неповної виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період 2015-2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за період 2015-2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, що становить 45 280 грн, за рахунок бюджетних коштів.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є учасником бойових дій та особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня, проте відповідач, незважаючи на рішення Конституційного Суду України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, виплатив вказану допомогу у розмірі, меншому ніж визначений статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551). У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача суму недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2015-2020 роки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо неповного нарахування та неповної виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня 2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2019 по зразковій справі №440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін. Зазначив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону №3551 у редакції Закону № 367-ХІV. Стосовно позовних вимог в частині перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня за 2015-2019 роки суд зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 не може вплинути на правовідносини щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2015-2019 роки, оскільки вони виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період 2015 - 2019 роки.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог Кодексу адміністративного судочинства України не вирішив питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 4250,00 грн.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2025 та від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Від Головного управління ПФУ у Київській області відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.02.2015, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Бучанської районної військової адміністрації Київської області із заявою від 09.02.2023 про виплату щорічної разової допомоги до 05 травня особі з інвалідністю 2 групи за 2015-2020 роки.
Листом від 21.03.2023 №932 повідомлено позивача, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України, виходячи з фінансових можливостей держави. У зв'язку із цим, у 2015-2020 роках розміри разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, що виплачується щорічно до 05 травня, визначалися постановами Уряду та були виплачені позивачу у відповідний рік.
Не погоджуючись із бездіяльністю Головного управління ПФУ у Київській області щодо неповного нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період 2015-2020 роки у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Оскільки позивач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме:
- від 02.03.2016 №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2016 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 920 грн.,
- від 05.04.2017 №223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1200 грн.,
- від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1265 грн.,
- від 20.03.2019 №237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1295 грн.,
- від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що учасникам бойових дій у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 1390 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тож, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо виплати допомоги до 5 травня за 2015 - 2019 роки у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, колегія суддів зазначає наступне.
В той час, коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2015-2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2015-2019 років зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
У такому разі, відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2015-2019 роках визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Натомість, позивач вважає, що норма Закону № 3551 «Щорічно до 5 травня учасникам бонових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком», є чинною з 22 травня 2008 року згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008, яким визнано неконституційними положення Закону України від 28.12.2007 № 107- VІ, і визнання рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 неконституційними окремі норми Закону України № 79-VІІІ від 28.12.2014 не впливає на отримання, як учасником бойових дій, разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з 2015 року.
Проте, колегія суддів вважає такі доводи скаржника необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, згідно частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Отже, загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно частини першої статті 97 Закону від 13.07.2017 № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Тож, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2015 - 2019 роках, то розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався саме на підставі постанов Кабінету Міністрів України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2015-2019 роки, в розмірі передбаченому статтею 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки під час вирішення спору не розглянуто вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати позивача на ведення справи у розмірі 4250,00 гривень.
Для підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до суду першої інстанції надано рахунок №1-10.04.2023 від 10.04.2023.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів зауважує, що зв'язок складу та розміру витрат, їх належності до розгляду справи з фактом оплати правової допомоги входить до предмета доказування. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов'язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність (ордер); документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо), є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
У абз.268 Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" зазначено, що "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)".
Виходячи із того, що позивачем надано до суду першої інстанції лише рахунок № №1-10.04.2023 від 10.04.2023 без інших доказів, які підтверджують понесення судових витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення таких вимог про стягнення судових витрат, понесених під час розгляду у суді першої інстанції.
Більше того, із наданого розрахунку неможливо встановити, в якій справі здійснено оплату наданих послуг.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не надав оцінку та не розглянув вищевказану вимогу. Однак, зазначене не вплинуло на результат вирішення цієї справи, яка розглядається та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій частині.
З огляду на викладене колегія суддів висновує, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі №320/28759/23- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова