25 листопада 2010 р. № 30/211
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів :Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги Спілки дизайнерів України
на постановувід 14.09.2010 року Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 30/211
господарського суду міста Києва
за позовомСпілки дизайнерів України
до1. Приватного підприємства “Віза і К”;
2. Республіканського експериментально-виробничого об'єднання Спілки дизайнерів України
треті особи на стороні позивача1. Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”;
2. Фонд державного майна України
третя особа на стороні відповідача-1Фізична особа ОСОБА_4
провизнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: Євсеєнко В.М. - голова правління (посвідчення №UDU-001 від 16.11.2006р.); Спасібухова О.Л. (довіреність від 03.11.2010р.); Титаренко О.Л. (довіреність №131/с від 15.11.2010р.); Король І.В. (довіреність №131/с від 15.11.2010р.); Дрозденко Н.В. (довіреність №131/с від 15.11.2010р.); Губіш Н.О. (довіреність №131/с від 15.11.2010р.)
від відповідачів:
від третіх осіб:
від прокуратури:не з'явились
1. не з'явились
2. Кирпичова Т.Б. (довіреність №258 від 25.05.2010р.)
3. Андреєва О.Ю. (довіреність №2486 від 01.09.2010р.)
Савицька О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ващенко Т.М.) від 13.05.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Отрюх Б.В., судді -Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) від 14.09.2010 року, у справі № 30/211 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст.92, ч.2 п.2 ст.207, ст.203, ч.3 ст.215, ст.218 ЦК України, ст.ст.42, 32, 35, 36, 38, 43, п.1, п.2 ч.1 ст.104 ГПК України, ст.48, ч.1 ст.58 ЦК УРСР, ст.137 ГК України.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі та треті особи не надіслали.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача, які підтримали викладені в ній доводи, пояснення прокурора відділу Генеральної прокуратури України та представника Фонду державного майна України, заперечення на касаційну скаргу представника ФО ОСОБА_4, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спілка дизайнерів України звернулась до суду з позовом до ПП “Віза і К”, Республіканського експериментально-виробничого об'єднання Спілки дизайнерів України про визнання недійсним укладеного відповідачами договору на пайову участь у будівництві №122-Х від 01.09.2003 року та витребування майна із чужого незаконного володіння ПП “Віза і К”. Позов в цій частині вмотивовано тим, що укладений відповідачами правочин є фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином (ст.234 ЦК України), оскільки за договором начебто мала бути побудована будівля, яка вже багато років як існувала, та до того ж належала позивачеві, який не був стороною спірного договору, що свідчить що договір був спрямований на заволодіння чужим майном; правочин був вчинений заднім числом, внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 ЦК України); від імені ПП “Віза і К”, який начебто за договором виступає забудовником, не отримано відповідного дозволу на будівництво. Враховуючи, що в ході розгляду справи стало відомо, що відповідач-1 відчужив майно за відплатним договором на користь ФО ОСОБА_4, позивач просив визнати майно (нежитлову будівлю площею 1145,8 м2), розташоване за адресою:АДРЕСА_1, набутим відповідачкем-1 без достатніх правових підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.
01.09.2003 року між Республіканським експериментально-виробничим об'єднанням спілки дизайнерів України (далі - РЕВО) та ПП “Віза і К” було укладено договір № 122-Х на пайову участь у будівництві.
Згідно умов укладеного договору РЕВО приймало ПП “Віза і К” у пайове будівництво комплексу будівель загальною площею 810 кв.м. (цех виробничий - орієнтовно 500 кв.м., гараж - орієнтовно 50 кв.м, АЗС - орієнтовно 10 кв.м., навіс - орієнтовно 40 кв.м., навіс - орієнтовно 120 кв.м., нежитлова будівля (адміністрація) - 90 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 шляхом фінансування ПП “Віза і К” цього будівництва в обсягах та в порядку передбачені цим договором.
Відповідно до п.п.1.3, 3.4 договору після завершення будівництва об'єкту загальна площа комплексу будівель мала бути розподілена між сторонами наступним чином: РЕВО отримує 1/3 частини від загальної площі об'єкту (цех виробничий - орієнтовно 500 кв.м., навіс - орієнтовно 40 кв.м.); ПП “Віза і К” отримує 2/3 частини від загальної площі об'єкту (гараж - орієнтовно 50 кв.м, АЗС - орієнтовно 10 кв.м., навіс - орієнтовно 120 кв.м., нежитлова будівля (адміністрація) - 90 кв.м.).
Оформлення дозвільної та проектної документації на будівництво, визначення проектувальника, генпідрядника та підрядників покладається на ПП “Віза і К”, а РЕВО підтверджує надання згоди на будівництво комплексу будівель ПП “Віза і К” на земельній ділянці, яка зарезервована за РЕВО і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4. договору).
Згідно умов договору РЕВО зобов'язалося зробити інвестиції у розмірі 1/3 вартості будівництва об'єкту відповідно до графіку фінансування, а ПП “Віза і К” зобов'язалося зробити інвестиції у розмірі 2/3 вартості будівництва об'єкту відповідно до графіку фінансування. Графік фінансування визначено додатком-1 до договору.
Згідно п.3.1 договору сторони отримують право власності на об'єкт лише за умови виконання ними інвестиційних зобов'язань у повному обсязі.
Таким чином, сторони договору №122-Х від 01.09.2003 року погодили свою участь у створенні (будівництві) у майбутньому (після укладення договору) нового майна, передбачивши також і необхідність оформлення всієї дозвільної та проектної документації на будівництво, визначення проектувальника, генпідрядника та підрядників тощо.
06.02.2004 року між РЕВО та ПП “Віза і К” було укладено додаткову угоду №1 до договору №122-Х від 01.09.2003 року, за умовами якої РЕВО звільнялося від зобов'язання здійснювати фінансування будівництва об'єкту відповідно до договору та графіку фінансування, а право власності РЕВО на частину об'єкту, яке визначено п.1.3 та п.3.4 договору переходить до ПП “Віза і К”.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2008 року у справі №30/268 відмовлено у задоволенні позову РЕВО до ПП “Віза і К” про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 06.02.2004 року до договору №122-Х від 01.09.2003 року та задоволено зустрічний позов ПП “Віза і К” до РЕВО про визнання за ним права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальними площами: (нежитлова будівля 89,7 м2 (літ. А); виробничий цех загальною площею 614,1 м2 (літ. Б), гараж загальною площею 43,8 м2 (літ. В); АЗС загальною площею 34,1 м2 (літ Г); гараж загальною площею 19,8 м2 (літ. Д); навіс загальною площею 32,8 м2 (літ. Е); навіс загальною площею 116,6 м2 (літ. Ж).
Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2009 року по справі № 30/268 рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2008 року у справі № 30/268 залишено без змін, касаційну скаргу Спілки дизайнерів України залишено без задоволення, оскільки скаржник не надав доказів, які б підтверджували його право власності на спірні приміщення, отже, твердження скаржника про порушення його прав та охоронюваних інтересів при прийнятті господарським судом оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації “Український правовий консалтинг” від 09.12.2008 року було задоволено позов ПП “Віза і К” до РЕВО та ОСОБА_14 та визнано на підставі договору №122-Х на пайову участь у будівництві та додаткової угоди №1 до вказаного договору право власності за ПП “Віза і К” на нежитлову будівлю загальною площею 1100,2 м2, яка розташована за адресою АДРЕСА_1; зобов'язано КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” провести державну реєстрацію права власності ПП “Віза і К” на вказану будівлю та виготовити нову технічну документацію на зазначений об'єкт нерухомого майна.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2008 року за заявою ПП “Віза і К” було постановлено видати виконавчий лист згідно рішення постійно діючого третейського суду при асоціації “Український правовий консалтинг” від 09.12.2008 року.
Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 25.12.2008 року було відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №6-111/08, виданого Фастівським міськрайонним судом 18.12.2008 року про зобов'язання КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” провести державну реєстрацію права власності ПП “Віза і К” на нежитлову будівлю загальною площею 1100,2 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, та виготовити нову технічну документацію на зазначений об'єкт нерухомого майна.
КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” 14.01.2009 року було видане реєстраційне посвідчення №026762, яке посвідчує реєстрацію за ПП “Віза і К” права власності на частину нежитлової будівлі загальною площею 1100,2 кв.м., розташовану в м. Києві по вул. Петропавлівська 34-А.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду по справі №2п-14/09 від 24.03.2009 року було скасовано за нововиявленими обставинами ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2008 року, виконавчий лист було визнано таким, що не підлягає виконанню.
21.05.2009 року Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа відносно посадових осіб ПП “Віза і К” за фактом повторного виготовлення і використання завідомо підроблених документів за ознаками злочину, передбаченого ст.358 ч.2 КК України. Постанова про порушення кримінальної справи мотивована тим, що договір №122-Х від 01.09.2003 року та додаткова угода №1 до договору №122-Х від 01.09.2003 року є завідомо підробленими документами посадовими особами ПП “Віза і К”, оскільки у договорі вказаний рахунок ПП “Віза і К”, який відкрито ПП “Віза і К” тільки 26.01.2004 року, тобто через 4 місяці після підписання, а договір від імені директора ПП “Віза і К” Савельєва А.М. був підписаний директором ПП “Віза і К” Павельевим А.М., який на той час не був директором ПП “Віза і К”, оскільки в цей час цю посаду займав Гончар В.З.
На момент винесення місцевим судом рішення по суті спору, були відсутні результати розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб ПП “Віза і К” порушеної 21.05.2009 року дізнавачем ВД Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Відповідно до ст.2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Залучена до матеріалів справи постанова від 21.05.2009 року про порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом викладених у ній обставин, оскільки постанова про порушення кримінальної справи не є тією підставою, з якою ст.35 Господарського процесуального кодексу України пов'язує звільнення від доказування того чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.
Твердження позивача про те, що сторонами оспорюваного договору, після його укладання, вчинені порушення вимог закону, щодо заволодіння чужим майном, правомірно не були визнані судом належною підставою для визнання недійсним договору №122-Х від 01.09.2003 року, оскільки суд розглядає підстави недійсності правочину, які існували в момент його вчинення.
За оцінкою судів, позивачем не подано належних і допустимих доказів, які підтверджують факт підробки договору №122-Х від 01.09.2003 року та доказів, які спростовують дату укладення спірного договору 01.09.2003 року відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Твердження позивача про те, що оспорюваний ним договір був укладений між відповідачами вже після звільнення директора РЕВО ОСОБА_14 відповідно до наказу Спілки дизайнерів України №17 від 07.05.2007 року, тобто після 07.05.2007 року, мають характер припущень та не підтверджені належними доказами.
Так, оцінивши письмові пояснення ОСОБА_14, які містяться в матеріалах справи, суди встановили, що договір між відповідачами дійсно був укладений 01.09.2003 року, воля сторін була спрямована на досягнення спільними діями обумовленої договором мети - створення нового нерухомого майна. Договір підписаний ОСОБА_14 як директором РЕВО, який на той час перебував на зазначеній посаді. Надані відповідачем-2 у відзиві на позов пояснення не спростовують твердження ОСОБА_14, оскільки відзив підписаний головою ліквідаційної комісії, який на момент укладання спірного договору не був керівником РЕВО і не міг виражати волю вказаної юридичної особи. Таким чином, викладені у відзиві твердження носять характер припущення.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст.234 ЦК України). Недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) (ч.1 ст.58 ЦК УРСР). Фіктивний правочин (мнима угода) характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Посилання позивача на фіктивність спірного договору спростовано судами з посиланням на дані припису №110 від 20.11.2008 року Головного управління охорони культурної спадщини на знесення самочинно побудованих будівель та споруд у тому числі на ділянці за адресою вул. Петропавлівська, 34-А, та на дані припису Державного пожежного нагляду МНС України від 19.06.2006 року, а також на факти, встановлені при розгляді справи №30/268 у господарському суді. Так, рішенням Господарського суду м. Києва та Постановою Вищого господарського суду України у справі № 30/268 підтверджується факт будівництва відповідачем “Віза і К” приміщень за адресою м. Київ, вул.. Петропавловська, 34-А та визнано право власності на спірні приміщення за “Віза і К”.
Таким чином, факт існування новоствореного майна за адресою АДРЕСА_1, підтверджує викладені у поясненнях ОСОБА_14 обставини щодо виконання відповідачами умов спірного правочину, які позивачем та відповідачем-2 не тільки не спростовані належними доказами, а й фактично не заперечуються з посиланням на здійснення відповідачем-1 самочинного будівництва. Позивач не надав суду доказів порушення відповідачами законодавства у момент укладення договору, або відсутності волі у сторін договору на момент його укладення на досягнення цілей, обумовлених договором. Позивачем також не надано доказів фіктивності договору або спрямованості договору у момент його укладання на заволодіння чужим майном. Касаційна інстанція відмічає, що в матеріалах справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач був на момент укладення спірного договору власником (володільцем або користувачем) нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1; матеріалами справи взагалі не підтверджується факт існування в офіційному державному обліку, в реєстрах державного нерухомого майна, такого нерухомого майна як адміністративна будівля за адресою АДРЕСА_1. Посилання в касаційній скарзі на технічний паспорт, складений 03.02.1989 року щодо будівлі 1957 року побудови, правомірно не прийнятий судами в якості доказу здійснення будівництва саме нерухомого майна, яке було побудовано на земельній ділянці, наданій під будівництво нерухомого об'єкту, введення цього майна державною комісією в експлуатацію в установленому законом порядку, а також в якості доказу того, що у державного органу реєстрації виник обов'язок здійснити на такий об'єкт первинну реєстрацію права власності.
Відповідно до ст.49 ЦК УРСР недійсною є угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 06.11.2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз'яснив, що при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З урахуванням вищевикладеного, позивачем та Фондом державного майна України не надано доказів спрямування договору від 01.09.2003 року №122-Х на незаконне заволодіння майном. Зміст спірного договору свідчить про його спрямованість саме на створення нового нерухомого майна за визначеною адресою.
Твердження позивача про те, що у власності Спілки дизайнерів України знаходяться приміщення площею 1145,8 м2, розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 року №1058 “Про передачу нерухомого майна творчим спілкам” спростовується наказом Республіканського виробничого об'єднання “Укрпромхудожоформлення” від 17.10.1988 року за №72-п “Про безоплатну передачу будівлі по АДРЕСА_1 з балансу РВО “Укрпромхудожоформлення” на баланс Спілки дизайнерів України будівля по АДРЕСА_1”. Згідно наказу будівля передавалася, саме на баланс Спілки дизайнерів України, про що був складений акт приймання-передачі основних засобів від 17.10.1988 року про безоплатну передачу на баланс Спілки дизайнерів України двоповерхової будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 1145 м2.
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що передане на баланс позивача майно існувало саме як нерухоме (в тому числі і у РВО “Укрпромхудожоформлення” на момент здійснення його передачі), судами правомірно не взято до уваги доводи позивача, відповідача-2, ФДМ України про заволодіння відповідачем-1 державним нерухомим майном, з посиланням на вищенаведені матеріали, оскільки останні не доводять того, що станом на момент укладення відповідачами спірного договору (2003 рік) передане майно продовжувало об'єктивно існувати як предмет матеріального світу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 року №1058 “Про передачу нерухомого майна” зобов'язано Фонд державного майна протягом 1998 року за поданням творчих спілок України передати у їх власність нерухоме майно творчих спілок колишнього Союзу РСР, яке станом на 24.08.1991 рік згідно з правоустановчими документами перебувало у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур, згідно з додатком 1.
Абзац 2 п.1 вказаної постанови при цьому визначав, що правоустановчими документами, за якими визначається належність нерухомого майна творчим спілкам колишнього Союзу РСР, вважати їх статути і положення, статути і положення творчих спілок України, підприємств, установ та організацій цих спілок, акти прийняття-передачі об'єктів, договори купівлі-продажу, а в разі необхідності інші документи - розподільні баланси, матеріали технічної інвентаризації тощо, оформлені в установленому порядку.
Додатком 1 до вищезазначеної постанови був визначений перелік розташованих на території підприємств, установ та організацій творчих спілок Союзу РСР, будинки і споруди яких передаються у власність творчих спілок України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 року №1058 постановлялося органам, уповноваженим управляти державним майном, передати творчим спілкам України у безоплатне довічне користування нерухоме майно, яке є державною власністю і було в їх користуванні на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 10.04.1992 року №2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, згідно з додатком 2.
При цьому установлено, що приміщення, які входять до складу зазначеного нерухомого майна, надаються творчим спілкам України для здійснення ними статутних завдань без права передачі в оренду (крім тимчасового надання їх у користування у зв'язку з проведенням культурно-освітніх заходів) і утримуються за рахунок власних коштів.
Додатком 2 до вказаної постанови був визначений перелік приміщень, які є державною власністю і передаються у безоплатне довічне користування творчих спілок України
Пунктом 3 постанови від 10.07.1998 року №1058 рекомендовано органам місцевого самоврядування передати творчим спілкам у власність або у довічне користування будинки і приміщення, які є комунальною власністю, згідно з додатком 3.
Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 року №1058 був визначений перелік будинків і приміщень, які є комунальною власністю і рекомендуються для передачі у власність або у довічне користування творчих спілок України.
Пунктом 8 додатку 3 було рекомендовано для передачі із комунальної власності у власність або у довічне користування Спілці дизайнерів у місті Києві лише Будинок правління і творчих майстерень Спілки площею 560 кв. метрів, по вул. Мануїльського, 256.
Постанова Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 році №1058 не передбачала передачу у власність або у користування будівлі за адресою АДРЕСА_1.
Згідно реєстраційного посвідчення №027330 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на даний час реєстрація права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Гарбузовим В.Г. - приватним нотаріусом Київського міськокругу 24.02.2009 року №Г-320.
Стосовно вимоги про визнання майна (нежитлової будівлі площею 1145,8 кв.м.), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, набутим ПП “Віза і К” без достатніх правових підстав, колегія суддів відзначає таке.
Способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначено у ст.20 Господарського кодексу України, а способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст.16 ч.2 Цивільного кодексу України.
Згідно ст.20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у ст.6 ч.2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з тим, що обраний позивачем спосіб судового захисту у вигляді визнання майна (нежитлової будівлі площею 1145,8 кв.м.), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, набутим ПП “Віза і К” без достатніх правових підстав, не передбачений законом. Крім того, в господарському суді справи розглядаються лише в порядку позовного провадження (ст.41 ГПК України), проте, заявлена вимога по суті є встановленням юридичного факту, який при пред'явленні вимог у передбачений законом спосіб лише може входити до предмету доказування у спорі.
Відповідно до ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Касаційна інстанція погоджується і з тим, що позивач не надав суду обґрунтування того, яким чином задоволення позовних вимог, захистить його суб'єктивне право або легітимний інтерес, відновить становище позивача щодо спірного майна, при тому, що судами встановлено відсутність у позивача правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, а також те, що він не є стороною спірної угоди.
Колегія суддів не бере до уваги як помилкові доводи касаційної скарги про порушення судами приписів ст.35 ГПК України через посилання на рішення у справі Господарського суду м. Києва у справі №30/268, яке набуло чинності, і яке ухвалене без участі позивача. Касаційна інстанція звертає увагу скаржника, що суди послалися на резолютивну частину цього рішення щодо визнання за відповідачем-1 права власності на нерухоме майно, яке є обов'язковим до виконання на всій території України (ч.4 ст.124 Конституції України). На прийняття рішення третейським судом суди в даній справі послалися лише як на встановлену в процесі розгляду спору обставину, без посилання на встановлені цим рішенням юридичні факти та обставини. До того ж таке посилання не вплинуло на юридичну оцінку обставин справи в сукупності з іншими доказами.
Стосовно постанови слідчого ВД Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, то колегія суддів знов таки звертає увагу, що такий доказ оцінений судом та на його підставі встановлено факт порушення кримінальної справи за ст.358 ч.2 КК України з мотивуванням, що договір №122-Х від 01.09.2003 року та додаткова угода №1 до договору №122-Х від 01.09.2003 року є завідомо підробленими документами посадовими особами ПП “Віза і К”. Разом з тим, безпосередньо факт підробки певними особами за певних обставин спірного договору дана постанова як належний і допустимий доказ не підтверджує, про що вірно зазначено судами, а інших достовірних доказів завідомої підробки спірного договору позивачем не надано.
Оскільки позивач не є контролюючим органом щодо законності будівництва об'єктів містобудування, і наявність або відсутність на момент укладення спірного договору дозволів на будівництво не впливає на дійсність договору, правовою природою якого є пайова участь у будівництві, колегія суддів вважає, що судом було вирішено спір без порушення приписів ст.38 ГПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний витребувати матеріали у установ і організацій в разі недостатності поданих доказів.
Домовленість сторін про спільну участь у будівництві не буде вважатись фіктивним правочином лише тому, що будівництво здійснюється без отримання дозвільної проектної документації. Так само і надання спірного договору в якості доказу при розгляді інших справ саме по собі не свідчить про його фіктивність або суперечність інтересам держави.
Помилковими є і доводи скарги стосовно того, що спірне майно було передане позивачу і знаходиться у нього на праві оперативного управління, оскільки споруда, яка була передана йому попереднім балансоутримувачем, не перебувала у останнього ані на правах власника, ані на правах уповноваженого органу управління державним майном (ст.137 ГК України). Не було надане позивачу стосовно спірної будівлі право оперативного управління і Фондом державного майна України, в реєстрах якого відсутні дані про спірне майно як об'єкт нерухомості, про що підтвердив представник фонду в суді касаційної інстанції.
Враховуючи наведене постанова Київського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Спілки дизайнерів України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 року у справі № 30/211 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 року у справі № 30/211 -без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
С у д д і С.Бакуліна
О.Глос