Єдиний унікальний номер 725/7898/24
Номер провадження 2-а/725/73/24
10.03.2025 року м. Чернівці
Першотравневий районний суд м.Чернівці в складі:
головуючої судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника Божеску Г.В.,
та представника відповідача Кравчука Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
-
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 30.06.2024 року військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) було складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП по факту відмови від отримання направлення на ВЛК та порушення правил військового обліку в особливий період. Також, цього ж дня відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відповідно до якого під час дії воєнного стану він не мав при собі військово- облікового документа та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вважає, що вказані постанова підлягають скасуванню, оскільки направлення на ВЛК він не отримував, а відповідачем не доведено протилежного, адже направлення на медичний огляд йому ніхто не надавав, хоча він про це просив працівників ТЦК, оскільки після пропозиції пройти ВЛК повідомив, що у нього немає з собою медичних документів, а тому звернувся із проханням про видачу йому направлення в інший час. Звертав увагу на те, що до протоколу не долучено копію відповідного направлення, а додано тільки рапорт поліції, а у разі дійсної відмови від проходження ВЛК належним доказом був би акт за підписом посадової особи та в присутності двох свідків, натомість такий акт відсутній. Також, вважає, що відмова від проходження ВЛК не утворює склад правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки законодавством не передбачено відповідальності за такі дії.
Крім того, зазначав, що відповідачем було допущено ряд процесуальних порушень при складані протоколів та під час розгляду справи про адміністративні правопорушення, зокрема він не отримував копій протоколів, був позбавлений можливості подати свої заперечення, а розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувся 08.08.2024 року після зупинення його працівниками поліції та доставки до ІНФОРМАЦІЯ_3 та з порушення встановленого законом терміну для розгляду даної категорії справ. Звертав увагу на неточності, які містяться у протоколах та постановах, зокрема у протоколах вказано про його відмову від підпису в присутності двох свідків, а у постановах зазначено, що йому було вручено копію протоколу, що є взаємовиключним.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, просив визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 08.08.2024 року №664 та №665 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити за відсутності події і складу правопорушення; вирішити питання про відшкодування судових витрат.
На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на наступні обставини.
Так, при прийнятті постанови №664 у якості доказів вини вчинення правопорушення було взято до уваги протокол №664 від 30.06.2024 року про адміністративне правопорушення; рапорт інспектору батальйону УПП в Чернівецькій області ДПП, а при прийнятті постанови №665 у якості доказів вини скоєння правопорушення було взято до уваги протокол від 30.06.2024 №665 про адміністративне правопорушення; акт від 30.06.2024 про відмову від отримання направлення/проходження військово-лікарської комісії; рапорт поліції. При цьому, протоколи про адміністративне правопорушення складено в присутності Позивача та свідків, що підтверджується відповідними підписами.
Звертав увагу на те, що диспозиція ст. 210-1, 210 КУпАП має бланкетний характер, серед ознак суті такого правопорушення є посилання на конкретний нормативно правовий акт, а саме абзацу 7 ч.3 ст.1, абзацу 3 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вимоги Додатку 2 до Порядку, а тому твердження позивача, що за відмову від проходження ВЛК не встановлено відповідальність є помилковими.
Просив врахувати, що позивачу була доведена до відома дата розгляду справи про адміністративне правопорушення та місце її проведення, копію протоколу отримав, однак від підпису відмовився, на розгляд справи своєчасно не з'явився. Беручи до уваги повторну доставку позивача працівниками поліції, постанови були винесені за його присутності, під особистий підпис вручені копії постанови.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити. Вказував на те, що 30.06.2024 року йому не надали можливості ознайомитись із складеними протоколами, не повідомили про час розгляду справи про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим він звернувся зі скаргою у військову прокуратуру. Просив врахувати, що він своєчасно оновив свої військово-облікові дані, у розшуку не перебуває та в подальшому все таки пройшов ВЛК, надавши комісії акт про обстеження його стану здоров'я. В подальшому в судові засідання у справі позивач не з'являвся.
В інтересах позивача діяла представник, яка в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити, надала суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Представник позивача в судовому засіданні позов не визнав з підстав зазначених у тексті відзиву, а в подальшому направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі.
В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_3 та який суду показав, що він був присутній при відмові позивача від проходження ВЛК в приміщенні Єдиного мобілізаційного центру за адресою м.Чернівці, вул. Головна, 129 та при складанні акту про відмову. Безпосередньо момент вручення відповідного направлення він не бачив, а саме направлення побачив вже після складання акту про відмову, натомість в його присутності позивач дійсно висловив відмову від проходження ВЛК та причини такої відмови не пояснював.
В рамках судового розгляду даного спору судом було витребувано докази, а саме належним чином засвідчену копію направлення ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ст. 129 Конституції України, ст.ст. 9, 77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Так, судом встановлено, що постановлю ІНФОРМАЦІЯ_4 № 665 від 08.08.2025 року позивача визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.
Частиною першою ст. 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
З диспозиції ч. 3 вказаної статті вбачається, що остання передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , який є військовозобов'язаним, всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, знаходячись 30.06.2024 року о 16 год.40 хв. в ЧООЦМ, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, тобто порушив вказані правила військового обліку в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 7 ч. 3 ст.1, абзацу 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ та вимоги Додатку 2 до Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487, що призвело до порушення ним правил військового обліку, вчиненого в особливий період.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Відповідно до абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ №154 від 23 лютого 2022 року, вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 74 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» №560 від 16 травня 2024 року, вбачається, що резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
За наслідками розгляду справи встановлено, що 30.06.2024 року позивачу було виписане направлення на медичний огляд ВЛК № ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою визначення ступеня придатності військовозобов'язаного до військової служби (а/с 75).
30.06.2024 року в присутності двох свідків , а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було складено акт про відмову позивача від отримання вказаного направлення та від проходження ВЛК за таким направленням (а/с 48).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 підтвердив, що дійсно в його присутності ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення та проходження ВЛК.
Отже, наведені обставини свідчать про послідовну та чітку відмову ОСОБА_1 від проходження медичного огляду ВЛК від отримання направлення медичний огляд ВЛК № ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою визначення ступеня придатності військовозобов'язаного до військової служби.
Таким чином, у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки останній будучи військовозобов'язаним відмовився від отримання направлення на проходження медичного огляду в особливий період, тим самим порушив правила військового обліку.
Також, з матеріалів справи вбачається, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.08.2024 року №664 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.
Частиною першою ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
З диспозиції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вбачається, що остання передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Отже, відповідач мав та має можливість отримати персональні позивача дані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , який є військовозобов'язаним під час дії воєнного стану, не мав при собі військово-облікового документу та не пред'явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушував законодавство. Своїми протиправними, винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З 17.03.2014р., після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період, який діє станом на момент складання протоколу Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період.
Як вбачається з копії рапорту інспектора взводу №1 роти №4 БУПП в Чернівецькій області І. Нобел від 30.06.2024 року, ним спільно з лейтенантом ОСОБА_4 близько 16 год. 00 хв. було доставлено В ООМЦ по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , так як останній не мав при собі та не пред'явив військово-облікові документи. Особу встановлено згідно бази УПНП (а/с 47).
Частина шоста ст. 22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби.
За правилами пункту 2 Порядку №559 військово-обліковий документ (ВОД) оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (у разі технічної реалізації); у паперовій формі на бланку, форма якого затверджується постановою Кабміну від 16 травня 2024 р. №559.
Відповідно до вимог пунктів 6-7 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами: Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
ВОД в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення ВОД в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
У ВОД в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі QR-код військово-облікового документа).
За правилами пункту 8-1 Порядку №559 QR-код військово-облікового документа містить відомості про ВОД в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній.
Відповідно до пункту 9 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Так, позивач долучив до позовної заяви копію витягу з додатку «Резерв+», а також копію військово-облікової картки №646, виданої взамін військового квитка, натомість ні в тексті позову ні в судовому засіданні безпосередньо не вказував на те, що пред'явив будь-які військово-облікові документи, в тому числі додані до позовної заяви, як працівникам поліції так і військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, відсутні будь-які сумніви щодо наявності в діях позивача складу правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові.
Не знайшли свого підтвердження також посилання позивача на допущені процесуальні порушення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, які б суттєво могли вплинути на результат розгляду справи, а також порушити права позивача гарантовані ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Зокрема, позивач був присутній при складані протоколів, проте відмовився від їх підпису та отримання копії, протоколи були складені 30.06.2024 року, а розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся 08.08.2024 року, тобто у позивача було достатньо часу для надання своїх пояснень по факту обставин, які стали підставою для складання протоколу, а також своїх заперечень проти доводів відповідача.
За змістом ст.ст. 10,11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Таким чином, відповідач під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, повинен відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Так, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.7-10, 210-1, 222, 283, 284 КУпАП , ст.ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 293, 295 КАС України, -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови № 664 та №665 від 08.08.2024 року у справі про адміністративні правопорушення передбачені ч. 3 ст. 210 КУпАП, ч. 3 ст. 210-1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлений 11.03.2025 року.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці А. В. Федіна