ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
25 жовтня 2010 року 12:10 № 2а-6655/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Федорчук А.Б., Каракашьян С.К., при секретарі судового засідання Очколяса О.В., розглянув адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до відповідача 1: Міністерства внутрішніх справ України
відповідача 2: Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та незаконним наказу №33 від 01.03.2010р..
за участю представників:
позивача : ОСОБА_1
відповідача 1: Грінцов М.М.
відповідача 2: Паламарчук Е.В.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 25.10.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1), Міністерства юстиції України (далі -відповідач 2) про визнання протиправним та незаконним Наказу Міністерства внутрішніх справ України №33 від 01.03.2010 р. «Про затвердження Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху».
Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2010р., 25.10.2010р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ не відповідає правовим актами вищої юридичної сили, а саме п.21 ч. 1 ст. 11 Закону України від 20.12.1990р. №565-ХІІ «Про міліцію», ст.ст.141, 251, 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, зазначені акти передбачають, що технічні засоби повинні мати функції фото- і кінозйомки, відеозапису, при цьому згаданий в оскаржуваному наказі вимірювач «Радис»не має таких функцій. Крім того, позивач вказує на порушення процедури реєстрації вказаного нормативно-правового акту та відсутності повноважень у в.о. міністра Клюєва М.М. щодо підписання оскаржуваного наказу.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив, зазначивши, що оскаржуваний Наказ прийнятий відповідачем в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та жодним чином не порушує прав, інтересів позивача. Крім того, позивачем не обґрунтовано в чому полягає порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття відповідачем Наказу.
Представник відповідача 2 проти задоволення позовних вимог також заперечив, вважаючи, що доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Міністерство юстиції України зареєструвало оскаржуваний наказ в межах повноважень та з дотриманням чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2010р. №33 затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху.
Наказ відповідно до Указу Президента України від 03.10.92р. №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»(із змінами) підлягає державній реєстрації як такий, що зачіпає права, свободи і законні інтереси громадян та має міжвідомчий характер.
Згідно з п. 2 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , практиці Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Згідно висновку Міністерства юстиції України від 02.03.2010р. про державну реєстрацію нормативно-правового акту, оскаржуваний Наказ видано відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», «Про міліцію»та постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008р. №1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою встановлення стану алкогольного , наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
З матеріалів справи вбачається, що проект був узгоджений з усіма суб'єктами відповідних правовідносин, а саме з Міністерством охорони здоров'я, державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.03.2010р. з №262/17557 та опублікований в Офіційному віснику України №24 12.07.2010р.
Крім того, пунктом 17 Положення визначено випадки, в яких рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано, а саме:
а) виявлення обставин, що не були відомі реєструючому органу під час реєстрації нормативно-правового акта;
б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно - правового акта незаконним чи таким; що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині;
в) одержання повідомлення від Держпідприємництва або його територіального органу про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону;
в1) одержанням висновку Мінюсту, Головного управління Мінюсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.03.2010р. №2872 оскаржуваний Наказ МВС від 01.03.2010р. №33 не є регуляторним актом та не потребує погодження з Держпідприємництва.
Враховуючи викладене, підстави для скасування рішення про державну реєстрацію, передбачені зазначеним вище Положенням, в даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, суд вважає, що Міністерство юстиції зареєструвало оскаржуваний наказ в межах своїх повноважень та з дотриманням чинного законодавства.
Щодо посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. міністра Клюєва М.М. щодо підписання оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9 Положення про Міністерство внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 04.10.2006 № 1383, МВС очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади в установленому порядку Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра України.
В січні 2010 року постановою Верховної Ради України від 28.01.2010 ОСОБА_2 було звільнено з посади Міністра внутрішніх справ України.
В подальшому постановами уряду його було призначено виконуючим обов'язки Міністра внутрішніх справ, але ухвалою суду дія вказаного розпорядження було зупинено.
Для забезпечення принципу безперервності та з метою забезпечення виконання завдань, покладених на Міністерство внутрішніх справ та підпорядковані йому органи і підрозділи, розпорядженням КМУ від 24.02.2010 № 267-р виконання обов'язків Міністра внутрішніх справ було покладено на першого заступника Міністра внутрішніх справ Клюєва Михайла Михайловича.
Згідно з п. 1 вказаного розпорядження на вказану посадову особу було тимчасове покладено виконання всіх прав та обов'язків Міністра внутрішніх справ, передбачених п. 10 Положення про Міністерство внутрішніх справ України.
Щодо посилання позивача на статті ст. 141, 251, 258 КУпАП, в якості обґрунтування своїх вимог, суд зазначає наступне.
Вказані норми Кодексу України про адміністративні правопорушення містять положення щодо доказів в таких категорія справ, особливостей притягнення осіб за порушення правил дорожнього руху та процедуру накладення адміністративного стягнення.
Вказаними положеннями передбачається, що особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі показників технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху (ст. 141 та 251 КУпАП).
Оскаржуваним наказом МВС, визначається вичерпний перелік технічних засобів, які можуть використовувати працівники підрозділів Державтоінспекції МВС України, для фіксації порушень правил дорожнього руху.
Посилання позивача на те, що в КУпАП дані технічні засоби не ідентифіковані за своїми родовими ознаками не є підставою для визнання неправомірними їх застосування.
Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зазначити, що невідповідність, на думку позивача, вказаних технічних засобів вимогам, встановленим нормами ст. ст. 141, 251, 258 КУпАП та п. 21 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію», може бути лише підставою для посилань позивача щодо неналежності доказів при виявлені та фіксуванні порушень правил дорожнього руху.
Так, відповідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, пояснення осіб та свідків, висновки експертів, речові докази, а так само показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є самостійними, окремими джерелами доказів при встановленні наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, вини даної особи у кожній конкретній справі про адміністративне правопорушення.
За таких підстав, суд вважає, що судова інстанція при розгляді справи про адміністративне правопорушення самостійно оцінює належність та допустимість доказів, встановлюючи наявність чи відсутність факту адміністративного правопорушення, на підставі не тільки показів технічних приладів, а і за допомогою інших засобів доказування, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення, пояснень осіб, висновків експертів та речових доказів, тощо.
З огляду на викладене, лише невідповідність технічних засобів ст. 251 КУпАП щодо відсутності у деяких з них функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, не може бути, на думку колегії суддів Окружного адміністративного суду м. Києва, єдиною підставою для визнання Наказу Міністерства внутрішніх справ України №33 від 01.03.2010 р. «Про затвердження Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху»неправомірним в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство юстиції України діяли у відповідності до норм чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що відсутні підстави для визнання Наказу Міністерства внутрішніх справ України №33 від 01.03.2010 р. «Про затвердження Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху»протиправним та незаконним, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень довели суду правомірність та законність вчинених ними дій та правомірність прийнятого рішення та надали суду відповідні докази на підтвердження цього. Натомість позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94-97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя П.О. Григорович
Суддя А.Б. Федорчук
Суддя С.К. Каракашьян