11 березня 2025 р. № 420/23657/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Бульби Н.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаПівденне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003,
треті особиГоловне управління ДПС в Одеській області, вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044,
провизнання протиправною та скасування постанови від 26.06.2024 № 12390/15/53/РРО/2729818735-ДПС/ТД-ФС,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, 3 особа - Головне управління ДПС в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову № 12390/15/53/РРО/2729818735-ДПС/ТД-ФС від 26.06.2024.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ГУ ДПС в Одеській області не було заслухано пояснень самого ФОП ОСОБА_1 , податкова перевірка проводилася під час повітряної тривоги та за наявності підвищенної ракетної небезпеки та не отримано від останнього письмових пояснень щодо трудових відносин із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначає, що оскаржувану постанову було прийнято виключно на підставі матеріалів податкової перевірки, в яких відсутні докази на підтвердження вини ФОП ОСОБА_1 і факту вчинення правопорушення, тому відповідну постанову слід визнати протиправною та скасувати.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 справу передано за підсудністю до Миколаївського адміністративного суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2024 справа № 420/23657/24 передана на розгляд судді Бульби Н.О.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 справу прийнято до свого провадження.
Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Заперечень від сторін щодо розгляду справи в порядку письмового провадження до суду не надходило.
Ухвалою суду від 27.12.2024 частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 44742194) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.06.2024 № 12390/15/53/РРО/2729818735-ДПС/ТД-ФС до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Відповідач надав до суду відзив на позов. Проти задоволення позовних вимог заперечив, обгрунтовуючи це законністю оскаржуваної постанови та відсутністю підстав для її скасування. Зазначає, що позивачем не спростовано факт праці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах його підприємницької діяльності, безпосередньо зафіксованого органом ДПС на контрольному заході, підтвердженого письмовими поясненнями працівниць, проте позивачем не забезпечено належного оформлення відповідних трудових відносин з останніми.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з викладених у позові підстав та мотивів.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
31.05.2024 за вх. № 4478/ПД/1-24 ПМУ Держпраці отримало лист ГУ ДПС в Одеській області від 15.05.2024 № 11172/5/15-32-07-06-05 щодо результатів фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .
Згідно з актом фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 29.03.2024, реєстр. № 12390/15/53/РРО/ НОМЕР_1 від 01.04.2024 (далі - акт ДПС від 29.03.2024), у період з 25 по 29 березня 2024 року проведено перевірку господарської одиниці ресторан, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), зокрема, з питань дотримання вимог Кодексу законів про працю України, у присутності ФОП ОСОБА_1 .
За висновками перевірки ФОП ОСОБА_1 ГУ ДПС в Одеській області встановила, зокрема, порушення частини 3 статті 24 Кодексу Законів про працю України, та постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 в частині не подання або несвоєчасного подання до органів ДПС України «Повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту».
Листом № ПД/3.1/5044-24 від 04.06.2024 позивача повідомлено про одержання 31.05.2024 заступником начальника ПМУ Держпраці ОСОБА_8 акту ДПС від 29.03.2024 та про початок адміністративного провадження, із наданням пам'ятки про права та обов'язки учасника адміністративного провадження, направлені на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та поштовим відправленням № 6504416795550 від 05.06.2024.
Листом № ПД/3.1/5213-24 від 10.06.2024 позивача запрошено на слухання у адміністративній справі про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України, направлений на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та поштовим відправленням № 6504416807647 від 11.06.2024.
Також, листом № ПД/3.1/5148-24 від 06.06.2024 на слухання запрошено начальника управління інспекційної діяльності в Одеській області ПМУ Держпраці ОСОБА_5, як особу, що сприяє розгляду справи.
14.06.2024 головним державним інспектором відділу з питань праці управління інспекційної діяльності в Одеській області ПМУ Держпраці ОСОБА_7 надано для врахування під час розгляду справи службову № СП-ПД/4.2.1/3251-24, стосовно надання роз'яснення щодо правопорушення, наявного у адміністративній справі про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
26.06.2024 під час слухання справи, у присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , враховуючи відсутність запрошеного належним чином позивача, заступником начальника ПМУ Держпраці ОСОБА_8 було заслухано пояснення осіб, які сприяють розгляду справи, розглянуто отримані документи та відомості, оцінено зібрані докази, та з урахуванням обставин справи, керуючись Порядком № 509, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, прийнято рішення скласти постанову про накладення штрафу № 12390/15/53/РРО/2729818735-ДПС/ТД-ФС на ФОП ОСОБА_1 за порушення норм чинного законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Вирішуючи спір між сторонами в контексті наведених позивачем обґрунтувань заявлених позовних вимог, суд передусім вважає за необхідне надати правову оцінку можливості прийняття відповідачем спірної постанови на підставі Акту фактичної перевірки ДПС.
Суд виходить з того, що це безпосередньо впливає на правомірність рішення Держпраці про притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення законодавства про працю, враховуючи нормативно визначений обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Тобто акт фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 01.04.2024 № 12390/15/53/РРО/ НОМЕР_1 не є належним та допустимим документом, на підставі якого відповідач міг прийняти рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
На думку відповідача, позивач не спростував факту використання найманого працівника без належного оформлення та не надав допустимих доказів того, що особа, яка здійснювала реалізацію товару у торгівельній точці за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 28, на момент здійснення ГУ ДПС заходу контролю була найманим працівником іншого суб'єкта господарювання.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 5 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначено статтею 4 Закону № 877-V, відповідно до частин 1, 4 якої державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Частиною четвертою статті 2 цього Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".
Надалі такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
За змістом пп. 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, зокрема в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що Міжрегіональне управління наділене контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю та зайнятість населення.
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 265 КЗПП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України унормовано, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами третьою-сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (далі - Порядок № 509).
Водночас суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Постанова № 823) внесені зміни до Порядку № 509 і, серед іншого, пункт 2 цього Порядку викладено у редакції, згідно з якою штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, зокрема, на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Попередня редакція пункту 2 Порядку № 509 передбачала можливість накладення відповідних штрафів на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 823, а саме з 30.08.2019, підлягав застосуванню Порядок № 509 у редакції, яка допускала притягнення органами Держпраці до відповідальності суб'єктів господарювання за порушення законодавства про працю шляхом накладення на порушників штрафів відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України на підставі акта перевірки ДПС, в тому числі фактичної перевірки.
Втім, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, Постанову № 823 визнано протиправною та нечинною.
Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, а вищезазначені судові рішення без змін.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19 набрало законної сили 15.09.2021.
За приписами частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова № 823 втратила чинність 15.09.2021 і як наслідок втратили чинність й зміни до редакції Порядку № 509, внесені на підставі зазначеної Постанови № 823, зокрема й у частині можливості накладення штрафів на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип слід розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 та від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Суд вважає, що визнання нечинною в судовому порядку Постанови № 823 впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду Міжрегіональним управлінням справи про накладення на позивача штрафу і винесення спірної постанови) відповідні норми Постанови № 823 втратили чинність та не могли застосовуватися.
Відповідно, не підлягали застосуванню норми Порядку № 509 в редакції Постанови № 823, якими органам Держпраці надано право накладати штрафи за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС або її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
В силу приписів ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Тобто докази, отримані за результатами фактичної перевірки податкового органу та відображені в акті ГУ ДПС в Одеській області від 01.04.2024 № 12390/15/53/РРО/2729818735, як і сам акт фактичної перевірки, не можуть вважатися допустимими доказами, на підставі яких відповідач був наділений повноваженнями на прийняття відповідно до чинного законодавства рішення про накладення штрафу.
У постанові від 31.08.2018 у справі № 822/1815/16 Верховний Суд вказав на те, що у разі визнання незаконним (протиправним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Відтак визнано протиправними та нечинними також зміни до Порядку № 509, внесені вказаною Постановою № 823, у тому числі щодо повноважень органів Держпраці накладати на суб'єктів господарювання штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Отже, відповідна постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 та відповідні зміни до Порядку № 509 втратили чинність з 15.09.2021, тобто з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а тому відтоді не можуть застосовуватись як такі, що є протиправними (незаконними).
Враховуючи викладене, оскаржувану постанову відповідач приймав не у спосіб, визначений чинним законодавством, а отже позовні вимоги підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003, кодЄДРПОУ 44742194) , за участю третьої особи Головне управління ДПС в Одеській області, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 12390/15/53/РРО/2729818735-ДПС/ТД-ФС від 26.06.2024.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003, кодЄДРПОУ 44742194) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2328,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 11.03.2025.
Суддя Н.О. Бульба