Єдиний унікальний номер справи: 766/6745/24 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І.
Номер провадження: 22-ц/819/251/25 Доповідач: Майданік В.В.
Номер провадження: 22-ц/819/254/25
11 березня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Кутурланової О.В.,
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Сенс Банк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Рудницького Юлія Ігоровича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк",на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Кузьміної О.І., дата складення повного тексту рішення - не зазначено, а також за апеляційною скаргою адвоката Ліфлянчика Станіслава Ігоровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 лютого 2025 року, у справі за позовом адвоката Мужик Назара Тарасовича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваних судових рішень та апеляційних скарг
30 квітня 2024 року представник позивача звернувся до суду через систему "Електронний суд"з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 500768909 у розмірі 182 989,71 грн, а також суму сплаченого судового збору.
Позов обґрунтований наступним.
06.05.2023 року ОСОБА_1 з уклав з АТ "Сенс Банк" угоду про надання споживчого кредиту № 500768909.
Відповідно до умов кредитного договору Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 місяців.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 08.08.2023 заборгованість за кредитним договором склала 182 989,71 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках, 542,34 грн - заборгованість по комісії.
З метою досудового врегулювання спору на адресу позичальника було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, яку залишено відповідачем без реагування.
Просить суд стягнути з відповідача на свою користь зазначену суму заборгованості, судовий збір та витрати на правову допомогу.
На підставі викладеного, пославшись, зокрема, на ст.ст.526, 1048, 1050, 1054, 1056?1, 1069,1070 ЦК України, представник позивача просив задовольнити позов.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.05.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з викликом сторін (а.с.27).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в прохальній частині позову просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідача надав 11.06.2024 року відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували підписання відповідачем вказаного кредитного договору та додатків до нього фактичним або електронним підписом, який дійсно належить відповідачу.
Позивачем не надано доказів того, що відповідач мав можливість розпоряджатись його грошовими коштами. Тобто, доказів отримання відповідачем грошових коштів, як і доказів того, коли саме, в якій спосіб та у якій сумі він розпоряджався грошовими коштами позивача.
Не доведено належними доказами розмір заборгованості в розмірі 182 989,71 грн. Не зазначено, коли така заборгованість виникла у відповідача, про що не зазначено у позові та не вбачається з наданих доказів. Позивачем жодних первинних документів на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 182 989,71 грн до суду не надано.
Вважає, що позивачем не підтверджено вільне волевиявлення сторони правочину на його вчинення під час його укладення, а тому наданий позивачем кредитний договір № 500768909 від 06.05.2023 року не може бути визнаний доказом існування між сторонами будь-яких договірних правовідносин.
Також зазначив, що наданий позивачем розрахунок не є належним доказом, який підтверджує заборгованість відповідача, оскільки, він не відображає розмір грошових коштів, які відповідач витратив та які він поклав на картковий рахунок.
Також вказав, що позивач не мав права нараховувати денну процентну ставку у розмірі 4.99 % за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 року, оскільки процентна ставка прямо суперечить ч.5 ст.8 ЗУ "Про споживче кредитування", відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Також зазначив, що позивачем до матеріалів справи надано виписки по особливому рахунку, наданою в форматі документу Word, який підлягає зміні. Вважає, що такий доказ є неналежний та не допустимий, оскільки фактично даний доказ залежить від волевиявлення позивача та позивач самостійно генерує вказану виписку.
Послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, вказавши, що в даній справі відсутні будь-які кредитні документи, які підписані відповідачем як фактично, так і електронним підписом. Навіть якщо відповідач і звертався до позивача для відкриття рахунку, проте позивачем не надано доказів того, що сторони обумовили та погодили встановлення кредитного ліміту, строки здійснення періодичних платежів та умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Також вказав, що позивач в позовній заяві вказує про включення до заборгованості комісії в розмірі 542,34 грн. Проте, звертає увагу на те, що дана вимога суперечить ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При цьому послався на висновок ВП ВС, зроблений в п.25 постанови по справі №363/1834/17, відповідно до якого банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
У зв'язку із вказаним просить відмовити в позові. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.42-54).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.11.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.136).
Суд розглянув справу за відсутності її учасників.
Оскаржуваним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Оскаржуваним додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 лютого 2025 року заяву адвоката Ліфлянчика Станіслава Ігоровича, який діє від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення було задоволено частково, а саме із заявлених до стягнення з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн було стягнуто 15 000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження своїх доводів надані певні докази.
Суд прийняв до уваги, що зі змісту оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500768909 від 06.05.2023, яка долучена позивачем до позовної заяви, вбачається, що в ній ОСОБА_1 пропонує АТ "Сенс Банк" укласти угоду про надання споживчого кредиту на умовах: тип кредиту "кредит готівкою"; сума кредиту 180781,94 грн; процентна ставка, % річних 4,99%, тип ставки - фіксована; строк кредиту 120 міс.
Також, як вказав суд, зі змісту оферти вбачається, що під час користування кредитом ОСОБА_1 пропонує банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: а) за надання кредиту 0,00 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті на укладення Угоди; б) за обслуговування (управління) кредиту щомісячно: за період з 1 по 12 місяць користування кредитом - 0,10% від суми кредиту, зазначеній в цій Оферті без ПДВ; за період з 13 по 24 місяць користування кредитом - 1,00% від суми кредиту, зазначеній в цій Оферті без ПДВ; за період з 25 по 120 місяць користування кредитом - 0,50% від суми кредиту, зазначеній в цій Оферті без ПДВ. Дата повернення кредиту 06.05.2033 року.
Також суд звернув увагу й на те, що в оферті зазначено, що у випадку згоди з запропонованими умовами, що містить Оферта, Акцепт здійснюється Банком шляхом направлення Позичальнику підписаного електронним підписом Акцепту на зазначену у Оферті електронну адресу Позичальника і надання коштів Позичальнику у спосіб, визначений в Оферті.
Крім того, вказано, що підписанням електронним підписом цієї Оферти позичальник засвідчує про отримання всієї інформації про умови кредитування.
Суд звернув увагу, що зі змісту акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500768909 від 06.05.2023р., яка долучена позивачем до позовної заяви, вбачається, що в ній АТ "Сенс Банк" приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500768909 від 06.05.2023р. на запропонованих ним умовах.
Однак, суд вважав що позивачем не доведено, що 06.05.2023 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 500768909. При цьому суд вважав, оферта від імені ОСОБА_1 на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500768909 від 06.05.2023 року, яка міститься в матеріалах справи, не містить підпису ОСОБА_1 . Суд вважав, що електронний підпис ОСОБА_1 та номер його ідентифікатору відсутні як в оферті, так і в графіку платежів (Додаток №1), що є невід'ємною частиною угоди, паспорті споживчого кредиту та клопотанні від імені ОСОБА_1 .
При цьому, як вважав суд, довідка банку про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 не містить ні дати такої ідентифікації, ні дати її складення, ні інформації про представника Банку, який підтвердив ідентифікацію. В цій довідці, як вказав суд, відсутні будь-які відомості про те, в результаті яких дій було проведено ідентифікацію ОСОБА_1 .
Відтак, як зазначив суд, вказане не може бути належним підтвердженням того, що надана до суду оферта від імені ОСОБА_1 на укладання угоди про надання споживчого кредиту була підписана ОСОБА_1 та що останньому були відомі умови такого договору. А тому, на думку суду, зазначене викликає обґрунтовані сумніви щодо підтвердження укладення договору між Банком та відповідачем.
Також суд виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується, що відповідач засвідчив як вищевказану оферту, так і додані до неї документи шляхом накладення електронного підпису або електронного цифрового підпису, чи електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чи аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).
Як зазначив суд, відсутність вказаних доказів позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на наявні у справі докази суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні між сторонами у справі договору Банк дотримався вимог про повідомлення відповідача як споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такий висновок відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Задовольняючи частково заяву адвоката Ліфлянчика Станіслава Ігоровича, який діє від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн із заявлених до стягнення 20 000,00 грн, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст.133, 134, 137, 141 ЦПК України, ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Також суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному стороною відповідача розмірі у сумі 20 000,00 грн, адже, як вказав суд, такий розмір, окрім іншого, має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. На думку суду, він не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. В цій же справі суд прийшов до висновку про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом. А тому, враховуючи складність справи, а також виходячи з предмету спору, ціни позову, значення справи для сторін, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критеріїв реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, відповідно до вимог ст.137 ЦПК України, суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у зв'язку з розглядом цієї справи, до 15 000,00 грн та стягнути їх з позивача на користь відповідача.
В апеляційній скарзі на рішення суду представник позивача просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500768909 у розмірі 182 989,71 грн задовольнити в повному обсязі.При цьому скаржник послався на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, послався на те, що згідно зі ст.ст.205, 207 ЦК України будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму і що договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Також послався на положення Закону України "Про електронну комерцію", які передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.Так, електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Натомість, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію").
Також вказав, що слід звернути увагу на те, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. На його думку, аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Зазначив, що суд не прийняв до уваги того, що 06.05.2023 року ОСОБА_1 прийняв пропозицію АТ "Альфа Банк", що підтверджується офертою на укладення та акцептом пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500768909. З умов споживчого кредиту, вбачається, що тип кредиту - "Кредит готівкою"сума кредиту 180 781, 94 грн; процентна ставка, % річних - 4,99 %, тип ставки - фіксована; строк кредиту 120 місяців. Крім того, наголосив, що ОСОБА_1 неодноразово укладав кредитні договори з АТ "Альфа-Банк". Зокрема, акцептом пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500768909 від 06.05.2023 року передбачено, що кредит надається позичальнику для повернення заборгованості за кредитним договором № 500748842 від 14.02.2023, сума - 153 757, 90 грн та для повернення заборгованості за кредитним договором № 500750363 від 22.02.2023, сума 27 024, 04 грн.
Також вказав, що суд не врахував того, що Додатком № 1 до угоди про надання кредиту № 500768909 від 06.05.2023 є графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супровідних послуг, як невід'ємна частина кредитного договору.
Також зазначив, що судом залишено поза увагою те, що відповідно до довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорту споживчого кредиту, вбачається, що тип кредиту - споживчий кредит; мета отримання кредиту - споживчі цілі, сума/ліміт кредиту - 180 781, 84 грн; строк кредитування - 120 місяців; графік платежів - до 06 числа кожного місяця по: з 1 по 12 місяць - 2 097,37 грн, з 13 по 24 місяць - 3 724, 41 грн, з 25 по 120 місяць - 4 628,32 грн, загальна кількість платежів - 120; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 4,99%.
Також вказав, що суд не прийняв до уваги того, що вищенаведеним підтверджується факт укладення 06.05.2023 між сторонами споживчого кредитного договору, що був підписаний відповідачем, з чого вбачається, що останній підтвердив акцепт Публічної пропозиції та укладення договору між ним та банком на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці www.alfabank.ua або у разі її подальшої зміни - за іншою електронною адресою, що буде вказана в договорі. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання.
Також зазначив, що суд не врахував і того, що надана банком виписка, що є належним доказом, яка була долучена до позовної заяви, підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено також у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. Крім того, вказав, що доказом отримання відповідачем кредитних коштів слугує меморіальний ордер від 06.05.2023 № 1734635735.
Послався на правовий висновок, зроблений Верховним Судом у постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15-ц про те, що виписки (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Також на висновок Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 про те, що саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Вказав, що суд першої інстанції порушив процедуру оцінки доказів, а саме ст.89 ЦПК України, не дотримався вимог процесуального законодавства щодо виконання обов'язку належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами (випискою по рахунку), а у випадку незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок (постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15 та від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15).
Зазначив, що суд не здійснив власного розрахунку заборгованості, поверхнево та формально підійшов до розгляду даної справи, а також і відповідач не надав власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком. При цьому зазначив, що згідно із розрахунком заборгованості за кредитом загальна заборгованість відповідача, відповідно до кредитного договору № 500768909 від 06.06.2023 року, станом на 08.08.2023 року становить 182 989,71 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках, 542,34 грн - заборгованість по комісії.
Також вказав, що поза увагою суду залишилось те, що позивачем до позовної заяви додано пакет документів, які свідчать про те, що кредитний договір № 500768909, який укладено 06.05.2023, включає всі документи підписані між банком та відповідачем, зокрема, акцепт пропозицію про укладення угоди про надання споживчого кредиту.
Зокрема, вказав, що суд не врахував того, що кредитний договір було укладено в електронній формі, тобто укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
При цьому зазначив, що зазначити, що відповідач підписав вищенаведений кредитний договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що являють собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (довідка про ідентифікацію позичальника наявна в матеріалах справи).
Наголосив, що ідентифікатор 6909 (цифровий код), як підпис споживача, даний цифровий код надісланий заявнику на телефонний номер ( НОМЕР_1 ), у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-код, або іншим способом.
Додав, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення, вищенаведене підтверджується довідкою про ідентифікацію позичальника, яка долучена до позовної заяви та наявна в матеріалах справи.
Таким чином, вказав, що суд не прийняв до уваги, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що договірні відносини між банком і відповідачем виникли 06.05.2023 року (всі докази наявні в матеріалах справи).
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник відповідача просить вказане додаткове рішення суду першої інстанції скасувати й винести нове, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити в повному об'ємі, стягнувши з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн. При цьому послався на порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, вказав, що при ухваленні рішення суд зобов'язаний керуватись виключно Конституцією України, ратифікованими Верховною Радою України міжнародними актами, кодексами, законами та підзаконними нормативними актами, а також судовою практикою Верховного Суду і не може керуватись вигаданими нормами права та посилатись на якісь критерії, що не затверджені в установленому Конституцією України порядку. Але, всупереч цьому, ухвалюючи спірне додаткове рішення, суд, посилаючись на "критерії розумності витрат" та на те, що він чомусь не зобов'язаний дотримуватись закону і присуджувати ті витрати, що були доведені належними і допустимими доказами, стягнув компенсацію витрат на правничу допомогу на 5 000, 00 грн менше, ніж доведено.
Також зазначив, що хоча суд і встановив, що розмір витрат на правничу допомогу доведений належними доказами, проте не згадав, що відповідач реально поніс судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 01.06.2024 року.
Також вказав, що суд не прийняв до уваги положення ст.137 ЦПК України про те, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони і, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому послався на правові висновки, зроблені Верховним Судом в постановах: від 16.06.2022 у справі № 873/244/21; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 910/906/18; від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19; від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17; від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19; від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20.
Також зазначив, що суд не врахував того, що робота адвоката, проведена у цій справі, не може коштувати 15 000,00 грн, вважає, що вона коштує навіть значно більше ніж 20 000 грн. Однак, наголосив, він, як адвокат, врахував ту обставину, що це не дуже складна справа для нього, враховуючи досвід в подібних справах, і тому зробив ціну максимально співмірну судовому процесі.
Також вказав, що суд при ухваленні додаткового рішення не обґрунтував розрахунками та посиланням на нормативні акти ті витрати на правничу допомогу, що все ж таки стягнув.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 11.03.2025 року о 10-20 годині, однак учасники справи, які до суду не з'явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом
Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Матеріали справи містять клопотання відповідача, згідно з яким у зв'язку із фінансовими проблемами, що призвели до виникнення заборгованості за Акцептом/Офертою №500748842 від 2023-02-14р., №500750363 від 2023-02-22р., він просить позивача розглянути можливість оформлення нового кредиту в сумі 180 781,94 грн для погашення заборгованості за Акцептом/Офертою №500748842, №500750363.
Наявна Оферта на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500768909 від 06.05.2023 року, запропонована ОСОБА_1 банку (АТ "Сенс Банк"). Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту - "Кредит готівкою";сума кредиту 180 781, 94 грн; процентна ставка - 4,99 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту 120 місяців. Зазначено, що Кредит надається Позичальнику для: повернення заборгованості за кредитним договором 500748842 від 2023-02-14 року в розмірі 153 757,90 грн; повернення заборгованості за кредитним договором 500750363 від 2023-02-22 року в розмірі 27 024,04 грн. Спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ "Сенс Банк", ЄДРПОУ 23494714.
Також оферта містить опис послуги: надання споживчого кредиту - грошових коштів, що надаються Банком Позичальнику на споживчі цілі на строк та під процент визначений Угодою.
Крім того, в Оферті позичальник просить Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500768909 від 06.05.2023р. направити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначив, що підписанням електронним підписом цієї Оферти він свідчить про отримання всієї інформації про умови кредитування.
Також наявний Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 50076890 від 06.05.2023 року, тобто позивач АТ "Сенс Банк" прийняв вказану пропозицію відповідача на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №500768909 від 06.05.2023р.
Передбачено, що розмір процентної ставки, комісійної винагороди, винагороди за платіжні послуги, і т.д., що визначені у цій Угоді, не можуть бути змінені Банком у односторонньому порядку.
Додатком № 1 до угоди про надання кредиту № 500768909 від 06.05.2023 є графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супровідних послуг, як невід'ємна частина кредитного договору. Платежі вносяться щомісячно, з 06.05.2023 року до 06.05.2033 року включно. Дата щомісячного платежу до 06 числа кожного місяця. Розмір мінімального щомісячного платежу з 1 по 12 міс. - 2 097,37 грн; з 13 по 24 міс. - 3 724,41 грн; з 25 по 120-й міс. - 4 628,32 грн.
Наявна долучена до позовної заяви та апеляційної скарги Довідка про ідентифікацію, надана АТ "Сенс Банк", згідно з якою підтверджено, що банком ідентифікований клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Сенс Банк". При цьому одноразовий ідентифікатор 6909 (цифровий код), як підпис споживача, даний цифровий код надісланий заявнику 06.05.2023 року на телефонний номер ( НОМЕР_1 ). Отже, акцепт договору позичальником здійснено (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) (а.с.8).
Згідно Меморіальному ордеру № 1734635735 від 06.05.2023 відбулась операція по перерахуванню АТ "Сенс Банк" кредитних коштів за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 в сумі 180 781,94 грн на особу позичальника - ОСОБА_1 (а.с.10).
Відповідно до Розрахунку заборгованості за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 (вказана процентна ставка - 4,99), укладеним між сторонами, станом на 08.08.2023 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 182 989,71 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках, 542,34 грн - заборгованість по комісії (а.с.11).
Згідно вказаного Розрахунку заборгованості, який містить дані щодо виконання/невиконання зобов'язань позичальником 06 червня, 06 липня, 06 серпня 2023 року:
06.06.2023р:
- по тілу кредиту сплачено 634,25грн з необхідних 1164,84грн (заборгованість - 530,59грн);
- по відсотках сплачено 0,00грн з необхідних 751,75грн (заборгованість - 751,75грн);
- по комісії сплачено 0,00грн з необхідних 180,78грн (заборгованість - 180,78грн);
06.07.2023р:
- по тілу кредиту сплачено 0,00грн з необхідних 1169,68грн (заборгованість - 1169,68грн);
- по відсотках сплачено 0,00грн з необхідних 749,04грн (заборгованість - 749,04грн);
- по комісії сплачено 0,00грн з необхідних 180,78грн (заборгованість - 180,78грн);
06.08.2023р:
- по тілу кредиту сплачено 0,00грн з необхідних 1174,55грн (заборгованість - 1174,55грн);
- по відсотках сплачено 0,00грн з необхідних 748,95грн (заборгованість - 748,95грн);
- по комісії сплачено 0,00грн з необхідних 180,78грн (заборгованість - 180,78грн).
За вказаний період поточна заборгованість клієнта становить 5 716,84 грн.
Наявна Виписка по особовим рахункам за період з 06.05.2023 по 08.08.2023 за договором № 500768909 від 06.05.2023 ( ОСОБА_1 ) (а.с.12-15).
Зазначена Виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р №578/5, згідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи.
Вказана виписка містить інформацію про перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 за кредитним договором 500748842 від 2023-02-14 року в розмірі 153 757,90 грн та перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 за кредитним договором 500750363 від 2023-02-22 року в розмірі 27 024,04 грн. Також вона містить інформацію про сплату відповідачем 634,25грн 06.06.2023р.
Позивач направив відповідачу 26.04.2024 року "Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань", згідно з якою вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов Кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 182 989,71 грн. Також у вказаній вимозі банк попередив відповідача, що у випадку невиконання даної вимоги банк буде змушений звернутися до суду з метою стягнення існуючої заборгованості (а.с.7).
Список згрупованих відправлень позивача на Укрпошту "30/2024" підтверджує відправлення вказаної Досудової вимоги на адресу відповідача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (телефон НОМЕР_4 ).
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За положеннями ст.1054 ЦК України:
--- за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1);
--- до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2);
--- особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3).
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України: позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина 1); позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3).
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів"споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Згідно зі ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів"у редакції, чинній з 10 червня 2017 року, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Згідно п.11 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування"споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів". З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування", а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України "Про захист прав споживачів".
За положеннями ч.4 ст.16 Закону України "Про споживче кредитування":
--- у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит (абзац 1);
--- кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені (абзац 2);
--- якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність (абзац 3).
Щодо заперечень відповідача
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами сторони відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували підписання відповідачем вказаного кредитного договору та додатків до нього фактичним або електронним підписом, який дійсно належить відповідачу. Адже, як вважає апеляційний суд, у справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 прийняв пропозицію АТ "Альфа Банк", що підтверджується офертою на укладення та акцептом пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500768909. За встановлених обставин кредитний договір було укладено в електронній формі, тобто укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", і є таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію"). Встановлено, що відповідач підписав вищенаведений кредитний договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що являють собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (довідка про ідентифікацію позичальника наявна в матеріалах справи). При цьому ідентифікатор 6909 (цифровий код), як підпис споживача, даний цифровий код надісланий заявнику на телефонний номер ( НОМЕР_1 ), у вигляді пароля. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення, вищенаведене підтверджується довідкою про ідентифікацію позичальника, яка долучена до позовної заяви та наявна в матеріалах справи. Таким чином, як вважає апеляційний суд, у справі доведено те, що 06.05.2023 року між банком і відповідачем виникли договірні відносини.
Також, суд апеляційної інстанції не може погодитися з позицією відповідача про відсутність доказів отримання відповідачем грошових коштів від банку, а також про те, що позивач не мав права нараховувати денну процентну ставку у розмірі 4.99 %. При цьому апеляційний суд враховує наявний Меморіальний ордер № 1734635735 від 06.05.2023, відповідно до якого відбулась операція по перерахуванню АТ "Сенс Банк" кредитних коштів за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 в сумі 180 781,94 грн на особу позичальника - ОСОБА_1 . Також враховує Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023, відповідно до якого станом на 08.08.2023 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 182 989,71 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках, 542,34 грн - заборгованість по комісії. Також, вказані обставини підтверджуються Випискою по особовим рахункам за період з 06.05.2023 по 08.08.2023 за договором № 500768909 від 06.05.2023. Вказана виписка містить інформацію про перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 за двома раніше укладеними між цими ж сторонами кредитними договорами: за № 500748842 від 14.02.2023 року в розмірі 153 757,90 грн та за № 500750363 від 22.02.2023 року в розмірі 27 024,04 грн, тобто всього 180 781,94 грн. Також вона містить інформацію про сплату відповідачем 634,25грн 06.06.2023р. Крім того, за умовами кредитного договору реальна незмінна процентна ставка складає 4,99 % на рік, а не 4,99 % на день.
Крім того, на думку апеляційного суду, є неспроможними посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки не є подібними обставини справ. У цій справі, на відміну від зазначеної, встановлено, що кредитний договір було укладено в електронній формі, тобто укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", і є таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Заперечення відповідача про незаконність вимоги банку про стягнення комісії в розмірі 542,34 грн суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими, оскільки така вимога банку суперечить положенням ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування" та правовим висновкам, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, в постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17, а також Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, відповідно до яких банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З огляду на вказане, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 542,34 грн відсутні.
Щодо вимог позивача
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження №14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, "непред'явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову. Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов'язок з дострокового повернення кредиту".
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14?680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України "Про захист прав споживачів"в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: "суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту".
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала і щодо направлення вимоги позичальнику: "Позивач стверджує, що направлення повідомлення (вимоги) є правом, а не обов'язком банку. Тому ненаправлення такого повідомлення (вимоги) не позбавляє банк можливості дострокового стягнення заборгованості. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач переконував суд, що направив відповідне повідомлення (вимогу) як позичальнику, так і його поручителю. Проте суди вказали, що всупереч умовам кредитних договорів позивач відправив ці повідомлення (вимоги) рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тому суди не змогли встановити, як те, чи справді позивач відправив відповідачам відповідні повідомлення (вимоги), так і те, чи були останні вручені адресатам. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами".
У цій справі встановлено, що кредит, наданий банком (позивачем) відповідачу ОСОБА_1 , є споживчим кредитом, у відповідності до п.11 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування".Проти цього по суті ніхто зі сторін не заперечує. Строк повернення кредиту на час звернення з цим позовом (30 квітня 2024 року) ще не настав (дата повернення кредиту - 06.05.2033 року).
На підтвердження направлення 26.04.2024 року вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором позивачем надано суду Список згрупованих відправлень позивача на Укрпошту "30/2024". Згідно з вказаною вимогою через неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором банк вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги усунути порушення умов Кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 182 989,71 грн.
Отже, слід вважати, що кредитор (позивач) реалізував своє право вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ст.16 Закону України "Про споживче кредитування".
Проти цього по суті відповідач не заперечував, жодним чином не доводив неотримання ним вказаної досудової вимоги.
Враховуючи встановлені обставини, апеляційний суд вважає, що відповідач отримав вказану досудову вимогу, відповідно - банк виконав умови законодавства щодо належного направлення вказаної досудової вимоги.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено направлення та вручення відповідачу вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок повернення всієї суми кредитної заборгованості, як поточної, так і дострокової.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Матеріали справи спростовують висновок суду першої інстанції про недоведеність укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500768909, про те, що не містить підпису ОСОБА_1 оферта від його імені на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500768909 від 06.05.2023 року, яка міститься в матеріалах справи, що відсутні електронний підпис ОСОБА_1 та номер його ідентифікатору як в оферті, так і в графіку платежів (Додаток №1), паспорті споживчого кредиту та клопотанні від імені ОСОБА_1 .
Також наданими доказами спростовуються висновки суду про недоведеність ознайомлення відповідача з умовами договору та факту засвідчення відповідачем оферти шляхом накладення електронного підпису або електронного цифрового підпису, чи електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чи аналога власноручного підпису.
Адже, як вбачається наданих доказів, відповідач підписав вищенаведений кредитний договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що являють собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (довідка про ідентифікацію позичальника наявна в матеріалах справи).
Щодо розміру заборгованості
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 14.07.2020 року у справі № 367/4970/13-ц, "заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, ОСОБА_1 докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором (зі змінами), так і розмір боргу, не надала, що є її процесуальним обов'язком (стаття 60 ЦПК України 2004 року) ".
Згідно правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 08.07.2020 року у справі № 464/4985/15-ц, "твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості станом на 07 квітня 2015 року, який містить детальний розпис нарахованої заборгованості, як поточної так і простроченої, відповідно до графіку погашення кредиту, з вказівкою на щомісячні платежі, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом та дати здійснення платежів позичальником. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 не надала".
У постанові від 09.08.2023 року у справі справа № 266/4900/21 Верховний Суд зазначив, що "по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій".
Враховуючи наведене, встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що надані позивачем Виписка по особовим рахункам, Розрахунок заборгованості та Меморіальний ордер № 1734635735 від 06.05.2023 є тими доказами, які підтверджують наявність та розмір кредитної заборгованості відповідача перед позивачем (крім того, що стосується стягнення комісії в розмірі 542,34 грн) станом на 08.08.2023 року в розмірі 182 447,37 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках.
Що ж стосується такої складової заборгованості, як комісія в розмірі 542,34 грн, то вимога про її стягнення задоволенню не підлягає, оскільки суперечить положенням ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування".
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 180 147,69 грн - заборгованості по тілу кредиту та 2 299,68 грн - заборгованості по відсотках.
А тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині. Відповідно, апеляційна скарга представника позивача в цій частині підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги представника позивача в частині обґрунтування наявності підстав для стягнення комісії в розмірі 542,34 грн не можуть бути прийняті до уваги, оскільки така вимога банку суперечить положенням ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування" та правовим висновкам, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, в постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17, а також Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, відповідно до яких банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Висновки суду апеляційної інстанції
Враховуючи наведене, апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України необхідно скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 року в розмірі 182 447,37 грн, з яких 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках. В решті позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України:
--- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених
позовних вимог (ч.1);
--- інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно
розміру задоволених позовних вимог (ч.2).
При поданні позову та апеляційної скарги представника позивача на рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено в задоволенні позову, позивачем було сплачено відповідно 2 422,40 грн та 3 633,60 грн судового збору, а всього ним сплачено 6 056,00 грн судового збору.
Позов задоволено на 99,70 % (182 447,37 грн х 100% : 182 989,71 грн).
А тому, судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову та апеляційної скарги (6 056,00 грн), підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 6 037,83 грн (6 056,00 грн х 99,70% : 100%).
Предметом апеляційного оскарження за апеляційною скаргою представника відповідача є також додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 лютого 2025 року, яким заяву адвоката Ліфлянчика Станіслава Ігоровича, який діє від імені ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення було задоволено частково, а саме із заявлених до стягнення з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн було стягнуто 15 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідач у цій справі отримував правничу допомогу від адвоката Ліфлянчика С.І. що підтверджується: Договором про надання професійної правничої допомоги №24/05/2024 від 24.05.2024 (а.с.188), яким визначено розмір, строк та порядок оплати гонорару адвокату, зокрема, фіксований розмір гонорару - 20 000,00 грн; Свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю (а.с.33), ордером АЕ №1289987 від 29.05.2024 (а.с.32); актом №24/05/2024/1 (а.с.189-190) про надання послуг від 03.02.2025р. на суму 20 000,00 грн, квитанцією від 01.06.2024 р. про сплату (а.с.191). Отже, відповідно до положень ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн є доведеними й такими, що співмірні зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Тобто, в цій частині апеляційна скарга представника відповідача є обґрунтованою. А тому, вказані витрати, у випадку відмови в позові в повному обсязі, підлягали б стягненню з позивача на користь відповідача.
Однак, як вказувалось, позов задоволено на 99,70 %, тобто незадоволена частина позову складає 0,3 %. Відтак, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 60 грн (20 000,00 грн х 0,3% : 100%). Отже, апеляційна скарга представника відповідача підлягає частковому задовленню.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути різницю у стягнутих судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, та витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 5 977,83 грн (6 037,83 грн - 60,00 грн).
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги адвоката Рудницького Юлія Ігоровича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк",та адвоката Ліфлянчика Станіслава Ігоровича, діючого від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2025 року скасувати й ухвалити нове рішення.
Позов адвоката Мужик Назара Тарасовича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ: 23494714) заборгованість за кредитним договором № 500768909 від 06.05.2023 року в розмірі 182 447,37 грн (сто вісімдесят дві тисячі чотириста сорок сім гривень 37 коп), яка складається з: 180 147,69 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2 299,68 грн - заборгованість по відсотках.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" понесені судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого при поданні позову та апеляційної скарги, в розмірі 6 037,83 грн (шість тисяч тридцять сім гривень 83 коп).
Додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 лютого 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з Акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу з 15 000,00 грн до 60 грн (шестидесяти гривень).
На підставі ч.10 ст.141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_1 (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , адреса : АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ: 23494714) різницю у стягнутих судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, та витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 5 977,83 грн (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім гривень 83 коп).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 11 березня 2025 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова