Єдиний унікальний номер справи: 766/12724/21 Головуючий в І інстанції: Ус О.В. Номер провадження: №22-ц/819/230/25 Доповідач: Майданік В.В.
11 березня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Кутурланової О.В.,
Склярської І.В.,
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Стадник Ірина Володимирівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шевченка Антона Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Ус О.В. в м. Херсоні, дата складення повного тексту рішення - не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Стадник Ірина Володимирівна, про визначення розміру часток співвласників у спільній сумісній власності та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
--- визначити, що розмір частки у спільній сумісній власності ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №642717 становить 1/2 частки; визначити, що розмір частки у спільній сумісній власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №642717 становить 1/2 частки;
--- припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
--- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Позов обґрунтований наступним.
Після смерті його батька ОСОБА_3 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина, яка складається з 43/100 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельної ділянки кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Він отримав Свідоцтво по право на спадщину за законом від 25.11.2019 року на 43/100 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок.
Для отримання правовстановлюючого документу щодо земельної ділянки він надав нотаріусу Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №642717, в якому не зазначені частки співвласників, та Витяг з Державного земельного кадастру. Однак, у видачі Свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом було відмовлено через, як зазначив нотаріус, неможливість визначити склад спадкового майна, оскільки вказана земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності кільком особам разом з померлим його батьком і поділ майна між ними не проводився і в такому випадку всі співвласники мають право на майно в цілому без визначення часток. Нотаріус роз'яснив йому право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у встановленому законом порядку.
Послався на положення ст.ст.368, 370, 372 ЦК України щодо права спільної сумісної власності, права на виділ частки в натурі.
Також послався на частини 4 і 5 ст.89 ЗК України щодо права співвласників на поділ чи виділ земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності.
З огляду на вказане вважає, що набуття ним права власності на земельну ділянку (її частину) у порядку спадкування за законом підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 16 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання (а.с.26).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.38).
У зв'язку з повномасштабним вторгнення 24 лютого 2022 року військ рф в Україну, окупацією Херсонської області розгляд справи не проводився. Після деокупації правобережної частини області разом з м. Херсоном (11.11.2022 року) роботу Херсонського міського суду Херсонської області було відновлено з 12 червня 2023 року.
Після відновлення роботи суду, проведення інвентаризації, призначено розгляд справи.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15.07.2024 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 вказаного позову та продовжено судовий розгляд на стадії судового провадження; судове засідання було відкладено на 14 жовтня 2024 року, явку позивача та відповідачки в судове засідання визнано обов'язковою (а.с.167-168).
В судове засідання сторони не прибули, представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що позивачем не підтримується п.1 позовних вимог, просив залишити їх без розгляду. Відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав. Третя особа в судове засідання не прибула, про причини не явки суд не повідомляла.
У зв'язку з зазначеним суд розглянув справу за відсутності учасників.
Оскаржуваним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 15 січня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів інвентаризаційної справи №23626 за адресою: АДРЕСА_1 , витребуваних судом, встановлено наступне:
--- первісно співвласниками вказаного житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 (спадкоємцем є позивач) із часткою 43/100 частин та ОСОБА_2 із часткою 57/100 часток. Земельна ділянка у власності згідно державного акту від 14.07.2009 р. Серія ЯЖ №642717;
--- за рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року, до якого ухвалою від 09.02.2012 року внесено виправлення, зокрема, визнано сумісно нажитим майном 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_2 право власності кожного на 1/2 частку зазначеного домоволодіння, залишивши його у спільній частковій власності;
--- за договором дарування частки домоволодіння від 27.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , остання прийняла в дар 59/100 частин вказаного домоволодіння, право власності ОСОБА_6 зареєстровано 27.12.2017 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Також суд виходив з положень ст.377 ЦК України, а саме того, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок) або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою.
Також суд виходив з того, що з огляду на вказане відповідач у справі не є власником 57/100 часток вказаного домоволодіння у зв'язку з його поділом за рішенням Апеляційного суду Херсонської області.
Також суд виходив з того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Суд зазначив, що ані позивачем, ані відповідачем за період перебування цивільної справи в провадженні суду з 2021 року жодних обставин, які наявні в матеріалах інвентаризаційної справи, повідомлено не було, документів щодо права власності відповідача на частку у домоволодінні з 2021 року не надавалось. А тому з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності у відповідача права власності на частку у домоволодінні, наявності відомостей про поділ майна подружжя відповідача та дарування 59/100 часток домоволодіння, враховуючи, що позивач не подав до суду клопотання (заяву) про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення співвідповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
У своїй апеляційній скарзі адвокат Шевченко Антон Сергійович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частки земельної ділянки площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066. При цьому він зазначив, що позивач не погоджується з вказаним рішенням в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , вважає його таким, що постановлене з порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, зазначив, що з огляду на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20 щодо неналежного способу захисту визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності і належного способу захисту в такому випадку пред'явлення позову про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування, оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визначення частки у праві власності померлого не оскаржується, а припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку є закономірним наслідком задоволення п.3 позовних вимог у вигляді переходу спільної сумісної в спільну часткову власність, тобто не є позовною вимогою.
Також вказав, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на матеріали інвентаризаційної справи №23626 ХД БТІ, обставини появи якої малозрозумілі, адже вона надійшла до суду "згідно листа Херсонського міського суду від 14.10.2024 по цивільній справі №766/12724". Разом з тим, жодних ухвал про витребування доказів або листів суду від означеної дати матеріали справи не містять, рівно як і клопотань сторін по справі щодо необхідності їх витребування. Зазначив, що сторонам по справі не було відомо про наявність у справі таких доказів, попередньо вони їм не надсилались, а матеріали електронної справи копії інвентаризаційної справи №23626 не містять. Тобто, вважає, що суд в порушення засад змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК) та обов'язку доказування, покладеного на сторони (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК), безпідставно збирав докази у справі, навіть не поставивши до відома учасників провадження.
Також зазначив, що суд не прийняв до уваги того, що з початком функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2012 році, БТІ перестало бути уповноваженою особою з питань реєстрації прав, а тому у витребуванні інвентарної справи не було необхідності, оскільки в матеріалах справи наявні належні докази, які відповідно до законодавства підтверджують склад власників на житловий будинок. Так, вказав, в матеріалах справи наявний витяг (інформація) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №190080783 від 25.11.2019, сформований п.н. ОСОБА_7 в процесі оформлення спадщини, згідно якого власниками житлового будинку, окрім померлого ОСОБА_3 , на той момент були: ОСОБА_6 , розмір частки 336/1000, згідно договору дарування від 27.12.2017; ОСОБА_4 , розмір частки 234/1000, згідно рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013. Тобто, зазначив, за змістом свого рішення суд вказав недостовірні відомості щодо складу власників та розміру відповідних їх часток.
Також вказав, що судом застосовано положення ст.377 ЦК України в діючій редакції, але без врахування того, що право власності ОСОБА_4 (момент переходу права на частину будинку) відбулось набагато раніше. Зокрема, право власності останньої зареєстровано на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013 року у справі №2110/8195/12 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності. В свою чергу, право спільної часткової власності виникло на підставі рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у справі №22-ц-3860/11 про поділ майна подружжя. За наведених обставин вважає, що застосуванню підлягали норми законодавства, які діяли на момент виникнення відповідних правовідносин. Зокрема, вказав, станом на 12.01.2012 року ст.377 ЦК України діяла в редакції від 05.08.2009 року, яка не передбачала переходу прав на земельну ділянку вслід за нерухомим майном у зв'язку із поділом спільного майна подружжя.
Також зазначив, що суд не врахував того, що, як вбачається з державного акту, означена земельна ділянка була набута внаслідок приватизації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність. Відповідно, вважає, що згідно з п.5 ч.1 ст.57 СК України спірна земельна ділянка не була спільним майном подружжя (оскільки була набута внаслідок реалізації особистого права на приватизацію), не підлягала та не була поділена відповідно до рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у справі №22-ц-3860/11, перехід права на землю в момент переходу права на будівлі і споруди не відбувся у зв'язку із тим що на той момент чинним законодавством така трансмісія не передбачалась. Відтак, вважає, що співвласником земельної ділянки разом із померлим ОСОБА_3 до теперішнього часу є ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями відповідних державних реєстрів, а висновки суду про те, що він не є ані власником, ані належним відповідачем по справі є хибними.
Також вказав, що є безпідставною відмова суду у прийнятті визнання відповідачем позову згідно ухвали від 15.07.2024 року.
Також зазначив, що врешті-решт суд за його логікою встановив обставину правонаступництва у спірних правовідносинах, адже позивач звернувся до суду із позовом до відомого йому співвласника земельної ділянки, проте у спірних правовідносинах, на думку суду, відбувся перехід прав на нерухоме майно, та, відповідно - перехід права власності на земельну ділянку, на якій відповідне майно розташоване, що і є правонаступництвом у правовідносинах. За наведених обставин підлягали застосуванню положення ст.55 ЦПК України. Здійснення правонаступництва не вимагало будь-якої активної участі сторін по справі.
Крім того, вказав, що суд не прийняв до уваги положення ч.5 ст.89 ЗК України, ч.2 ст.370 ЦК України про те, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, а також те, що частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду, що свідчить про те, що відсутні підстави вважати, що розмір частки у праві спільної сумісної власності змінився та взагалі міг бути змінений. А тому вважає, що у будь-якому випадку відмова у задоволенні позову у повному обсязі породжує правову невизначеність щодо права власності на земельну ділянку, житловим будинком на якій позивач володіє з 2019-го року. Також вважає, що обставини змін у складі інших власників на нерухоме майно, розташоване на такій земельній ділянці, без зазначення чіткого причинно-наслідкового зв'язку впливу таких обставин на можливість вирішення спору інакше ніж рівний поділ та визнання права на успадковану частину землі за позивачем не відповідає принципу верховенства права та не свідчить про виконання судом своєї ролі у врегулюванні суспільних відносин шляхом вирішення спірних ситуацій.
Отже, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частку спірної земельної ділянки і не оскаржується в іншій частині.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 11.03.2025 року о 09-50 годині, однак учасники справи, які до суду не з'явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.
14 липня 2009 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 642717 на підставі рішення Херсонської міської ради від 28.04.2009 р. №1157, земельна ділянка площею 0,0636 га, розташована: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; Співвласниками земельної ділянки є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.10-11).
За вказаною адресою розташований житловий будинок.
Житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за вказаною адресою, були предметом розгляду судових справ. До апеляційної скарги долучені відповідні судові рішення.
Законом України "Про доступ до судових рішень" встановлений порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.
Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, зокрема до відомостей, які дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено судові рішення, що стосуються житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за вказаною адресою :
--- судові рішення у цивільній справі № 22ц-3860 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя (зокрема, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року, реєстраційний номер рішення 20912454, а також ухвала вказаного суду від 09.02.2012, реєстраційний номер ухвали 21474211);
--- судові рішення у цивільній справі № 2110/8195/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності подружжя та виділення частини зі спільної земельної ділянки (зокрема, рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013 року, реєстраційний номер рішення 30503310, а також постанова Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, реєстраційний номер рішення 83584788).
Так, за рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у цивільній справі № 22ц-3860, до якого ухвалою від 09.02.2012 року внесено виправлення (за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 08 вересня 2010 року), зокрема, було визнано сумісно нажитим майном 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_2 право власності кожного на 57/200 частин зазначеного домоволодіння, залишивши його у спільній частковій власності.
Також вказаним рішенням було встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_8 з 10.06.2000 року по 25.11.2009 року, набув право власності на 36/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності за заповітом від 16.10.2002 року та 36/200 частин - згідно свідоцтва про право власності на спадкуванням за законом від 24.11.1995 року. Згідно договору дарування від 13.07.2007 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_2 27/100 частин вказаного домоволодіння. На підставі вказаних правових документів про право власності на 36/100 та 27/100 частин домоволодіння, згідно рішення виконкому Дніпровської районної ради у м. Херсоні від 13.06.2008 року про перерахунок долей у домоволодінні, ОСОБА_2 отримав Свідоцтво про право власності на 57/100 частин домоволодіння від 18.06.2008 року.
Натомість, рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013 року, а також постановою Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у цивільній справі № 2110/8195/12 (за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , від імені якої діє адвокат Риженко Денис Олегович, на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2013 року) було встановлено, що згідно з актом державного виконавця від 05.12.2017 року об'єкт нерухомості, який був виділений ОСОБА_2 судовим рішенням, зареєстрований Реєстраційною службою районного управління юстиції у м. Херсоні за №14810469 від 30 липня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 654410765101. За виконавчим провадженням частка належного ОСОБА_2 майна (59/100) перейшла у власність ОСОБА_5 та на підставі Свідоцтва, виданого 05.12.2017 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г., за №5126, право власності останньої зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.12.2017 року. В наступному, за нотаріально посвідченим договором дарування від 27.12.2017 року, право власності на 59/100 частки домоволодіння під номером АДРЕСА_1 , від ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_6 .
У вказаній справі позивач ОСОБА_2 у своєму позові просив виділити в натурі 57/200 частки із майна, що є у спільній частковій власності домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а також виділити частину з спільної земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що відповідає розміру належної ОСОБА_2 частки. Позов був задоволений. У власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були виділені відповідні приміщення та споруди житлового будинку, а також вказаним особам були виділені відповідні земельні ділянки з означеними площами, також в їх загальне користування виділено відповідну земельну ділянку означеної площі. Однак, при цьому суд першої інстанції не звернув уваги на неправильне визначення долі співвласників будинку (як 41/100 та 59/100) і при вирішенні питання реального поділу домоволодіння, яке належить сторонам по 57/200 частин, про що судом першої інстанції зазначено в мотивувальній частині судового рішення, помилково визначив внаслідок поділу частки: 59/100 та 41/100. З огляду на вказане, судом апеляційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2013 року було змінено в частині визначення часток у праві спільної часткової власності при реальному поділі, а саме замість долі 59/100 частин визначеній ОСОБА_2 , було визначено його частку 336/1000; замість долі 41/100 частин визначеній ОСОБА_4 було визначено її частку 234/1000.
У своїй постанові від 06 серпня 2019 року апеляційний суд вказав, що в матеріалах інвентарної справи наявна належним чином завірена копія рішення місцевого суду Дніпровського району м. Херсона від 11 листопада 2004 року, яким здійснено розподіл домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 з долею 37/100 частин від загального домоволодіння, ОСОБА_9 з долею 27/100 частин від загального домоволодіння, ОСОБА_3 з долею 36/100 частин від загального домоволодіння (а.с.138-139), яке було зареєстровано ОСОБА_3 02.04.2008 року (а.с.186). За договором дарування від 13.07.2007 року ОСОБА_2 набув право власності у вищезазначеному домоволодінні на 27/100 частин належних ОСОБА_9 (а.с.164). Власником іншої частини домоволодіння з часткою 43/100 зазначений ОСОБА_3 .
Таким чином, слід дійти висновку, що з 2007 року співвласниками вказаного житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є позивач, із часткою 43/100 частин та ОСОБА_2 із часткою 57/100 часток.
Земельна ділянка у власності згідно державного акту від 14.07.2009 р., Серія ЯЖ №642717, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; Співвласниками земельної ділянки є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно з копією Свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Херсоні, після його смерті відкрилася спадщина (а.с.18).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з 43/100 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельної ділянки кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач отримав Свідоцтво по право на спадщину за законом від 25.11.2019 року на 43/100 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок (а.с.8).
Матеріали справи містять Витяг (інформація) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 190147499 від 25.11.2019, сформований п.н. ОСОБА_7 в процесі оформлення спадщини, згідно якого співвласником вказаного житлового будинку, який є об'єктом спільної часткової власності, є позивач ОСОБА_1 (а.с.9).
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
У своєму позові позивач просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що для отримання правовстановлюючого документу щодо земельної ділянки він надав нотаріусу Державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому не зазначені частки співвласників, та Витяг з Державного земельного кадастру. Однак, у видачі Свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом було відмовлено через, на думку нотаріуса, неможливість визначити склад спадкового майна, оскільки вказана земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності кільком особам разом з померлим його батьком і поділ майна між ними не проводився і в такому випадку всі співвласники мають право на майно в цілому без визначення часток.
Згідно зі ст.89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Відповідно до положень ст.88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
За положеннями ст.13 ЦПК України cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України дає підстави для висновку, що саме на позивача покладено обов'язок визначити належний склад відповідачів у справі.
Вирішуючи спір, суд має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому залучається до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, визначена позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
За положеннями ст.51 ЦПК України:
--- суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - ж до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (частина 1);
--- якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина 2).
Таким чином, суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку спірної земельної ділянки, щодо якої наявний Державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; співвласниками земельної ділянки без визначення часток є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, він визначив Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Стадник Ірину Володимирівну.
Отже, відповідачем у справі позивач визначив ОСОБА_2 , який вказаний в Державному акті на право власності на земельну ділянку співвласником (разом з батьком позивача) спірної земельної ділянки. Однак позивач не врахував того, що за виконавчим провадженням частка належного ОСОБА_2 майна (59/100) перейшла у власність ОСОБА_5 та на підставі Свідоцтва від 05.12.2017 року, виданого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г. за №5126, право власності останньої зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.12.2017 року. Потім, за нотаріально посвідченим договором дарування від 27.12.2017 року, право власності на 59/100 частки спірного домоволодіння від ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 , від імені якої діє ОСОБА_10 , на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2013 року у справі № 2110/8195/12 посилалась на те, що частина домоволодіння, яка була виділена за рішенням суду ОСОБА_2 , належить їй на підставі договору дарування від 27.12.2017 року, дарувальником за яким була ОСОБА_5 , яка отримала це майно відповідно до вимог виконавчого провадження за борговими зобов'язаннями ОСОБА_2 . Проте, оскільки визначені судом у оскаржуваному рішенні суду долі у праві власності сторін, яким належало по 57/200 частин зазначеного домоволодіння, суперечили іншим матеріалам справи, зокрема тому, що сторони були власниками 57/100 частини домоволодіння, то зазначена обставина, на її думку, є підставою для зміни рішення суду в частині поділу між сторонами приміщень та споруд у спірному домоволодінні. Посилалась на те, що невідповідність визначених судовим рішенням часток у праві спільної сумісної власності, а саме 59/100 та 41/100, правовстановлюючим документам, а саме належності на праві власності 57/100 частин, порушує її права, як правонаступника ОСОБА_2 . З огляду на вказане, як вже вказувалось, судом апеляційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2013 року було змінено в частині визначення часток у праві спільної часткової власності при реальному поділі, а саме замість долі 59/100 частин визначеній ОСОБА_2 , було визначено його частку 336/1000; замість долі 41/100 частин визначеній ОСОБА_4 було визначено її частку 234/1000. Тобто, суд привів частки ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у відповідність з їх часткою, яка дорівнювала 57/100 частин вказаного домоволодіння (336/1000 + 234/1000 = 570/1000 = 57/100).
Отже, з наведеного вбачається, що наразі ОСОБА_2 не є співвласником вказаного домоволодіння у зв'язку з поділом належної йому частки домоволодіння за рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у цивільній справі № 22ц?3860 про поділ майна подружжя, потім переходом його частки за виконавчим провадженням на користь ОСОБА_5 , за якою було зареєстровано право власності на відповідну частку 05.12.2017 року, а потім відчуженням останньою вказаної частки на користь ОСОБА_6 за договором дарування від 27.12.2017 року.
Таким чином, наразі співвласниками вказаного домоволодіння, крім позивача ОСОБА_1 , є ОСОБА_6 (з 27.12.2017 року за нотаріально посвідченим договором дарування) та ОСОБА_4 (на підставі рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у справі № 22ц-3860 про поділ майна подружжя та на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013 року у справі №2110/8195/12 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності подружжя та виділення частини зі спільної земельної ділянки, яке в зміненому вигляді набрало законної сили 06 серпня 2019 року після його перегляду в апеляційному порядку й ухвалення постанови Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року). До того ж ОСОБА_4 разом та ОСОБА_2 (попередньому співвласнику частки ОСОБА_6 ) за рішенням суду були виділені відповідні приміщення та споруди житлового будинку, а також вказаним особам були виділені відповідні земельні ділянки з означеними площами.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України в редакції закону від 05.11.2009 року, який набрав чинності з 10.12.2009 року, тобто в редакції, чинній також в січні 2012 року, грудні 2017 року та серпні 2019 року, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, до вказаних осіб ( ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ), які набули право власності на спірний житловий будинок, перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.
Таким чином, позивач не визначив відповідачами осіб, яких безпосередньо стосуються вимоги за цим позовом ОСОБА_1 . Вимоги про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку спірної земельної ділянки стосуються прав та інтересів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , адже вони є співвласниками вказаного домоволодіння і, крім того, за рішенням суду ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (попередньому власнику частки ОСОБА_6 ) у власність були виділені відповідні приміщення та споруди житлового будинку, а також були виділені відповідні земельні ділянки з означеними площами.
Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 278/1258/16-ц (провадження № 61-13938св19).
З огляду на підставу позову і вимоги позову, незалучення позивачем до участі у цій справі в якості відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 унеможливлює вирішення спору по суті, який у позивача виник саме у зв'язку з набуттям вказаними особами права власності на частину спірного домоволодіння.
Вказана обставина позбавляє суд апеляційної інстанції можливості вирішити питання по суті позову. А тому з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача позовні вимоги задоволенню не підлягають, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
При цьому слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не дає оцінку пред'явленому позову, правомірності чи неправомірності пред'явленим вимогам. Він виходить з предмета позову, його підстав та з заявлених вимог, обґрунтованість яких визначається у разі залучення належних відповідачів.
Висновки суду апеляційної інстанції
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідач у справі не є власником 57/100 часток вказаного домоволодіння, що позивач не подав до суду клопотання (заяву) про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення співвідповідача, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам.
Таким чином рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.
Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника не необґрунтованість посилання суду на матеріали інвентаризаційної справи №23626 ХД БТІ, обставини появи якої, на думку скаржника, малозрозумілі через відсутність будь-яких ухвал про витребування доказів або листів суду. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що в матеріалах вказаної інвентаризаційної справи, на яку послався суд, не містяться інші документи, ніж ті, які є загальновідомими для сторін, а саме судові рішення, ухвалені щодо спірних домоволодіння та земельної ділянки. Вказані судові рішення оприлюднені в ЄДРСР, вони не є якимось доказами і посилання на них є правомірним. Крім того, в своїй скарзі сам скаржник підтвердив вказані обставини, зазначивши, що згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №190080783 від 25.11.2019, сформованим п.н. ОСОБА_7 в процесі оформлення спадщини, власниками житлового будинку, окрім померлого ОСОБА_3 , на той момент були: ОСОБА_6 , розмір частки 336/1000, згідно договору дарування від 27.12.2017; ОСОБА_4 , розмір частки 234/1000, згідно рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013.
Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на неврахування судом того, що станом на 12.01.2012 року (коли право спільної часткової власності виникло на підставі рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у справі №22-ц-3860/11) ст.377 ЦК України діяла в редакції від 05.08.2009 року, яка не передбачала переходу прав на земельну ділянку вслід за нерухомим майном у зв'язку із поділом спільного майна подружжя. При цьому апеляційний суд виходить з неправильного тлумачення скаржником вказаної норми матеріального права.
Також, слід залишити поза увагою посилання скаржника на неврахування судом того, що згідно з п.5 ч.1 ст.57 СК України спірна земельна ділянка не була спільним майном подружжя (оскільки була набута внаслідок реалізації особистого права на приватизацію), не підлягала та не була поділена відповідно до рішення Апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року у справі №22-ц-3860/11. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до законодавства (зокрема ст.377 ЦК України) запроваджено принцип єдності земельної ділянки та нерухомого майна, розміщеного на ній. Крім того, скаржником не враховано й того, що спірна земельна ділянка вже було поділена, зокрема, за рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.04.2013 року, а також постановою Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у цивільній справі № 2110/8195/12 у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були виділені відповідні приміщення та споруди житлового будинку, а також вказаним особам були виділені відповідні земельні ділянки з означеними площами, також в їх загальне користування виділено відповідну земельну ділянку означеної площі.
Також, не можуть бути прийняті до уваги й посилання на те, що за логікою суду підлягали застосуванню положення ст.55 ЦПК України, відтак здійснення правонаступництва, на думку скаржника, не вимагало будь-якої активної участі сторін по справі. При цьому апеляційний суд виходить з того, що за встановлених у справі обставин (перехід права власності на частку у праві спільної часткової власності від співвласника домоволодіння до іншої особи) мова не йде про процесуальне правонаступництво, оскільки відсутні відповідні підстави (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи, заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір).
Також підлягають відхиленню посилання скаржника на неврахування судом положень ч.5 ст.89 ЗК України, ч.2 ст.370 ЦК України про те, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, а також те, що частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду, що, на думку скаржника, свідчить про те, що відсутні підстави вважати, що розмір частки у праві спільної сумісної власності змінився та взагалі міг бути змінений. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, дане твердження по суті є передчасним, адже пред'явлення позову саме по собі вже свідчить про наявність невирішеного спору.
Крім того, як такі, що не підтверджені належними доказами, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції, підлягають залишенню поза увагою й інші доводи апеляційної скарги.
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шевченка Антона Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Залишити без змін рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 січня 2025 року в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0636 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136300:29:001:0066, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В решті це ж рішення в апеляційному порядку не переглядалося як таке, що не оскаржувалось.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 11 березня 2025 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська