Єдиний унікальний номер справи: 650/2364/23 Головуючий в І інстанції: Скрипнік Л.А. Номер провадження: 22-ц/819/145/25 Доповідач: Майданік В.В.
11 березня 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Кутурланової О.В.
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новорайська сільська військова адміністрація Бериславського району Херсонської області як орган опіки та піклування; Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради як орган опіки та піклування,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Макаренко Анастасії Сергіївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Скрипніка Л.А. в м. Херсоні, дата складення повного тексту заочного рішення - не зазначено, у справі за позовом адвоката Макаренко Анастасії Сергіївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новорайська сільська військова адміністрація Бериславського району Херсонської області як орган опіки та піклування, Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
01 листопада 2023 року адвокат Макаренко Анастасія Сергіївна, яка діє від імені ОСОБА_1 , звернулась до Великолександрівського районного суду Херсонської області з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно їх дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований наступним.
20.11.2021 року між сторонами було розірвано шлюб за рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15.09.2021 року. Від шлюбу позивачка виховує дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на її утриманні та проживає разом із позивачкою.
Відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_3 , проте участі у вихованні дитини він не бере, морально та матеріально не підтримує дитину.
З моменту народження дочки відповідач жодного разу не спілкувався та взагалі не бачив свою дочку. Будучи вагітною, позивачка проживала окремо від відповідача, не підтримуючи із ним жодних стосунків та не спілкуючись із ним.
Після народження дочки ОСОБА_4 позивачка записала відповідача батьком дитини у свідоцтві про народження, оскільки на момент народження дочки перебувала із ним у зареєстрованому офіційному шлюбі.
Вважає, що зазначені факти, як кожен окремо так і в сукупності, свідчать про ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, що вказує на відсутність серйозного ставлення відповідача до них.
Вважає, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, через що він має бути позбавлений батьківських прав.
Зазначає, що відповідач полишив позивачку вагітною ще до моменту народження дитини, після чого ніколи не спілкувався із позивачкою, ніколи не бачив дочку і не намагався побачити її.
Позивачка, зі свого боку, ніколи не приховувала адреси її проживання разом із дитиною, яка добре відома відповідачу.
Дитиною позивачка постійно опікується самостійно, забезпечуючи її усім необхідним, маючи на те матеріальні можливості, оскільки зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця.
Вказує, що позивачка ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні із дитиною, в разі наявності на те волі з боку останнього. Проте, вважає, що поведінка відповідача, який ніколи не виявляв бажання спілкуватися із дитиною, опікуватися нею, свідчить про відсутність його бажання виконувати свої батьківські обов'язки, через що його слід позбавити батьківських прав, що дозволить позивачці взяти на себе в повній мірі юридичну відповідальність за виховання та забезпечення дитини.
Звертає увагу суду на те, що позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання ним своїх батьківських обов'язків. Просила суд взяти до уваги Висновок уповноваженого органу з питань захисту прав дитини щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо вказаної малолітньої дочки.
Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07.11.2023 року цивільну справу за вказаним позовом на підставі п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України було передано на розгляд Херсонського міського суду Херсонської області (а.с.25).
Ухвалою суду від 18 грудня 2023 року було відкрито провадження у справі за цим позовом (а.с.30).
Ухвалою суду від 01 лютого 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.54).
Ухвалою суду від 06.03.2024 року про заміну та залучення третіх осіб та витребування доказів було задоволено відповідне клопотання представника позивачки адвоката Макаренко А.С. Суд ухвалив:
--- замінити третю особу Службу у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації належною, а саме Службою у справах дітей Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області;
--- витребувати від Служби у справах дітей Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
--- залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради;
--- витребувати від Служби у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації та проживання за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.74-75).
Відповідач до суду не з'явився, жодних заяв з приводу справи суду не надав.
Суд першої інстанції ухвалив провести заочний розгляд справи, вирішивши питання в межах заявлених позовних вимог на підставі поданих позивачкою та отриманих за ухвалою суду доказів.
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову через недоведеність викладених в ньому обставин, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої дочки. Більш того, суд зазначив, що із поданих позивачкою доказів взагалі неможливо встановити, чи взагалі обізнаний відповідач про те що він, відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 записаний її батьком, враховуючи вказівку у самому позові про те, що відповідач покинув позивачку ще до народження дитини.
Також суд виходив з того, що висновок Комісії з питань захисту прав дитини Новорайської сільської ради Херсонської області є немотивований, по факту зводиться лише до того, що позивачка по справі забезпечує належні умови проживання своєї вказаної дочки 2020 р.н., а батька дитини вони жодного разу не бачили. Як вказує суд, зміст цього висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не з'ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення, поряд із тим, що із висновку взагалі неможливо встановити те, чи взагалі обізнаний відповідач про народження в нього дочки.
Також суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка намагалась будь-яким чином повідомити відповідачу про наявність в нього малолітньої дочки, а також відсутні будь-які документи уповноважених органів щодо встановлених відносно відповідача зобов'язань щодо його малолітньої дочки.
Також суд виходив з того, що з урахуванням рівності обов'язків батьків щодо утримання дитини (ч.1 ст.141 СК України) жодних дій з боку позивачки щодо зобов'язання відповідача до виконання ним своїх батьківських обов'язків здійснено не було, проти чого представник позивачки не заперечує.
Також суд виходив з недоведеності позивачкою того, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього, наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини.
Також суд виходив з відсутності доказів застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення на нього адміністративної відповідальності, проведення з ним бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Також суд виходив з того, що позивачкою не надано доказів щодо обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв'язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя тощо.
Також суд виходив з того, що надані позивачкою в обґрунтування позовних вимог докази не можна вважати достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки. Адже, як вважав суд, сам факт непроживання відповідача разом із дитиною, тим паче, зважаючи на ситуацію, що склалася у країні, починаючи із 24.02.2022 року у зв'язку із повномасштабним вторгненням військ РФ на територію України та запровадженням воєнного стану в України, за відсутності доказів винної поведінки відповідача, яка б свідчила про свідоме ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Також суд виходив з того, що з наявних матеріалів справи неможливо встановити, у чому полягає захист інтересів малолітньої дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Адже, як вказав суд, вказівка у позові про те, що запис відповідача батьком дитини звужує обсяг прав позивачки щодо реалізації нею усіх прав стосовно своєї дитини не може бути прийнято до уваги, оскільки у позові не вказано, які саме права позивачки звужуються, а, крім того, законодавство містить безліч інструментів щодо врегулювання певних питань щодо виховання дитини у разі, наприклад, відсутності згоди когось із батьків щодо реалізації прав малолітньої дитини.
Крім того, суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, а тому найкращим інтересам малолітньої дитини відповідатиме збереження зв'язку з батьком, при цьому суд вважав, що без з'ясування вказаних обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідача та доцільність позбавлення його батьківських прав відносно своєї дочки.
На вказане судове рішення адвокатом Макаренко Анастасією Сергіївною, яка діє від імені ОСОБА_1 , подана 25 липня 2024 року апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування й постановлення нового рішення про задоволення позову. При цьому скаржниця послалася на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, зазначила, що суд не прийняв до уваги того, що відповідач, як батько дитини, знав про народження дитини, так як залишив вагітну дружину на сьомому місяці вагітності, також позивачка зверталась до нього після народження дитини, а через його нехтування була змушена звернутись до суду щодо розірвання шлюбу, а в подальшому позбавити батьківських прав батька дитини, через його небажання піклування, спілкування та утримувати дитину.
Також вказала, що поза увагою суду залишилось те, що на початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України відповідач не подбав про безпеку своєї дитини, а сам зі своєю родиною виїхав у невідомому напрямку, що свідчить про його нехтування батьківськими обов'язками. А тому в даному випадку позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.
Також зазначила, що суд не врахував і того, що підставами для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав є, зокрема: відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 11.03.2025 року о 09-00 годині, однак учасники справи, які крім тих, що з'явилися, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, про причини неявки не повідомили, однак від них надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. При цьому представник відповідача вказав, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а орган опіки та піклування вказав, що позовні вимоги вважає обґрунтованими. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.
Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , що видано 31 березня 2020 року Бериславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 (а.с.4).
Із відповіді Єдиного державного демографічного реєстру за № 307965 від 06.11.2023 року, наданої на запит суду, сформованого засобами підсистемою Електронний суд, вбачається, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 (а.с.23-24).
Заочним Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15.09.2021 року (справа № 647/2108/21, провадження № 2/647/588/2021), яке набрало законної сили 20.11.2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу було розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.05.2019 року Новокаховським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 99 (а.с.6).
При цьому, як зазначено у вказаному рішенні, спір щодо дитини ОСОБА_3 2020 р.н. у сторін відсутній. Також, із рішення вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи він був повідомлений на офіційному веб-порталі судової влади.
Як вбачається із довідки від 01.01.2023 року № 6517-7001732377 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим місцем проживання якої є АДРЕСА_2 та законним представником якої є ОСОБА_1 , була взята на облік як ВПО за фактичним місцем проживання дитини: АДРЕСА_3 (а.с.5).
Згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за вих. № 709/06-37/23 від 22.09.2023 року за адресою АДРЕСА_3 мешкають позивачка ОСОБА_1 зі своєю дочкою ОСОБА_3 . Вказаний акт підписаний позивачкою ОСОБА_5 , начальником відділу з питань діяльності ЦНАП Моісеєнко Людмилою та "фахівцем з питань соціального" ОСОБА_9 (а.с.7).
Відповідно до Висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , затвердженого Розпорядженням начальника Новорайської сільської військової адміністрації 01.03.2024 року за № 82, Комісією розглянуто та вивчено документи, представлені представником заявника ОСОБА_6 , щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача по справі ОСОБА_2 1991 р.н. відносно його дитини ОСОБА_3 2020 р.н. Як вбачається з висновку, Комісія встановила, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі та вони мають одну дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому, як зазначено у висновку, з 2020 року (з якого саме моменту - не зазначено) сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства та проживають окремо, а дитина проживає із матір'ю. Шлюб розірвано рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 15.09.2021 року. Пославшись на пояснення свідків, зазначено, що позивачка проживає разом із дитиною, піклується про неї, а відповідач не проживає із родиною із 2020 року, не спілкується із дитиною з самого народження та не цікавиться нею (а.с.70-71).
У своїй заяві від 08.01.2025 року представник відповідача адвокат Склярський П.М. просив розгляд справи провести за відсутності відповідача та його представника і при цьому зазначив, що відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що він намагається зберегти батьківський зв'язок з дитиною, має бажання приймати участь у вихованні та розвитку дитини; крім того, оскільки між матір'ю дитини та ним не досягнуто згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів, останній визнав в повному обсязі поданий до нього позов про стягнення аліментів та розраховує на те, що ОСОБА_1 не буде чинити перешкоди у вільному спілкуванні із дочкою.
Законом України "Про доступ до судових рішень" встановлений порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.
Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, зокрема до відомостей, які дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
Слід зазначити, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднене рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2024 року (реєстраційний номер рішення 122994523) у справі № 766/12064/24 за позовом адвоката Макаренко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Зі змісту цього рішення вбачається, що предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. Відповідач в судове засідання суду першої інстанції не з'явився, надав свої повноваження представнику, який подав заяву, в якій вказав, що визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти стягнення з відповідача аліментів в розмірі 5000 грн. Вказаним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2024 року позов був задоволений.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до ст.9 Конституції України, ч.4 ст.10 ЦПК України 2017 року та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Практика Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
Також у своїй практиці, зокрема у справі "М.С. проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У пунктах 47-49 справи "Савіни проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Відповідно до ч.ч.2 і 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч.1 ст.13 СК України частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
За ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
За ч.5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ч.ч.2 і 3 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
За ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За ч.ч.1, 2 та 4 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.180 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно ч.1 ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч.ч.2 і 3 ст.171 СК України).
За абз.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до ч.1 ст.12 вказаного Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
В абзацах 2 і 4 п.16 постанови Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено наступне: ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Відповідно до абзацу 6 вказаного пункту: якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Позиція суду апеляційної інстанції
Перш за все суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
У своєму позові позивачка в якості третьої особи вказала службу у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації, яка в подальшому, ухвалою суду від 06.03.2024 року буда замінена Службою у справах дітей Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області. Крім того, вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору було також залучено Службу у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради.
При цьому Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 було затверджено Розпорядженням начальника Новорайської сільської військової адміністрації від 01.03.2024 року, тобто його було надано належним органом опіки та піклування.
Також фактично у справі брав участь Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради як орган опіки та піклування (наявна довіреність голови Суворовської районної у м. Херсоні ради Федіній Олени Юріївні (а.с.90).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що у цій справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, брали участь належні особи, як органи опіки та піклування, а саме Новорайська сільська військова адміністрація та Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради як органи опіки та піклування (що передбачено, зокрема, п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. № 866).
У цій справі позов пред'явлено з підстав п.2 ч.1 ст.164 СК України (ухилення батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам, наданим сторонами характеристикам, довідкам про сплату аліментів тощо. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.
На думку суду апеляційної інстанції у справі відсутні докази того, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої дочки. Як правильно вважав суд, сам факт непроживання відповідача разом із дитиною, тим паче, зважаючи на ситуацію, що склалася у країні, починаючи із 24.02.2022 року у зв'язку із повномасштабним вторгненням військ РФ на територію України та запровадженням воєнного стану в України, за відсутності доказів винної поведінки відповідача, яка б свідчила про свідоме ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Також суд підставно врахував те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка намагалась будь-яким чином повідомити відповідачу про наявність в нього малолітньої дочки і він достеменно знав про це, а також відсутні будь-які документи уповноважених органів щодо встановлених відносно відповідача зобов'язань щодо його малолітньої дочки.
Висновок органу опіки та піклування, затверджений Розпорядженням начальника Новорайської сільської військової адміністрації від 01.03.2024 року за № 82, згідно якого було визнано доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно своєї вказаної малолітньої дочки ОСОБА_3 2020 р.н, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч.ч.5, 6 ст.19 СК України). Крім того, вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Вказаний висновок містить посилання на пояснення позивачки (матері дитини) та свідків про те, що позивачка проживає разом із дитиною, піклується про неї, а відповідач не проживає із родиною із 2020 року, не спілкується із дитиною з самого народження та не цікавиться нею. Однак, жодних інших доказів, на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до свого висновку, вказаний висновок не містить. Це має значення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, згідно відповіді з ЄДДР за № 307965 від 06.11.2023 року, зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 , і за місцем реєстрації відповідач відсутній, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про відсутність адресата за вказаною вище адресою (а.с.37, 39, 82). Відтак, при розгляді справи в суді першої інстанції в судових засіданнях відповідач присутнім не був. Тобто, в суді першої інстанції позиція відповідача у цій справі не з'ясована, а тому саме позивачка має надати докази на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує свою вимогу, а саме того, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього, наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини. Натомість таких доказів матеріали справи не містять.
Із заяви від 08.01.2025 року представника відповідача адвоката Склярського П.М. на адресу Херсонського апеляційного суду вбачається, що відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що він намагається зберегти батьківський зв'язок з дитиною, має бажання приймати участь у її вихованні та розвитку; крім того, оскільки між матір'ю дитини та відповідачем не досягнуто згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів, відповідач визнав в повному обсязі поданий до нього позов про стягнення аліментів та розраховує на те, що ОСОБА_1 не буде чинити перешкоди у вільному спілкуванні із дочкою.
Як було зазначено, у провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебувала справа № 766/12064/24 за позовом адвоката Макаренко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. У своєму вказаному позові позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. Відповідач позов визнав повністю і рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2024 року позов був задоволений.
Тобто, той факт, що відповідач як батько дитини категорично заперечує проти цього позову, визнав в повному обсязі поданий до нього позов про стягнення аліментів, причиною подання якого стало недосягнення згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів, свідчить про його інтерес до своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційний суд вважає, що із врахуванням встановлених обставин намагання відповідача як батька дитини зберегти з нею зв'язок, його заперечення проти позову відповідають інтересам дитини та правильно враховані судом при вирішенні даного спору.
Таким чином, стороною позивачки не надано належних доказів того, що відповідач, як батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню вказаної малолітньої дитини. Тобто, у цій справі не доведено відповідні умисні дії чи бездіяльність відповідача, не доведені обставини, за яких відповідач, який має всі можливість виконувати свої обов'язки по вихованню дитини, не виконує їх.
Зважаючи на зазначене суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Зазначене не позбавляє позивачку права, за наявності підстав, у подальшому звернутись до суду з аналогічним позовом.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч.3 ст.367 вказаного Кодексу докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього
До суду апеляційної інстанції позивачкою подана заява, в якій вона просила викликати й допитати свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з приводу обставин, а саме підтвердження факту самостійного виховання дитини та самоусунення від виконання батьківських обов'язків батька дитини.
Враховуючи вказані положення закону та обставини справи, положення ст.78 ЦПК України щодо допустимості доказів, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про виклик і допит вказаних вище свідків на стадії апеляційного перегляду справи.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.
Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання на обізнаність відповідача про народження дитини, небажання його піклуватися про дитину, доведеність факту того, що він покинув дитину на початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що, як вже було зазначено, у справі відсутні докази того, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої дочки. Суд першої інстанції правильно зазначив, що сам факт непроживання відповідача разом із дитиною, за відсутності доказів винної поведінки відповідача, яка б свідчила про свідоме ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав. Також суд обґрунтовано взяв до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка намагалась будь-яким чином повідомити відповідачу про наявність в нього малолітньої дочки і він достеменно знав про це, а також відсутні будь-які документи уповноважених органів щодо встановлених відносно відповідача зобов'язань щодо його малолітньої дочки.
Висновки суду апеляційної інстанції
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Макаренко Анастасії Сергіївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання безпосередньо до Верховного Суду касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 11 березня 2025 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова