11.03.2025 Справа №607/4849/25 Провадження №1-кс/607/1486/2025
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу тримання під вартою:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Сочі, РРФСР, громадянину російської федерації, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація,
підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України,-
Старший слідчий в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 , за погодженням із прокурором відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 ,звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в рамках кримінального провадження № 22022000000000438 від 25.08.2022 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , без визначення розміру застави.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2, існують підстави для тримання його під вартою, наявні ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, а також на даний час вона переховується від органів досудового розслідування на території РФ. З огляду на наведене, просив клопотання задовольнити.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала з викладених у ньому підстав та просила його задовольнити.
В судовому засіданні захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_4 проти задоволення клопотання слідчого заперечив.
Вказане клопотання у відповідності до частини шостої статті 193 КПК України розглядається за відсутності підозрюваного ОСОБА_6 .
Заслухавши пояснення прокурора, захисника, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя доходить такого висновку.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області розслідується кримінальне провадження № 22022000000000438 від 25.08.2022 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_6 був обізнаний, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
З 20 лютого 2014 року по лютий 2022 року між державами РФ та Україна тривав збройний конфлікт міжнародного характеру на території АР Крим, а також Луганської та Донецької областей.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Надалі, 24 лютого 2022 року о 5.00 год. Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні з метою проведення «демілітаризації та денацифікації України».
Того ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна. Із вказаного часу збройні сили Російської Федерації, діючи з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, застосовують засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняють військову агресію відносно народу України, безпосередньо акти насильства щодо цивільного населення, з метою тероризування населення та поєднані з вбивствами цивільних осіб, а також здійснюють обстріли об'єктів військової та критичної інфраструктури, чим фактично ведуть повномасштабну війну проти України та українського народу.
Законом України № 1533-VII від 19.06.2014 (надалі - Закон № 1533-VII) Розділ І Особливої частини Кримінального кодексу України доповнено статтею 110-2, якою встановлено кримінальну відповідальність за фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України. Закон України № 1533-VII від 19.06.2014 набув чинності 11 липня 2014 року.
Так, усвідомлюючи факт тимчасової окупації частини території України збройними формуваннями держави-агресора, збройну агресію Російської Федерації проти України, а також явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість загибелі людей, зокрема й цивільного населення, та настання інших тяжких наслідків, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на недоторканість та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та державного кордону, насильницької зміни й повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, а також розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, не пізніше 01.11.2022, більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, у громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 , народного артиста РФ із творчим псевдонімом « ОСОБА_7 », композитора, музичного продюсера та підприємця, виник злочинний умисел, направлений на фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, вчиненому повторно.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 01.11.2022, ОСОБА_6 здійснив передачу 1200 комплектів нижньої та теплої натільної білизни, термошкарпеток, термокостюмів та засобів гігієни бійцям «оперативно-бойового тактичного формування МВД ЛНР» в зону бойових дій на тимчасово окупованій території України для продовження тимчасової окупації української території військовослужбовцями ЗС РФ.
При цьому, співробітники так званого «МВД ЛНР» спільно з військовослужбовцями ЗС РФ з лютого 2022 року по теперішній час беруть участь у військових операціях в ході збройної агресії РФ проти сил оборони України.
Надалі, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.11.2022, ОСОБА_6 у тимчасово окупованому м. Луганськ повторно здійснив передачу бронежилетів для військовослужбовців ЗС РФ та медиків, необхідних їм у зоні бойових дій на тимчасово окупованій території України з метою насильницької зміни, повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміни меж території та державного кордону України.
Окрім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23.12.2022 ОСОБА_6 повторно передав у зону бойових дій на тимчасово окупованій території України продукти харчування для військовослужбовців ЗС РФ інтернаціональної бригади « ІНФОРМАЦІЯ_2 », з метою насильницької зміни, повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміни меж території та державного кордону України
При цьому, підрозділи інтернаціональної бригади «Пятнашка» з 2014 року по теперішній час беруть участь у військових операціях в ході збройної агресії РФ проти сил оборони України.
За систематичну підтримку збройної агресії РФ проти України та героїзацію військових злочинів окупантів, підтримку політики президента РФ, указом Президента України №4/2023 від 07.01.2023 та Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 06.01.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено санкції проти ОСОБА_6 , серед яких - відмова у наданні та скасування віз для нього, заборона в'їзду на територію України та припинення культурних обмінів.
Окрім того, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території, державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни, повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, 14.06.2023 під час прес-конференції російського медіахолдингу «русская медіа група» на Петербурзькому міжнародному економічному форумі ОСОБА_6 оголосив про свій намір виплачувати російським військовим грошові кошти у розмірі одного мільйона рублів за ураження у зоні бойових дій на тимчасово окупованій території України бойових танків Leopard 1/Leopard2, які передані Збройним Силам України західними партнерами.
Після цього, у період з 14.06.2023 по 03.07.2023 ОСОБА_6 , фінансуючи вищезазначені незаконні дії РФ, повторно передав грошові кошти у розмірі одного мільйона рублів військовослужбовцю спецпідрозділу ЗС РФ з позивним « ОСОБА_8 », і тим самим також заохочував інших військовослужбовців Росії проводити надалі збройну агресію з метою зміни меж території, державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу і захоплення державної влади.
Отже, ОСОБА_6 , умисно, добровільно, у період з грудня 2022 року по липень 2023 року здійснював фінансове та матеріальне забезпечення військовослужбовців збройних сил РФ, які беруть участь у бойових діях на території України проти сил оборони України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, насильницької зміни й повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, вчинені повторно.
Таким чином, ОСОБА_6 , обґрунтовано підозрюється у фінансуванні дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, вчинені повторно, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 Кримінального кодексу України.
Окрім того, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, здійснив глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, вчинені із використанням засобів масової інформації, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_6 було відомо, що 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України» (введено в дію Указом Президента України від від 25.03.2021 № 121/2021), визначено, що на національному рівні Російська Федерація залишається воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України, тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні, кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету і територіальній цілісності України.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.2016 «Про Доктрину інформаційної безпеки України» (введено в дію Указом Президента України № 47/2017 від 29.12.2016) визначено, що застосування Російською Федерацією технологій гібридної війни проти України перетворило інформаційну сферу на ключову арену протиборства. Саме проти України Російська Федерація використовує найновіші інформаційні технології впливу на свідомість громадян, спрямовані на розпалювання національної і релігійної ворожнечі, пропаганду агресивної війни, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення суверенітету і територіальної цілісності України.
З 20 лютого 2014 року по лютий 2022 року між державами РФ та Україна тривав збройний конфлікт міжнародного характеру на території АР Крим, а також Луганської та Донецької областей.
Надалі, біля 05 год 00 хв 24.02.2022 президентом Російської Федерації оголошено початок так званої «спеціальної військової операції» проти України з метою проведення «демілітаризації та денацифікації України». З того часу збройні сили Російської Федерації, діючи з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, застосовують засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняють військову агресію відносно народу України, безпосередньо акти насильства щодо цивільного населення, з метою тероризування населення та поєднані з вбивствами цивільних осіб, а також здійснюють обстріли об'єктів військової та критичної інфраструктури, чим фактично ведуть повномасштабну війну проти України та українського народу.
Російська влада одночасно продовжила ведення інформаційної війни, здійснює пропагандистські дії, у тому числі створення та розповсюдження фейкових новин, а також агітаційних публікацій.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася і триває на даний час.
16.03.2022 набрав чинності Закон України № 2110-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», відповідно до якого внесено зміни до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131), а саме його положення доповнено статтею 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».
Указом Президента України №4/2023 від 07.01.2023 та Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 06.01.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено санкції проти громадянина РФ ОСОБА_6 , серед яких - відмова йому в наданні та скасування віз, заборона в'їзду на територію України та припинення культурних обмінів.
Згідно з положеннями Закону України «Про державний кордон України» державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Проте, незважаючи на вищезазначені обставини, усвідомлюючи факт тимчасової окупації частини території України збройними формуваннями держави-агресора, збройну агресію Російської Федерації проти України, у громадянина Росії ОСОБА_6 , народного артиста РФ із творчим псевдонім « ОСОБА_7 », композитора, музичного продюсера та підприємця, не пізніше 07.05.2022, більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, виник злочинний умисел на глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Так, ОСОБА_6 , підтримуючи ідеї російської пропаганди, військово-політичного керівництва РФ щодо політичної, ідеологічної, національної нетерпимості та ненависті до української нації та державності, підтримуючи антиукраїнські рухи, спрямовані на агресивну ідеологічну мотивацію, підбурювання до таких злочинів, усвідомлюючи, що Російська Федерація з 2014 року вчиняє проти України акт збройної агресії та маючи на меті виправдати вказані злочинні дії Російської Федерації та її військового, політичного керівництва, бажаючи настання наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, які полягали б в окупації території України та ліквідації її суверенітету, не пізніше 07.05.2022, більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, вирішив провідати поранених військовослужбовців ЗС РФ, які брали участь у бойових діях проти сил оборони України та вручити їм подарунки, а також дати інтерв'ю журналістам російського федерального телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на території військового клінічного госпіталю, що за адресою: м. Єкатеринбург, вул. Декабристів, 87, Російська Федерація.
Не пізніше 07.05.2022, більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення умисних дій, спрямованих на глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, запросив операторів та журналістів російського федерального телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », особи яких не встановлено, для фіксації та висвітлення його візиту до вищевказаних військовослужбовців ЗС РФ у ЗМІ.
При цьому, російський федеральний телевізійний канал « ІНФОРМАЦІЯ_3 » має права та ліцензії на загальнонаціональне мовлення у вісімдесяти трьох регіонах Росії.
Не пізніше 07.05.2022, діючи з пропагандистською метою та охопленням максимальної кількості осіб у РФ, під час візиту до військового клінічного госпіталю, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , демонстративно поспілкувався під відеозапис журналістів російського федерального телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з військовослужбовцями ЗС РФ, які прибули для лікування із тимчасово окупованої території України до вказаного військового клінічного госпіталю, вручивши кожному з них подарунки.
Окрім того, після завершення візиту та спілкування з військовослужбовцями ЗС РФ, ОСОБА_6 , не пізніше 07.05.2022, діючи з пропагандистською метою та охопленням максимальної кількості осіб у РФ, перебуваючи на території двору військового клінічного госпіталю, ОСОБА_6 надав інтерв'ю журналістам російського федерального телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », з наступними словами: «Бойцам - здоровья, врачам - работы как можно меньше. Тяжело видеть раненных ребят, но это такая работа у них военная. Мы делаем свою работу, они делают свою работу. Каждый должен делать свою работу профессионально. Я стараюсь, иду к этому. Они к этому тоже идут. Не приехать я не мог, нашел возможность и приехал. Спасибо им огромное за их работу, труды и героизм. Желаю счастья, здоровья и скорейшего возвращения домой», і тим самим ОСОБА_6 здійснив глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
07.05.2022 відеозапис зазначеного інтерв'ю ОСОБА_6 з назвою: «Минобороны РФ» та інформація про його візит і спілкування з військовослужбовцями ЗС РФ були опубліковані на сайті телевізійного каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у статті з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 »», що із посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5
Після цього зазначений відеозапис його інтерв'ю та інформація про його візит і спілкування з військовослужбовцями ЗС РФ стали доступними для загального ознайомлення усіх користувачів у засобах масової інформації.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII (у редакції, яка діяла станом на 07.05.2022) засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» № 3759-XII (у редакції, яка діяла станом на 07.05.2022) аудіовізуальна інформація - будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.
У такий спосіб, ОСОБА_6 не пізніше 07.05.2022, діючи умисно, з ідеологічних та політичних мотивів, використовуючи засоби масової інформації - російський федеральний телевізійний канал « ІНФОРМАЦІЯ_3 », вчинив глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_6 , обґрунтовано підозрюється у глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, вчинених з використанням засобів масової інформації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України.
22.02.2025 через засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та 18.02.2025 офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України та викликано на 26.02.2025, 27.02.2025 та 28.02.2025 до слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області для отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, допиту як підозрюваного та проведенні інших слідчих та процесуальних дій за участі підозрюваного.
Однак, будучи належним чином повідомленим про виклик, ОСОБА_6 до слідчого відділу не з'явився, про причини неявки не повідомив. Таким чином, ОСОБА_6 ухиляється від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
04.03.2025 слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області, ОСОБА_6 оголошено у розшук, у зв'язку з тим, що останній ухиляється від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та постійно перебуває на території російської федерації.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із частиною шостою статті 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
На думку слідчого судді, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України. Підозра ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2 та ч. 3 ст. 436-2 КК України обґрунтовується зібраними у провадженні доказами: протоколом огляду мережі Інтернет від 05.10.2022; протоколом огляду мережі Інтернет від 17.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 16.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 26.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 21.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 17.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 17.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 18.09.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 18.09.2024; протоколом за результатом проведення НСРД від 30.10.2024; протоколом за результатом проведення НСРД від 07.11.2024; протоколом огляду мережі Інтернет від 08.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 08.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 08.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 23.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 23.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 24.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 24.01.2025; протоколом огляду мережі Інтернет від 24.01.2025; висновком експерта проведення судової семантико-текстуальної експертизи від 19.04.2024; висновком експерта проведення судової портретної експертизи від 17.01.2025; висновком експерта проведення судової семантико-текстуальної експертизи від 03.02.2025; іншими матеріалами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Враховуючи тяжкість злочинів, вчинення яких інкримінується останньому, які є тяжким злочином, а також наявність ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь - яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у даному кримінальному провадження; продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, а також те, що підозрюваний на даний час переховується від органу досудового розслідування та перебуває на території РФ, слідчий суддя вважає доведеною та обґрунтованою необхідність обрання до підозрюваного запобіжного заходу тримання під вартою.
Відповідно до частини четвертої статті 197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі частини шостої статті 193 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Також слідчий суддя при постановленні ухвали враховує положення абзацу 7 частини четвертої статті 183 КПК України, де зазначено, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який перебуває на території держави - агресора, розмір застави не визначається.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 131-132, 177, 193, 196, 281, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Обрати стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала слідчого судді щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід розглядається слідчим суддею після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження.
Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 .
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областіОСОБА_1