10 березня 2025 рокусправа № 380/6617/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.09.2021 року № 134650015033;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.09.2021 року.
В обґрунтування позову зазначив те, що 17 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV. Повідомив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24 вересня 2021 року № 134650015033 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначив, що у вказаному рішенні зазначено, що за результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що його страховий стаж становить 20 років 1 місяць 24 днів. Необхідний страховий стаж становить 28 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 09.04.2026. При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, відповідачем-2 не враховано до страхового стажу періоду роботи з 30 листопада 1995 року по 29 листопада 208 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.10.1982 року, відсутній запис про роботу позивача в даний період. Вказав, що в період з 30.11.1995 року по 29.11.1998 року позивач перебував в трудових відносинах з Державним Підприємством зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (121906 російська федерація, москва, вул. Новий Арбат 21), що підтверджується строковим трудовим договором від 29.11.1995 року, відповідно до умов якого позивача направлено на роботу в Туніс на період з 30.11.1995 року по 29.11.1998 року на основі конвенції № 50955 від 25.08.1971 року про умови відрядження та використання радянського медичного персоналу для роботи у Тунісі та контракту з Міністерством охорони здоров'я Тунісу. Окрім цього, на підтвердження спірного період роботи позивача (з 30.11.1995 року по 29.11.2008 року), Федеральним Державним Унітарним Підприємством «ЗДРАВЕКСПОРТ» Представництво в Туніській Республіці (2092, 4 Rue des Bergamottes, El Manar 1, Tunis, Tunisie), видано відповідну довідку від 11.06.2008 року. Відповідно до вказаної довідки, ОСОБА_2 в період з 30 листопада 1995 року по 29 листопада 2008 року працював по контракту в Туніській Республіці в державному госпіталі міста Тозер в якості лікаря - офтальмолога. Позивач стверджує, що документи на підтвердження наявного трудового стажу відповідачем-2 до уваги прийнято не було, та відповідно не враховано вказаного періоду роботи позивача до страхового стажу. Позивач вважає, що станом на дату звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 60 років та останній мав страховий стаж понад 28 років, тому ОСОБА_2 набув право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 01.04.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Від відповідача-2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29541 від 17.04.2024), в якому проти позову заперечив. Зазначив, що позивач, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відділ обслуговування громадян № 8 (сервісний центр)) із заявою від 17.09.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.09.2021. Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Повідомив, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що була чинна на дату звернення, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01.01.2021 по 31.12.2021 не менше 28 років. За результатом розгляду заяви позивача від 17.09.2021 та наданих документів, страховий стаж ОСОБА_1 склав 21 рік 01 місяць 24 дні. Зазначив, що рішенням від 24.09.2021 № 134650015033, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не враховано період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008 на підставі строкового трудового договору в Туніській Республіці за направленням державного підприємства зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (москва). Повідомив, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.10.1982 запис про період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008 відсутній. Для розгляду надано строковий трудовий договір від 29.11.1995 з державним підприємством зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (москва), відповідно до якого ОСОБА_1 направлено для роботи в Тунісі на період з 30.11.1995 по 29.11.1998. Вказав, що відповідно до п. 3.6 договору, в разі продовження роботи після закінчення терміну договору готується новий контракт, а договір між спеціалістом та «Здравекспортом» автоматично продовжується. Відмітки про продовження договору або інші документи, що підтверджують роботу по 29.11.2008, відсутні. Відповідно до п. 2.8 договору підприємство зобов'язується зробити відповідний запис в трудовій книжці після завершення роботи за кордоном. В трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.10.1982 такий запис відсутній. З Туніською Республікою угоди про співробітництво в галузі соціального (пенсійного) забезпечення не укладено. Тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії.
Також вказав, що початком обчислення строку звернення до суду у спірних правовідносинах є вересень 2021 року (рішення про відмову в призначенні пенсії № 134650015033 винесено 24.09.2021), а тому позивач звернувся до суду з порушенням такого строку. З клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач не звертався.
Від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 32129 від 25.04.2024) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що стаж заявника на момент звернення становить 20 років 1 місяць 24 дні, при необхідному стажі - 28 років. Просив у задоволенні позову відмовити.
Також зазначив про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з огляду на те, що спірне рішення винесене 24.09.2021.
Суд критично оцінює доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
За змістом частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як видно зі змісту позовних вимог, позивач не погоджується із правомірністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.09.2021 року № 134650015033, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Суд звертає увагу на те, що саме з моменту одержання оскарженого рішення позивач вважається таким, що дізнався про порушення свого права, що, в свою чергу, є датою, з якою пов'язується строк звернення до суду із цим позовом.
Суд наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо дати отримання позивачем вказаного рішення про відмову у призначенні пенсії раніше ніж 27.02.2024 (скеровано листом вдіповідача-2 від 27.02.2024 № 0500-0202-8/18941), що позбавляє суд можливості встановити початок відліку строку звернення до суду із цим позовом, а тому і встановити факт пропуску позивачем шестимісячного строку, визначеного у статті 122 КАС України.
З огляду на викладене вище, суд вважає, що доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом є необґрунтованими, а тому відхиляються судом.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
17 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області від 24 вересня 2021 року № 134650015033, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що за результатами розгляду наданих заявником документів встановлено, що його страховий стаж становить 20 років 1 місяць 24 днів.
Необхідний страховий стаж становить 28 років.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 09.04.2026.
Зі змісту відзиву відповідача-2 слідує, що до загального страхового стажу не враховано період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008 на підставі строкового трудового договору в Туніській Республіці за направленням державного підприємства зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (москва).
Зокрема, відповідач-2 вважає, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.10.1982 запис про період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008 відсутній.
Для розгляду надано строковий трудовий договір від 29.11.1995 з державним підприємством зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (москва), відповідно до якого ОСОБА_1 направлено для роботи в Тунісі на період з 30.11.1995 по 29.11.1998.
Відповідно до п. 3.6 договору, в разі продовження роботи після закінчення терміну договору готується новий контракт, а договір між спеціалістом та «Здравекспортом» автоматично продовжується.
Відмітки про продовження договору або інші документи, що підтверджують роботу по 29.11.2008, відсутні. Відповідно до п. 2.8 договору підприємство зобов'язується зробити відповідний запис в трудовій книжці після завершення роботи за кордоном. В трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.10.1982 такий запис відсутній. З Туніською Республікою угоди про співробітництво в галузі соціального (пенсійного) забезпечення не укладено.
Позивач не погодився із спірним рішенням, тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV з наступними змінами та доповненнями, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років (ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 19 до 29 років.
Позивач досяг пенсійного віку 08.04.2021 (60 років), що підтверджується копією паспорта громадянина України, яку додано позивачем до позовної заяви.
З доказів у справі слідує, що відповідачем-2 зараховано страховий стаж позивача у розмірі 20 років 01 місяць 24 дні.
Разом з цим, позивачу не зараховано період роботи позивача з 30.11.1995 по 29.11.2008 на підставі строкового трудового договору в Туніській Республіці за направленням державного підприємства зовнішньої торгівлі «Здравекспорт» (москва).
Правовідносини подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно з пп. 2 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, разом з іншими, додаються документи: про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що на підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 в період з 30.11.1995 по 29.11.2008, позивач надав довідку Представництва в Туніській республіці федерального державного унітарного підприємства «Здравекспорт» (рф), строковий трудовий договір від 29.11.1995.
Так, Державним Підприємством зовнішньої торгівлі «Здравекспорт», що підтверджується Строковим трудовим договором від 29.11.1995 року, відповідно до умов якого позивача направлено на роботу в Туніс на період з 30.11.1995 року по 29.11.1998 року на основі конвенції № 50955 від 25.08.1971 року про умови відрядження та використання радянського медичного персоналу для роботи у Тунісі та контракту з Міністерством охорони здоров'я Тунісу.
Окрім цього, на підтвердження спірного періоду роботи позивача (з 30.11.1995 року по 29.11.2008 року), Федеральним Державним Унітарним Підприємством «ЗДРАВЕКСПОРТ» Представництво в Туніській Республіці видано відповідну Довідку від 11.06.2008 року.
Відповідно до вказаної довідки, ОСОБА_2 в період з 30 листопада 1995 року по 29 листопада 2008 року працював по контракту в Туніській Республіці в державному госпіталі міста Тозер в якості лікаря - офтальмолога.
Суд також враховує, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача.
Окрім цього, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції», такий Закон не стосується соціально трудової сфери.
Відповідно до приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Суд зазначає, що оскільки позивач працював у російській федерації (місце реєстрації підприємства, що не заперечується сторонами) в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Отже, у відповідача-2 були наявні усі необхідні документи щодо підтвердження роботи позивача, які останній надав пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.
Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення шляхом.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд враховує, що у справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення відповідача-2 від 24.09.2021 року № 134650015033 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.09.2021 року, зарахувавши при цьому до страхового стажу його робити період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Так, згідно з пунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, оскільки позовну заяву подано за допомогою підсистеми «Електронний суд» в електронній формі, то позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 * 0,4 * 0,8).
Позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, позивач сплатив судовий збір в більшому розмірі.
Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 (з огляду на те, що рішення, яким порушено право позивача прийнято саме відповідачем-2).
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 Донецька область м. Слов'янськ пл. Соборна 3; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.09.2021 року № 134650015033.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.09.2021 року, зарахувавши при цьому до страхового стажу його робити період роботи з 30.11.1995 по 29.11.2008.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур