11 березня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/8269/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби на підставі підпункт 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", згідно закону України №2599-ІХ «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п.п.3 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно поданого солдатом ОСОБА_1 рапорту;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити від проходження військової служби солдата ОСОБА_1 згідно поданого рапорту.
В обґрунтування вимог представник позивача вказує, що 07.11.2023 позивач подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби в зв'язку із загибеллю сина під час захисту Батьківщини при виконанні військового обов'язку. Станом на день звернення до суду позивача не повідомлено про результати розгляду рапорту.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що як бездоказово стверджує позивач, рапорт на звільнення за сімейними обставинами подавався ним 07.11.2023, а з позовною заявою він звернувся до суду 25.12.2024, тобто з пропуском строку звернення до суду. При цьому, в порушення принципів доказування, позивачем не наведено жодного доказу на підтвердження того, що ним подавався відповідачу рапорт на звільнення, а також документи до нього, на підтвердження зазначених обставин. 15.11.2023 позивач самовільно залишив військову частину і до сьогодні в розташування військової частини - не повернувся ( а.с.45-47).
На виконання вимог ухвали суду від 25.02.2025 про витребування доказів ( а.с.54-55) відповідачем повідомлено, що до військової частини НОМЕР_1 рапорт військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 від 07.11.2023 про звільнення з військової служби - не надходив ( а.с.58).
Позивачем та представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 25.02.2025 про витребування доказів( а.с.54-55), не надано докази подання та отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту від 07.11.2023 про звільнення з військової служби.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд з'ясував такі обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.03.2023 № 82-РС, позивача зараховано на посаду старшого бойового медика 9 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.04.2023 № 36-РС, позивача переведено на посаду водія відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.12.2023 №267-РС, позивача, на підставі пп. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі) ( а.с.51).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.05.2024 № 123-РС, позивачу, відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232- XII, призупинено військову службу ( а.с.50).
Представником позивача вказано, що 07.11.2023 позивач подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби в зв'язку із загибеллю сина під час захисту Батьківщини при виконанні військового обов'язку. Станом на день звернення до суду позивача не повідомлено про результати розгляду рапорту.
Докази подання позивачем та отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту від 07.11.2023 про звільнення з військової служби до суду не надано.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту протиправною, у зв'язку з чим був вимушений звернутись за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
При вирішені спору суд виходить із того, що Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Згідно пп. 2.1.6 п. 2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 року №40, рапорт є письмовим зверненням військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку, що позивачем не надано до суду доказів подання та отримання рапорту про звільнення з військової служби, відповідачем заперечується отримання вказаного рапорту, а отже вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність з боку відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі рапорту є безпідставними.
Разом з тим, встановлюючи у цій справі наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю близьких родичів, що загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, суд враховує наступне.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.05.2024 № 123-РС, позивачу, відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232- XII, призупинено військову службу ( а.с.50)
Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024170020001200 від 24.02.2024 .
Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до пункту 144-3 Положення звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Крім того, відповідно до норм пункту 144-5 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту “г» частини другої, пункту “г» частини третьої, підпункту “д» пункту 1, підпункту “в» пункту 2 частини четвертої, підпункту “е» пункту 1, підпункту “е» пункту 2, підпункту “в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту “е» пункту 1, підпункту “д» пункту 2, підпункту “в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту “ґ» пункту 1 частини четвертої, підпункту “д» пункту 1, підпункту “д» пункту 2 частини п'ятої та підпункту “д» пункту 1, підпункту “ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.
В силу пункту 144-6 Положення для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Таким чином, станом на дату розгляду даної справи, позивач вважається таким, що йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 09.05.2024. В силу вимог частини 2 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» на даний час позивач не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З урахуванням наведених вище норм Положення, суд зауважує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе або за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду (пункт 144-5 Положення) або за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби, після продовження військової служби у зв'язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження (пункт 144-6 Положення) на підставі наказу командира військової частини по особовому складу.
Тобто, після видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.05.2024 № 123-РС про призупинення військової служби ОСОБА_1 , правовідносини з позивачем з приводу можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Відповідно заявлені вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з у зв'язку з наявністю близьких родичів, що загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану задоволенню не підлягають також із тих причин, що законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби для осіб, військову службу яким призупинено.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази стосовно заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (с. Солгутове, Голованівський район, Кіровоградська область, 26320, адреса для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН