10 березня 2025 року № 320/33388/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Шостого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РОКПП: НОМЕР_1 , засоби зв'язку: телефон НОМЕР_2 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 )) з позовом до Шостого апеляційного адміністративного суду (місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, код ЄДРПОУ: 42250890, засоби зв'язку: телефон 044 254-21-99, електронна пошта inbox@6aa.court.gov.ua) , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Шостого апеляційного адміністративного суду щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні;
- зобов?язати Шостий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період роботи з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її розмір без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13.04.2020 No 553-IX, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті;
- зобов?язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Шостий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків на виплату ОСОБА_1 частини суддівської винагороди, що не була виплачена за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, у зв?язку із застосуванням Шостим апеляційним адміністративним судом обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-IX;дано для розгляду судді 09.10.2023, що підтверджується відповідним актом суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Шостий апеляційний адміністративний суд під час розрахунку при звільненні не виплатив позивачу частину суддівської винагороди за період роботи з 18.04.2020 по 27.08.2020. Позивач зазначає, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд при здійсненні нарахування та виплати належної їй суддівської винагороди всупереч положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) застосовував положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі Закон № 553-ІХ), які передбачали обмеження виплати суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами, що призвело до недоплати суддівської винагороди. Зазначаючи, що вказані кошти не були виплачені відповідачем, у тому числі, у день звільнення, що стало підставою звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, про відкриття провадження у справі були проінформовані шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідками від 13 жовтня 2023 року.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 30.10.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 27.12.2001 № 1271/2001 призначена на посаду судді Господарського суду міста Києва строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 27.06.2007 № 1237-V обрана суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2869-VI обрана суддею Київського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 переведена на роботу на посаді судді Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 20.06.2023 № 644/0/15-23 позивачка була звільнена з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2023 №24к/гс відрахована зі штату Шостого апеляційного адміністративного суду.
Зазначений позов подається у зв'язку з неповним розрахунком при звільненні, як вважає позивачка, що спричинений протиправним нарахуванням та виплатою їй у період роботи з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ.
Так, у період роботи позивача на посаді судді Шостого апеляційного адміністративного суду з 18.04.2020 по 27.08.2020 Шостим апеляційним адміністративним судом при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди застосовувалися положення статті 29 Закону № 553-ІХ), які передбачали обмеження виплати суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами.
Згідно з довідкою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 №02.7-33/169 розмір виплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди склав:
за квітень 2020 року 223803,18 грн;
за травень 2020 року 34801,05 грн (замість 145203,95 грн);
за червень 2020 року 292098,22 грн (замість 396980,97 грн);
за липень 2020 року 30802,17 грн (замість 128,519,02 грн);
за серпень 2020 року 157975,86 грн (замість 232892,11 грн);
виплачено усього за період квітень-серпень 2020 року 739480,48 грн;
розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за період квітень-серпень 2020 року 1127399,23 грн.
Під час проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні Шостим апеляційним адміністративним судом сума недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачена не була, що обумовило звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо доводів позивача в частині протиправності виплати Шостим апеляційним адміністративним судом у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди з обмеженням її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIIІ встановлено, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (частина третя).
Водночас, рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Указані положення Законів втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово аналізував норми законодавства, які регулювали правовідносини щодо отримання суддями суддівської винагороди у спірний період з огляду на прийняття Закону № 553-IX, за результатами чого констатував порушення права суддів на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-IX, у спірний період (постанови від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі №340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 9 вересня 2021 року у справі №120/5243/20-а, від 7 жовтня 2021 року у справі №260/3641/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №160/12075/20, від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20, від 16 лютого 2023 року у справі №640/16326/20, від 28 лютого 2023 року у справі №480/7097/20 та інші).
У постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 Верховний Суд, зокрема, зауважив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Верховний Суд зазначив, що цей Закон не може установлювати розмір винагороди судді, оскільки не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що у часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Верховний Суд наголосив, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
За вказаних обставин та наведеного правового регулювання суд дійшов висновку про протиправність обмеження виплати ОСОБА_1 , у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Шостого апеляційного адміністративного суду щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною другою статті 116 КЗпП України встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (абзац сьомий пункту 2.1. мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 виснував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1. мотивувальної частини).
Судом встановлено, що наказом Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2023 №24к/гс ОСОБА_1 відрахована зі штату Шостого апеляційного адміністративного суду.
При проведенні остаточного розрахунку при звільненні Шостим апеляційним адміністративним судом частина недоплаченої за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди виплачена не була.
За встановлених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій Шостого апеляційного адміністративного суду щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні та, відповідно наявність підстав для їх задоволення.
Аналізуючи доводи позовної заяви в частині належності визначення Шостого апеляційного адміністративного суду як суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, суд виходить з наступного.
Положеннями частини першої статті 148 Закону № 1402-VIII передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої 1, пунктів 4, 7, 9 частини п'ятої 5 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головний розпорядник бюджетних коштів: затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Державна судова адміністрація України згідно з частиною першою статті 151 Закону № 1402-VIII є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Аналогічну норму містить пункт 2 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.
Відповідно до частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Положеннями пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України також визначена як головний розпорядник бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Шостий апеляційний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди у межах кошторису, затвердженого розпорядником бюджетних коштів вищого рівня.
При вирішенні спорів, предметом яких була невиплата судами у повному обсязі суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 внаслідок застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Верховний Суд вказував на необхідність дослідження обставин щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди у вказаний період (яким був обсяг фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, а також яким чином розпорядилися цими коштами).
Також Верховний Суд звертав увагу на необхідність з'ясування правового і процесуального статусу Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, адже розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік.
Такі висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 140/15762/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони (ч. 2 ст. 50 КАС України). При цьому для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази мають бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.
За аналогічних обставин Київський окружний адміністративний суду у рішенні від 11 червня 2024 року у справі 320/33383/23 зазначав, що кошторисні призначення Шостого апеляційного адміністративного суду за кодом економічної класифікації видатків (далі КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» на 2020 рік були затверджені до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зміни до кошторису Шостого апеляційного адміністративного суду на 2020 рік стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України не вносились.
Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом Шостого апеляційного адміністративного суду на 2020 рік за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», були відкриті в повному обсязі та у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у зв'язку із запровадженням обмеження суддівської винагороди не зменшувалися.
Отже, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зменшення обсягу фінансування видатків Шостого апеляційного адміністративного суду на оплату праці головним розпорядником не проводилось.
Таким чином, нарахування та виплата ОСОБА_1 у спірному періоді суддівської винагороди у неповному обсязі є наслідком вчинення дій саме Шостим апеляційний адміністративним судом. Відповідно, саме вказаним відповідачем мають вчинитися дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача.
Відповідач Шостий апеляційний адміністративний суд, будучи розпорядником коштів нижчого рівня, відповідно до положень частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу зобов'язаний був здійснювати фактичні видатки на виплату суддівської винагороди позивача відповідно до положень Закону N 1402, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, як то передбачає стаття 48 Бюджетного кодексу.
Судом проаналізовано зміст додатків до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із врахуванням внесених змін), внаслідок чого встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Шостому апеляційному адміністративному суді, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв'язку із прийняттям Закону N 553, не зменшувався. Доказів затвердження нових кошторис по установі, якими зменшено розмір оплати праці, відповідач суду не надав.
У даному разі мало місце не недофінансування установи у зв'язку з веденням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, а дії відповідача-1, спрямовані на такі обмеження на виконання положень статті 29 Закону N 294 (в редакції Закону N 553).
Отже, саме відповідач-1 Шостий апеляційний адміністративний суд порушив право позивача на отримання у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року належного розміру суддівської винагороди, відповідно до Закону N 1402, а тому він зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу недоотриманні суми суддівської винагороди, які протиправно були не виплачені їй на підставі статті 29 Закону N 294 (в редакції Закону N 553).
При цьому суд звертає увагу, що виплата цих коштів має відбутись відповідно до процедури визначеної законами України, яка унеможливлює блокування діяльності суду.
Зокрема, виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, а саме Бюджетного кодексу, Порядку та Закону N 4901, якщо виконання рішення суду неможливе через відсутність бюджетних призначень чи асигнувань на цю мету, а здійснення виплати нарахованих грошових коштів за рішенням суду можливе лише шляхом списання (стягнення) коштів з рахунків державного органу - боржника, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень, таке списання коштів здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем у даній справі є суддя у відставці, і у разі відсутності у Шостого апеляційного адміністративного суду відповідних бюджетних призначень, Державна казначейська служба України повинна здійснити списання за рахунок коштів передбачених бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів" на підставі Закону N 4901 та відповідно до Порядку.
Водночас суд звертає увагу, що Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України є установами, які можуть бути залучені до процесу виконання цього рішення в силу природи бюджетного законодавства.
Наведене правозастосування суду, відповідає висновку щодо застосування права, який наведений у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, справа N 822/743/16 (адміністративне провадження N К/9901/11040/18).
Отже, підсумовуючи наведене, можна прийти до висновку, що Шостий апеляційний адміністративний суд, є тим відповідачем у цій справі, дії якого необхідно визнати протиправними, оскільки саме ним порушено право позивачки на належну суддівську винагороду, внаслідок помилкового застосування Закону N 553, а тому саме він зобов'язаний нарахувати та виплати кошти ОСОБА_1 .
Водночас, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині, заявлених до Державної судової адміністрації України, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на приписи статті 245 КАС України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, суд зазначає, що захистити права позивача без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено, неможливо.
При розгляді справи судом встановлено, що бюджетні асигнування, передбачені кошторисом Шостого апеляційного адміністративного суду на 2020 рік за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», були відкриті в повному обсязі та у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно та у зв'язку із запровадженням обмеження суддівської винагороди не зменшувалися.
Відповідно, невиплата позивачу у спірний період суддівської винагороди у повному обсязі не пов'язана з будь-якими протиправними діями або бездіяльністю Державної судової адміністрації України.
Вимога позивача про зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Шостий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків на виплату ОСОБА_1 частини суддівської винагороди, що не була виплачена за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, не ґрунтується на будь-яких протиправних діях чи бездіяльності вказаного відповідача.
Відтак, спору щодо забезпечення суду бюджетними асигнуваннями, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування та подальшої виплати будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Отже, аналізуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні позову в частині вимог до Державної судової адміністрації України необхідно відмовити.
Відповідно до частин першої і другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про його стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Шостого апеляційного адміністративного суду (місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30 код ЄДРПОУ: 42250890) щодо непроведення з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РОКПП: НОМЕР_1 ) повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Шостий апеляційний адміністративний суд (місцезнаходження 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, код ЄДРПОУ 42250890) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період роботи з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її розмір без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13.04.2020 No 553-IX, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2025.
Суддя Панченко Н.Д.