ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" березня 2025 р. справа № 300/8867/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боршовського Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови № 32-ДПС від 22.05.2024,
Виклад позицій сторін. Процесуальні дії та рішення суду:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить визнати суд протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №32-ДПС від 22.05.2024.
В обґрунтування даних вимог вказує, що актом (довідкою) фактичної перевірки №8220/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 22 квітня 2024 року встановлено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, чим порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Щодо даного відповідачем 26.04.2024 розпочато адміністративне провадження щодо накладення штрафу передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України, а 22.05.2024 за результатами винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 80000,00 грн. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 32-ДПС від 22.05.2024. Однак, як вказує позивач, виявленні контролюючим органом порушення усунуті до завершення перевірки, а саме 20.05.2024 ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) надіслано до ГУ ДПС у Івано-Франківській області відповідне повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту щодо ОСОБА_2 , про що свідчить повідомлення та квитанція № 2. Крім цього, відмічає що з 14.09.2021 підставою для накладення штрафу відповідно до абзацу 2 та 7 пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою КМ України від 14.07.2013 № 509 (зі змінами та доповненнями внесеними постановою КМ України від 26.04.2017 № 295) може бути акт документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якого виявлені порушення законодавства про працю, а не факт фактичної перевірки, що мав місце в даній справі. Також відмічає, що згідно положень частини третьої статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи передбачені ст. 265 КЗпП не застосовуються. Відтак, з посиланням на положення ст.ст. 21, 24, 265 КЗпП України, положення Постанови КМ України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу /укладення гіг контракту» від 17.06.2015 № 413, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою КМ України від 14.07.2013 № 509, п.75.1, підп. 75.1.2 пунктів 75.1, 75.1.3. п.75.1 статті 75 Податкового кодексу України, частини третьої статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №32-ДПС від 22.05.2024.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідач у відзиві заперечує позовні вимоги вказуючи на те, що не заперечення факту вчинення порушення позивачем, а також виявлення працівниками ГУДПС в Івано-Франківській області факту допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору, що зафіксовано в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 від 22.04.2024 є вчиненням правопорушення вимог ст.ст. 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено статтею 265 вказаного Кодексу. Щодо твердження позивача про те, що «у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосовуються», то воно є помилковим, оскільки ця норма не застосовується до спірних відносин. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
22.04.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області видано наказ № 1145-н (а.с.5) з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін , граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та відповідно до пп.80.2.2 , пп.80.2.7, п.80.2 ст. 80 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, яким наказано головному державному інспектору відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Івано-Франківській області Климюку І. та головному державному інспектору відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Івано-Франківській області Ковцуняк Л. провести фактичну перевірку кіоску за адресою АДРЕСА_1 , ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 22.04.2024. Встановити терміни проведення перевірки відповідно до ст. 82 ПК України, період перевірки відповідно до ст. 102 ПК України.
22.04.2024 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки №8220/09/15/РРО/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки, а.с.5-7). В акті перевірки встановлено в тому числі фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Зокрема в акті перевірки зазначено про використання праці найманих працівників без укладення трудового договору, а саме між ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 .
Даний акт перевірки складено за участі ФОП ОСОБА_1 , підписаний нею та один примірник отримано.
В поясненнях від 22.04.2022, до акту перевірки, ОСОБА_2 зазначила, що робота виконується відповідно до вказівок і під контролем роботодавця ОСОБА_1 , трудовий договір не укладався, умови працевлаштування - випробування, стаж роботи 1 день (а.с.38)
В подальшому, матеріали фактичної перевірки ГУ ДПС у Івано-Франківській області направлено Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, яким 26.04.2024 розпочато провадження щодо накладення штрафу передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України.
Відповідачем встановлено, що ОСОБА_3 допущена до роботи позивачем без належного оформлення трудових відносин, чим порушено вимоги статтей 21-24 КЗпП України.
В подальшому на виконання норм Порядку № 509, листом від 30.04.2024 № ПЗ/З/2539-24 Міжрегіональне управління праці повідомило позивача про те, що уповноваженою особою Міжрегіонального управління отримано акт (довідку) фактичної перевірки № 8220/09/15/РРО/ НОМЕР_1 , складений за результатами проведеної перевірки ГУ ДПС, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю відповідно до частини другої статті 265 КЗпП (а.с.7 зворот-8).
Листом від 30.04.2024 № ПЗ/З/2543-24 позивача запрошено на розгляд справи (а.с.32).
З протоколу слухання від 22.05.2024 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 чи її представник на розгляд справи не з'явилася, проте скористалася наданим їй частиною першою статті 63 Закону України «Про адміністративну процедуру» правом та подала підтверджуючі документи, що з працівницею ОСОБА_3 здійснено укладення трудового договору на підставі її заяви від 01.05.2024 та прийнято на роботу на посаду продавця-консультанта, про що видано наказ (розпорядження) № 2 від 01.05.2024 (а.с. 31). Долучено копію повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту № 1 від 02.05.2024; копію квитанції № 2, реєстраційний номер 9135484730 (а.с.39-40).
Судом встановлено, що позивач перебуває на загальній групі системи оподаткування.
За результатами розгляду справи про накладення штрафу, відповідно до статті 265 КЗпП України на підставі акта від 22.04.2024 №8220/09/15/РРО/ НОМЕР_1 за порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю, а саме ст.ст. 21-24 КЗпП України, заступником начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесено постанову про накладення штрафу від 22.05.2024 №32-ДПС на суму 80 000,00 грн. (а.с.11 зворот-12, 30).
Як вказує відповідач на виконання постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 32-ДПС, позивачем сплачено 50% штрафу в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 31.05.2024 №ПН3097218 (а.с.29).
Вважаючи постанову про накладення штрафу від 22.05.2024 №32-ДПС протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду, в якому просить її скасувати.
Норми права, якими керувався суд, та мотиви їх застосування.
Згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», встановлює Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 509 в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України № 823 від 21 серпня 2019 року штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу/винесення попередження.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкта господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.
Пункт 7 Порядку № 509 в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України № 823 від 21 серпня 2019 року виключено.
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09.11.2022, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю».
За змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (частина перша статті 325 КАС України).
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» втратила чинність з 14 вересня 2021 року.
Однак суд зауважує, що відповідно до частини п'ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25 червня 2024 року у справі № 140/23652/23, від 15 липня 2024 року у справі №600/4070/22-а, від 19 вересня 2024 року у справі №460/3123/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а, від 02 жовтня 2024 року у справі №120/12494/23 та від 02 жовтня 2024 року у справі №560/11269/23.
У зв'язку з цим, суд констатує про наявність у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції підзаконного акта Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення штрафу/попередження на підставі акта фактичної перевірки податкового органу.
Згідно із приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Абзацом першим Порядку № 413 передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента дія сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення юридичною особою, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Судом встановлено, що відповідно до акту фактичної перевірки, ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення Державної податкової служби України про прийняття працівника на роботу, чим порушив вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та Порядку № 413.
В аспекті зазначеного, суд уважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Правовий висновок щодо застосування зазначених положень, та відповідно, що акт фактичної перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладений у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20.
Відповідальність за порушення законодавства про працю, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96, яке процитовано судом вище.
Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
На цій підставі суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, відповідний територіальний орган Держпраці відповідно до закону наділений повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Одночасно суд враховує і правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 420/3197/19, від 21 серпня 2020 року у справі № 822/1037/18, від 25 лютого 2022 року у справі № 420/7851/19, в яких вказано, що відомості, викладені в акті перевірки податкового органу, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Як встановлено судом вище, під час проведення фактичної перевірки Південно-Західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці встановлено допуск позивачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до роботи на посаду продавця на об'єкті торгівлі за адресом: м.Івано-Франківськ, вулиця Євгена Коновальця, 100, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Слід відмітити, що в подальшому, як визнає позивач, нею з ОСОБА_2 укладено трудовий договір на підставі заяви від 01.05.2024, та прийнято на роботу на посаду «продавець-консультант», про що видано наказ (розпорядження) № 2 від 01.05.2024. Подано на розгляд відповідачу в засідання копію повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг - контракту № 1 від 02.05.2024; копію квитанції № 2 реєстраційний №9135484730.
У письмових поясненнях ОСОБА_2 не заперечила факт допуску її до роботи без укладення трудового договору (а.с.38).
Тому, за викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування постанови № 32-ДПС від 22.05.2024.
Щодо твердження позивача про те, що згідно з частиною третьої статті 16 Закону України від 15.03.2022 № 2136ІХ у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, не застосуються, то суд вважає його помилковим, оскільки дана норма не застосовується до спірних відносин, позаяк відповідачем не проводився захід контролю позивача та за результатами його проведення не видавався припис про усунення порушень законодавства про працю. В даному випадку контроль здійснювався ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення фактичної перевірки платника податків, без винесення відповідного припису.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд уважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про безпідставність адміністративного позову, оскільки спірна постанова прийнята відповідачем з дотриманням критеріїв, встановлених частиною другою статті 2 КАС України.
Отже, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови № 32-ДПС від 22.05.2024.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
Позивачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду.
Відповідач не подав доказів понесення судових витрату в справі.
Зважаючи на відмову в позову, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови № 32-ДПС від 22.05.2024.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.