ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" березня 2025 р. справа № 300/674/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
Кузів В.М., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 11.12.2024 №092550005737 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 05.12.2024 відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що загальний трудовий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 5 місяців 21 день, а страховий стаж на посаді тракториста на пільгових умовах становить 21 рік 18 днів, у зв'язку із чим позивач має право на призначення пенсії відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Водночас, відповідач протиправно не зарахував весь страховий і спеціальний страховий стаж, який позивач набув та який підтверджується записами його трудової книжки та диплому про навчання.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.02.2025 від Головного управління ПФУ в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що згідно рішення від 11.12.2024 №092550005737 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, наголошено, що основним документом, який підтверджує стаж особи, є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням такого стажу, проте записи в трудовій книжці позивача не дають підстав для врахування до пільгового стажу період роботи на посаді трактористом. Так, до пільгового стажу ОСОБА_1 зараховано всі періоди роботи згідно з пільговою довідкою №44 від 20.02.2024 та згідно з рішенням комісії про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах №2 від 22.12.2023. За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25).
05.12.2024, досягнувши 58-річного віку, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів відповідачем згідно рішення від 11.12.2024 №092550005737 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу. У рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 6 місяців 1 день, та пільговий стаж - 18 років 1 місяць 13 днів (з врахуванням військової служби) (а.с. 10).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.12.2024 №092550005737, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Ця норма кореспондується з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону №1788-XII, яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства,- після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Як вбачається з спірного рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, підставою такої відмови стала відсутність у нього на момент звернення, передбаченого ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV страхового та пільгового стажу.
В той же час, суд зауважує, що статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: …в) трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено, зокрема, для трактористів, пенсійний вік для чоловіків - 55 років, а також необхідний страховий стаж роботи для чоловіків - не менше 25 років, з них не менше 20 років пільгового стажу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі «Новік проти України» (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».
Так, у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Проте, з оскаржуваного рішення від 11.12.2024 №092550005737 вбачається, що є наявність у позивача пільгового та страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічні норми містяться і в Постанові №22-1, відповідно до п. 2.1 якої передбачено, що документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку №637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Так, записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 14-20), підтверджено його стаж роботи на посаді тракториста:
з 25.05.1984 по 10.05.2000 (15 років 11 місяців 15 днів) - 25.05.1984 прийнятий на роботу в тракторну бригаду колгоспу ім. Калініна; з 11.02.1992 колгосп перетворено на спілку селян «Олієво-Королівка»; з 03.01.1992 спілку «Олієво-Королівка» перетворено на ЗАТ «Олієво-Королівське»; з 11.04.1998 на базі ЗАТ Олієво-Королівське» утворено агрофірму «Олієво-Королівська»; з 21.02.2000 агрофірму «Олієво-Королівська» реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив Колос; з 10.05.2000 переведений на роботу в Івано-Франківський ДАК «Хліб України»;
з 11.05.2000 по 01.01.2001 (7 місяців 21 день) - 11.05.2000 прийнятий на роботу в Івано-Франківське ДП ДАК «Хліб України» - АК «Станіславський»; з 01.01.2001 звільнений з роботи згідно поданої заяви за власним бажанням;
з 02.01.2001 по 01.08.2002 (1 рік 7 місяців) - 02.01.2001 прийнятий на роботу в тракторну бригаду в СВК «Колос»; з 01.08.2002 звільнений з роботи;
з 13.08.2002 по 18.11.2004 (2 роки 3 місяці 5 днів) - 13.08.2002 прийнятий на роботу в приватно-фермерське господарство «Барвінок»; з 18.11.2004 звільнений з роботи по ст. 36 КЗпП України;
з 22.04.2005 по 01.11.2005 (6 місяців 10 днів) - 22.04.2005 прийнятий на роботу в приватно-фермерське господарство «Барвінок»; з 01.11.2005 звільнений з роботи по ст. 36 п. 1 КЗпП України;
з 11.05.2006 по 16.10.2006 (5 місяців 6 днів) - 11.05.2006 прийнятий на роботу в приватно-фермерське господарство «Барвінок»; з 16.10.2006 звільнений з роботи по ст. 36 п. 1 КЗпП України;
з 05.07.2007 по 29.10.2007 (3 місяці 24 дні) - 05.07.2007 прийнятий на роботу в приватно-фермерське господарство «Барвінок»; з 29.10.2007 звільнений з роботи по ст. 36 п. 1 КЗпП України;
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 , містить усі необхідні відомості для зарахування позивачу спірних періодів до пільгового трудового стажу згідно з пунктом «в» частини першої статті 13 Закону №1788-XII.
Також суд встановив, що ОСОБА_1 з 01.09.1981 по 18.07.1984 навчався в Городенківському СПТУ №1 за професією «тракторист-машиніст широкого профілю», що підтверджується відомостями диплому серії НОМЕР_2 (а.с. 21).
Окрім того, факт роботи позивача на посаді тракториста, зокрема у приватно-фермерському господарстві «Барвінок» підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.02.2024 №44, у якій зазначено, що ОСОБА_1 працював за професією тракторист-машиніст у період з 13.08.2002 по 18.11.2004, з 22.04.2005 по 02.11.2005, з 11.06.2006 по 16.10.2006, з 05.07.2007 по 29.10.2007 (а.с. 13).
З огляду на викладене, суд констатує, що загалом трудовою книжкою позивача підтверджено наявність у позивача стажу тракториста більше необхідних 20 років, як того вимагають норми чинного законодавства.
Водночас, слід зазначити, що згідно із Загальносоюзним класифікатором професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів 186016, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по стандартах від 27.08.1986 №016, введеними в дію з 01.01.1987, та класифікатором професій ДК 003 2010 на зміну ДК 003 2005, затвердженим та введеним в дію наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, наявна узагальнююча професійна назва роботи - тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.
Єдина назва професії тракторист-машиніст запроваджена в 1961 році та охоплює такі професії: бульдозерист, бульдозерист-скреперист, грейдерист, комбайнер; машиніст дощувальної установки, змонтованої на базі трактора; машиніст скрепера, скреперист, машиніст чаєзбиральної машини; машиніст екскаватора, машиніст-водій льонозбиральної машини, самохідної широкозахватної сінокосарки; механік-комбайнер, тракторист, тракторист-бульдозерист. До числа трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, віднесено працівників, прийнятих на роботу трактористами-машиністами, які мають відповідні посвідчення. Для призначення пенсії на пільгових умовах марка трактора, на якому працює тракторист-машиніст, значення не має.
Як уже зазначено вище, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, передбачений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 №18-1 (далі - Порядок №18-1). Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років).
За приписами пункту 3 Порядку №18-1, підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Пунктом 11 Порядку №18-1 передбачено, що для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь, за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр; 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідку про їх відсутність). У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Системним аналізом наведених вище норм встановлено, що документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка та/або інші документи (документи, що видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників тощо). Необхідність підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до Порядку №18-1, виникає лише у тих випадках, коли відсутні відповідні записи у трудовій книжці та відсутні уточнюючі довідки про підтвердження виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, на підприємстві, яке ліквідовано без правонаступника.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).
Згідно з пунктом 10 Порядку №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.04.2018 у справі №164/1993/14-а, від 19.06.2018 у справі №592/5846/17, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 28.03.2019 у справі №194/712/17, від 18.04.2019 у справі №156/173/17, від 11.07.2019 у справі №423/1156/17 та від 11.07.2019 у справі №225/3845/17.
Також аналогічні висновки зазначено Верховним судом в ухвалах про відмову у відкритті касаційного провадження від 28.01.2025 по справі №420/382/24, від 27.02.2025 у справі №420/15731/24, в яких також підтверджено, уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Тому посилання пенсійного органу на необхідність подання позивачем довідки, передбаченої пунктом 20 Порядку 637, є безпідставними, оскільки оформлена належним чином трудова книжка ОСОБА_1 із відповідними записами про займані позивачем посади і періоди виконуваної роботи є підтвердженням пільгового трудового стажу позивача на роботі тракториста у вищезазначені періоди.
Як наслідок, оскільки позивачем подано до органу Пенсійного фонду України необхідні документи на підтвердження періодів його роботи на посаді тракториста-машиніста, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на включення вищенаведених періодів на посаді тракториста до пільгового стажу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність винесеного відповідачем рішення від 11.12.2024 №092550005737 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Водночас, в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до пільгового стажу позивача періоду його роботи на посаді тракториста у період протягом 1984-2007 років, які мають бути зараховані ОСОБА_1 до пільгового стажу.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не виконало свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів та їх перевірки.
Тому, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 05.12.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого ним судового збору у розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 11.12.2024 №092550005737 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 05.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.