11 березня 2025 року Справа № 280/11898/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22-В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13.09.2024 року № 083850023258, щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , як матері інваліда з дитинства;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 дострокову пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства з 02.09.2024 року, з зарахуванням до страхового стажу періодів отримання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 року по 04.09.1997 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсійний орган протиправно відмовив їй у призначенні пенсії, як матері особи з інвалідністю з дитинства, а також не зарахував до старахового стажу період отмання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 по 04.09.1997, внаслідок чого вона звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 25.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
03.01.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№263), в якому зазначає, що 06 вересня 2024 року позивач звернувся до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матір яка виховала дитину - інваліда з дитинства передбачену пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розглянувши заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком як матір яка виховання до шестирічного віку дитину - інваліда з дитинства згідно статті 115 Закону № 1058-ІV у зв'язку з відсутністю документів визначених пунктом 2.18 Порядку. Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої 02 жовтня 1992 року позивач отримувала допомогу по безробіттю з 04 грудня 1996 року по 04 вересня 1997 року. Однак, спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не зараховано вказаний період до страхового стажу позивача, оскільки не вказано підстави припинення виплати, а саме номер розпорядження та номер його видачі. У зв'язку з невідповідністю вимогам п. 2.4 Інструкції № 58 запис про отримання допомоги по безробіттю потребує уточнення та не може бути зарахований до страхового стажу позивача. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
06.01.2025 до суду надійшля письмові пояснення від третьої особи (вх.№540), в яких зазначено, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з урахуванням того, що в період з 17.02.2025 по 28.02.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці (довідка Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2025 №02-35/2524), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Позивач звернулась до пенсійного органу з заявою від 06.09.2024 про призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.
За принципом екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглядав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №083850023258 від 13.09.2024 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV у зв'язку з ненаданням документів, передбачених пунктом 2.18 Порядку 22-1. Разом із цим, спірним рішенням незараховано до старахового стажу період отмання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 по 04.09.1997 оскільки, відсутні підстави припинення виплати.
У пояснення третьої особи зазначено, що підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV слугувала відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Підставою для незарахування до старахового стажу періоду отмання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 по 04.09.1997 слугувала відсутність підстави припинення виплати. Запис про припинення виплати допомоги по безробіттю зроблено у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 без посилання на підставу її припинення (відсутній номер та дата наказу), тобто відповідний запис внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За змістом пп. 6 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.
Відповідно до п. 2.17 Порядку №22-1 при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 (справа №330/2181/16-а) підтримано позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 (справа №21-133а14) та сформульовано наступний правовий висновок, який відповідно до положень ст.242 КАС України, є обов'язковим для врахування судом.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався у ст.2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ), а також ст.1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2099 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Отже, відповідний висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Такий висновок передбачений п.2.18 Порядку № 22-1.
При цьому визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17.
За таких обставин, позивач для призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Матеріалами справи підтверджено, що лише з 11.02.2000 року сину позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , первинно встановлено інвалідність.
Отже, син позивача визнаний інвалідом з дитинства у віці повних 6 років, однак за умовами вказаних вище нормативних актів, право позивача на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її дитина дійсно мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Разом з тим, вищезазначеного висновку лікарсько-консультативної комісії позивачем надано не було.
За сукупністю встановлених обставин, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню пенсійного віку є саме час встановлення інвалідності дитини - до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю саме до досягнення шестирічного віку, суд дійшов висновку, що пенсійний орган в межах спірних правовідносин правомірно відмовив позивачу в призначенні такої пенсії, тому доводи позивача та надані нею докази не спростовують вказаних висновків суду в цій частині.
Щодо незарахування до старахового стажу періоду отмання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 по 04.09.1997, суд зазначає наступне.
Згідно із частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).
Згідно із ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 01.09.1991 по 22.06.1993 навчалася в середньому профтехучилищі № 5 м. Запоріжжя і отримала професію кухаря-офіціанта бутербродника суднового, що підтверджується дипломом НОМЕР_4 від 22 червня 1993 року, реєстраційний номер 5001.
01.10.1992 року була прийнята прибиральницею в розкрійний цех в Організації орендарів запорізького виробничо-торгового взуттєвого обєднання Дердавної корпорації «Легтекс» (наказ № 692).
01.08.1993 року змінена назва підприємства на Акціонерне товариство закритого типу «Комфорт».
08.04.1996 року підбірніком ( наказ № 9).
03.09.1996 звільнилася за cm. 40 п. 1 КЗпП по скороченню штатів ( наказ № 312).
04.12.1996 призначено допомогу по безробіттю відповідно до п.1-б cm. 26 Закону України «Про зайнятість населення» (розпорядження № 1041).
04.09.1997 припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1-е cm. 30 Закону України «Про зайнятість населення».
У постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а зазначено, що підставою як для призначення пенсії, так і для її перерахунку, у подальшому є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Суд звертає увагу на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати позивачу вказаний вище період до страхового, з урахуванням висновків суду.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. згідно фіскального чеку №1426580430 від 17.12.2024.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 399,69 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22-В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 04.12.1996 по 04.09.1997, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 399 (триста дев'яносто девять) грн. 69 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11.03.2025.
Суддя А.В. Сіпака