07 березня 2025 рокуСправа №160/34464/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 грудня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати мені щорічної разової допомоги за 2024 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити мені недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 зазначає, що він, як учасник бойових дій, має право на отримання разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до рішення Конституційного Суду від 27.02.2020 №3-р/2020 грошова допомога учасникам бойових дій повинна виплачуватися в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.
Проте, відповідно до виписки з рахунку АТ КБ «Приватбанк» від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, отримав кошти для виплати допомоги у розмірі 1000,00 грн.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення йому нарахування та виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/34464/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
31 грудня 2024 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
01 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Відповідно до виписки з рахунку АТ КБ «Приватбанк» від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, отримав кошти для виплати допомоги у розмірі 1000,00 грн. на небюджетний рахунок Управління за місцем його служби, відповідно до Закону України №3551-XII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України №2983-IX від 20.03.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» та до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року №369 Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році.
ОСОБА_1 додатково зі зверненням до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив би нарахувати та виплатити йому разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, не звертався.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення йому нарахування та виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 1 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-XII і Закону України Про жертви нацистських переслідувань, Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, якими визначався, зокрема розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Відповідно до частини 8 статті 20 Бюджетного кодексу України, частини 5 статей 12-15, частин 1 статті 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, частини 3 статей 6-1-6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 02 квітня 2024 року №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України", передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році.
Постановою №369 затверджуються порядки використання коштів для соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань і виплати до Дня Незалежності України (раніше ця виплата була до 5 травня календарного року).
Відповідно до пункту абзацу 2 Порядку встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має застосовуватися у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
При цьому, суд звертає увагу на правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 13 червня 2023 року за наслідками розгляду справи №560/8064/22, відповідно до яких визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі №3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.
З урахуванням наведеного, Судова палата Верховного Суду зазначила, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком №540 є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак відступила від його висновків щодо застосування положень статті 13 Закону №3551-XII, частини 2 статті 20 Закону №389-VІІІ, частини 7 статті 20 та абзацу 3 підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку №540 у подібних правовідносинах та дійшла висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах в такий спосіб:
1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ;
3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
Суд також вважає необхідним врахувати висновки викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23 зважаючи на те, що позивачем у ній була особа, яка звернулась за проведенням перерахунку та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023, відповідачем є орган Пенсійного фонду України, спірні відносини стосуються проведення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
У цій справі Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни».
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до виписки з рахунку АТ КБ «Приватбанк» від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_1 , як учасник бойових дій отримав кошти для виплати допомоги у розмірі 1000,00 грн. на небюджетний рахунок Управління за місцем його служби, відповідно до Закону України №3551-XII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України №2983-IX від 20.03.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» та до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України", передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2024 році, що значно менше ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд також вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", як учасник бойових дій, що документально підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник