07 березня 2025 рокуСправа №160/34166/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
26 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 21.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 21.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 21.01.2021 року по 20.05.2023 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в період з 21 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року.
04 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просив здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 25.11.2020 року по 20.05.2023 року, грошової допомоги за 2020-2023 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року і здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за вказаний період.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2024 року №933 представнику позивача повідомлено, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 21.01.2021 року. Починаючи з 21.01.2021 року по 31.12.2022 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 щомісяця по базовому місяцю березень 2018 року. За період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася з підстав вступу в силу Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік".
Додатково повідомлено, що рішення про розміри грошового забезпечення затверджено постановою №704 (зі змінами), інших рішень Уряду щодо зміни дії зазначеного нормативного акту стосовно зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2018 року та підвищення розмірів грошового забезпечення після 2018 року не приймалося.
У межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020 - 2023 роки, Міністерством оборони України були встановлені - оклади за військовими званнями та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн. та станом на сьогодні не змінювались.
Тобто, за відповідними посадами осіб, які проходять військову службу станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів №481 від 12.05.2023 року, яка набула чинності 20.05.2023 року до пункту 4 Постанови №704 внесені зміни, а саме встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати це такий вид доходу, право на який виникає не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому грошова компенсація для відшкодування утриманих сум податку з неї не провадиться.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/34166/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
06 січня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву вх.№558/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 не був приведений у відповідність до норми пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 попередні зміни пункту 4 Постанови №704 (в редакції Постанови №103) скасовано та визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови № 103, згідно з якою було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Отже з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Однак, зазначена норма не може бути реалізована з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
У свою чергу, ОСОБА_1 вважає, що відповідач діяв протиправно, оскільки зобов'язаний був застосовувати постанову КМУ №704 у редакції станом на день її прийняття, тобто з урахуванням рішення суду у справі №826/6453/18.
ОСОБА_1 вважає, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 р., якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
10 січня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№1300/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Вказане відповідає висновку Верховного Суду в пункті 50 постанови від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року в справі №826/6453/18 попередні зміни пункту 4 Постанови №704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, згідно з якою було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
ОСОБА_1 посилається на те, що з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, на переконання позивача, повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Вказаний висновок позивача є необґрунтованим, зважаючи на те, що Міністром оборони України премії та надбавка за особливості проходження служби можуть встановлюватися, як і в більшому розмірі так і в меншому розмірі, тобто щорічно розмір премії та надбавки може відрізнятися.
У межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роки, Міністром оборони України були встановлені:
- оклади за військовим званням та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн.
Вказане відповідає листу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №220/13/7642 від 14.11.2023 року.
На думку представник відповідача, ОСОБА_1 правомірно нараховувалося та сплачувалося грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу (ПО) та окладу за військовим званням (ОВЗ), розрахованим шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, представник відповідача-1 зазначив наступне.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже вище зазначено, основною умовою для виплати позивачеві, передбаченої статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом №2050-ІІІ умов присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статті 2 Закону №2050-ІІІ, що є порушенням встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що починаючи з 16 липня 1999 року ОСОБА_1 проходить військову службу, що підтверджується записами довідки про проходження військової служби полковника ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 проходив військову службу в період з 21 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року, що підтверджується записами довідки про проходження військової служби полковника ОСОБА_1 .
04 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просив здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 25.11.2020 року по 20.05.2023 року, грошової допомоги за 2020-2023 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року і здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за вказаний період.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2024 року №933 представнику позивача повідомлено, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 21.01.2021 року.
Починаючи з 21.01.2021 року по 31.12.2022 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 щомісяця по базовому місяцю березень 2018 року.
За період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася з підстав вступу в силу Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік".
Додатково повідомлено, що рішення про розміри грошового забезпечення затверджено постановою №704 (зі змінами), інших рішень Уряду щодо зміни дії зазначеного нормативного акту стосовно зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2018 року та підвищення розмірів грошового забезпечення після 2018 року не приймалося.
У межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020 - 2023 роки, Міністерством оборони України були встановлені - оклади за військовими званнями та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн. та станом на сьогодні не змінювались.
Тобто, за відповідними посадами осіб, які проходять військову службу станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів №481 від 12.05.2023 року, яка набула чинності 20.05.2023 року до пункту 4 Постанови №704 внесені зміни, а саме встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Грошове забезпечення за період з 21.01.2021 року по 01.10.2023 року виплачувалося відповідно до вищевказаних норм законодавства в повному розмірі та щомісяця немає порушення термінів виплати доходів для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати.
Компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати це такий вид доходу, право на який виникає у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому грошова компенсація для відшкодування утриманих сум податку з неї не провадиться.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.
Натомість, вже Закони України від 15.12.2022 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення ОСОБА_1 має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з підпунктами 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», і, як наслідок необхідності поновити порушене право позивача шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 20.05.2024 року, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року, відтак оцінка спірних правовідносин за період з 01.01.2023 року по 01.10.2023 року, надається судом лише в межах період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року.
З урахуванням викладеного, суд вбачає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, і, як наслідок необхідності зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як передбачено положеннями пунктам 5 - 7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.
Основна сума доходу в межах рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/34166/24 є ще не нарахованою, оскільки перерахунок ще не відбувся.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є, на думку суду, передчасними.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 21 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022 рік визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник