14 лютого 2025 рокуСправа №160/32171/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії щодо припинення виплати допомоги на проживання як внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 з 30.05.2024;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2024 про надання допомоги на проживання їй як внутрішньо переміщеній особі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, та 05.03.2024 року вона звернулась до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про продовження виплати допомоги на проживання ВПО в розмірі 2000 грн. Проте, 30.05.2024 року відповідачем було надано повідомлення про надання державної допомоги сім'ям з дітьми, в якому зазначено, що допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам не призначається відповідно до Закону України. Зазначає, що в цьому повідомленні не зазначено, за якими умовами позивач не має права на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам згідно з Постановою № 332 від 20.03.2022 року, а отже, позивач вважає, що відповідач надав завідомо необґрунтовану відмову
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру до ухвалення судового рішення в адміністративній справі.
24.12.2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що згідно інформації з Єдиної інформаційній бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Правобережному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради, про що останній видана довідка від № 1203-5002080971 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , отримувала допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у період з 01.09.2022 по 29.02.2024.
Виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 було автоматично продовжено на один шестимісячний період відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» на період з 01.08.2023 по 31.01.2024.
Виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 було автоматично продовжено з 1 лютого 2024 р. на один місяць на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 січня 2024 р. № 94 «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб».
ОСОБА_1 09.04.2024 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (далі - Управління) було подано заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (повторне звернення на продовження виплати допомоги на другий шестимісячний період).
Управлінням 30.05.2024 за заявою ОСОБА_1 від 09.04.2024 було прийнято рішення про відмову в наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, оскільки заявником не дотримано умови відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 13-1-13-4 цього Порядку, з урахуванням вимог, зазначених у пунктах 7 і 7-1 цього Порядку.
Рішення про відмову в призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 , повідомлення сформовані засобами Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.
Управлінням 10 грудня 2024 р. повторно розглянуту заяву ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 09.04.2024 та повторно прийнято рішення про відмову в наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Про прийняте Управлінням рішення повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення засобами поштового зв'язку «Укрпошта» на її адресу поштового відправлення № 4906800008135 з повідомленням від 10.12.2024 та листом від 12.12.2024.
Відповідач зазначив, що Управління діяло в порядку та спосіб визначені чинним законодавством. Рішення про відмову в призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам прийнято Управлінням з урахуванням отриманих відомостей на підставі вимог чинного законодавства.
Також зазначив, що з заявою від 05.03.2024 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, про яку зазначено в прохальній частині позову, ОСОБА_1 до Управління не зверталась.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 02.09.2022 року №1203-5002080971 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, с. Михайлівка, Покровський район, Донецька область, взята на облік як внутрішньо переміщена особа.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до повідомлення про надання державної допомоги сім'ям з дітьми, ОСОБА_1 не призначено допомогу, у зв'язку з тим, що вона не відповідає умовам визначеним Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 р. № 332
Також, 02.09.2024 року позивач звернулася до відповідача із запитом, в якому просила надати всі документи, які містяться в її обліковій справі внутрішньо переміщених осіб.
Листом Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 12.09.2024 року за № 8/3-276 було надано відповідь, в якому, зокрема, зазначено, що поданий позивачем запит на інформацію згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» за своїм змістом є зверненням. З урахуванням принципів добросовісності та розумності Управлінням розглянуто такий запит в порядку та строки визначені Законом України «Про звернення громадян». Також повідомлено, що з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи 09.04.2024 ОСОБА_1 до Управління не зверталась.
Позивач, не погоджуючись з вказаними діями відповідача, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У силу абзацу першого частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з частинами 2, 3 статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" було затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 332), відповідно до п.1 якого допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Згідно з п.2 Порядку №332 з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
Відповідно до п.3 Порядку №332 з 1 листопада 2023 р. допомога призначається на шість місяців на сім'ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім'ї (далі - уповноважена особа) у такому розмірі:
для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожного члена сім'ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
До складу сім'ї уповноваженої особи включаються (незалежно від наявності відомостей щодо включення їх до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб) чоловік, дружина, діти, прийомні діти, діти, які виховуються батьками-вихователями в дитячих будинках сімейного типу, усиновлені діти, діти, над якими встановлено опіку або піклування, а також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (зокрема у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим рівнем за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; діти з інвалідністю після досягнення ними 18-річного віку до визнання їх особами з інвалідністю з дитинства I та II групи; не перебувають в шлюбі повнолітні діти; визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім'єю і мають спільних дітей, та/або особи, які встановили у судовому порядку факт проживання однією сім'єю. Членом сім'ї може вважатися одинока особа, а також неповнолітня дитина, якщо така особа не входить до складу сім'ї.
Склад сім'ї уповноваженої особи визначається на дату звернення за призначенням допомоги.
До складу сім'ї уповноваженої особи не включаються:
особа, яка перебуває на повному державному утриманні;
особа, яка представляє інтереси дитини (переміщеної без супроводження законного представника) та перебуває з дитиною у сімейних, родинних відносинах (баба, дід, прабаба, прадід, повнолітні брат, сестра, тітка, дядько, вітчим, мачуха), але не є внутрішньо переміщеною особою, за наявності виданого службою у справах дітей за місцем звернення документа, що підтверджує такі відносини з дитиною;
особа, яку батьки або інші законні представники уповноважили супроводжувати дитину, що підтверджується письмовою заявою одного із законних представників, завіреною органом опіки та піклування;
особа, у сім'ю якої влаштовано дитину, яка залишилася без батьківського піклування (за наявності копії наказу служби у справах дітей про тимчасове влаштування);
особа, яка разом не проживає із отримувачем та не пов'язана з ним спільним побутом, що підтверджено документально, або перебуває за кордоном/зникла безвісти/депортована за межі України;
законний представник (для недієздатних або обмежено дієздатних осіб, а також дітей, яким призначено опікуна або піклувальника).
З 1 листопада 2023 р. для призначення допомоги уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 5 (далі - заява).
За технічної можливості заява може бути подана в електронній формі за допомогою засобів Соціального веб-порталу електронних послуг Мінсоцполітики.
Так, відповідно до п.13-2 Порядку №332 (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) для отримувачів допомоги, які не підпадають під дію пункту 13-1, та які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, допомога призначається на другий шестимісячний період на підставі подання заяви на осіб із складу членів сім'ї, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім'ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги, та у разі, коли:
2) у складі сім'ї є:
непрацююча працездатна особа, яка на дату звернення за допомогою зареєструвалася в центрі зайнятості як безробітна або як така, що шукає роботу, зокрема для отримання ваучера на навчання, але ще не працевлаштувалася;
діти, які відвідують заклади дошкільної освіти та/або навчаються у закладах загальної середньої освіти, та/або діти, які навчаються в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.
Допомога призначається на всіх осіб з числа внутрішньо переміщених осіб у такій сім'ї з урахуванням норм пункту 13-3 цього Порядку;
Відповідно до п.13 Порядку №332 (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) особам, які мають право на виплату допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 69, ст. 3990), та особам/сім'ям, які є отримувачами допомоги відповідно до цього Порядку, та особам, які отримували допомогу та відмовилися від неї та/або яких було знято з обліку як внутрішньо переміщених осіб, у разі повернення осіб до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення, та повторного взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб її виплата може бути продовжена ще на один шестимісячний період за умови їх відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1, 13-1 - 13-4 цього Порядку.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" установлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), продовжується автоматично на один шестимісячний період.
Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що Управлінням 30.05.2024 за заявою ОСОБА_1 від 09.04.2024 було прийнято рішення про відмову в наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, оскільки заявником не дотримано умови відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 13-1-13-4 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 р. № 332, з урахуванням вимог, зазначених у пунктах 7 і 7-1 цього Порядку.
Разом з тим, ознайомившись з повідомленням від 30.05.2024 року судом встановлено, що крім посилання на те, що позивач не відповідає умовам, визначеним Порядком №332 відсутнє жодне обґрунтування вказаного рішення щодо того, про які саме умови веде мову відповідач.
З аналізу наведених норм, суд приходить висновку, що пунктами 13, 13-1-13-4 Порядку № 332, визначено критерії, за умови відповідності яким, може бути продовжена ще на один шестимісячний період виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини та повідомлення від 30.05.2024 року про відмову в продовженні виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, суд приходить до висновку, що така відмова відповідача є формальною та неконкретизованою, оскільки у ній абстрактно зроблено посилання на умови Порядку № 332, яким передбачено критерії, за умови відповідності яким, може бути продовжена ще на один шестимісячний період виплата спірної допомоги.
Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України "Про адміністративну процедуру" адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом (ч.1, 5 ст.72 Закону України "Про адміністративну процедуру").
Згідно з ч.3 ст.85 Закону України "Про адміністративну процедуру" у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов'язковою, такий акт скасовується.
Тобто, повідомлення Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 30.05.2024 року не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та Закону України "Про адміністративну процедуру", є необґрунтованим, а відтак вимога позивача про визнання протиправними дій підлягає задоволенню з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України шляхом визнання протиправними дії щодо припинення ОСОБА_1 виплати допомоги на проживання як внутрішньо переміщеним особам з 30.05.2024.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Так, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а відтак, враховуючи обставини цієї справи та вимоги ст. ст. 9 КАС України, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 09.04.2024 року, з урахуванням висновків викладених судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Ухвалою суду від 09.12.2024 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру до ухвалення судового рішення в адміністративній справі.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, враховуючи, що ухвалою суду відстрочено позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (сума судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру) підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо припинення ОСОБА_1 виплати допомоги на проживання як внутрішньо переміщеним особам з 30.05.2024.
Зобов'язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 09.04.2024 року, з урахуванням висновків викладених судом.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник