07 березня 2025 рокуСправа №160/33930/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо незадоволення рапорту про звільнення на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» поданого від 01.11.2024 р.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити мене військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у порядку встановленому законодавством.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він з 16 травня 2024 року проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 на посаді "радіотелефоніст розвідувального взводу батальйону морської піхоти".
01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
04 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 листопада 2024 року представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 у відповідь на рапорт від 01.11.2024 року було відмовлено в звільненні з військової служби, оскільки з наданих документів до вищевказаного рапорту не можливо встановити наявність або відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вважає протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 щодо незадоволення рапорту про звільнення його зі служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» поданого від 01.11.2024 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/33930/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
09 січня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№1043/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 - військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
01 листопада 2024 року до стройової частини військової частини НОМЕР_1 позивачем було подано рапорт вх.№184/17175 про звільнення на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 01.11.2024 року щодо його звільнення з лав Збройних Сил України на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та надано відповідь.
Зміни до статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» були прийняті ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, який було прийнято 11 травня 2024 року, а відповідні зміни набрали чинності з 18 травня 2024 року.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) чи лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров'я.
Позивачеві було повідомлено, що з наданих документів до вищевказаного рапорту не можливо встановити наявність або відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_1 .
Враховуючи зазначене, командуванням військової частини НОМЕР_1 було відмовлено в задоволені рапорту ОСОБА_1 та було запропоновано надати всі належно завірені документи, які можуть свідчити про наявність підстав для звільнення його з військової служби.
Крім того, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Таким чином, прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини НОМЕР_1 .
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовлено.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 - батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 виданого Хмельницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 04 листопада 2023 року.
ОСОБА_3 - мати позивача, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки до акту МСЕК серії 12 ААД №098587 від 05 червня 2024 року ОСОБА_3 встановлена ІІ група інвалідності з 27 травня 2024 року, причина інвалідності загальне захворювання по зору.
Відповідно до висновку комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" №4880 від 29 липня 2024 року ОСОБА_3 потребує постійного догляду у зв'язку з інвалідністю ІІ групи по зору.
Відповідно до довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Відповідно до указу Президента України №2742/2024 від 06.05.2024 року ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації з 16 травня 2024 року, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_6 від 16.05.2024 року.
ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_7 з 16 травня 2024 року до 27 липня 2024 року.
Починаючи з 27 липня 2024 року ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 на посаді "радіотелефоніст розвідувального взводу батальйону морської піхоти".
01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з власноручно написаним рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», додавши нотаріально завірені документи, а саме:
- копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ;
- копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 ;
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ;
- копія довідки до акту медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААД №098587;
- копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 ;
- копія заочного судового рішення про розірвання шлюбу;
- копія висновку №4880 про наявність порушення функцій організму;
- копія висновку ЛКК від 29.07.2024 року №4881;
- копія довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому будинку (частині будинку) від 01.10.2024 року №24/5136.
04 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 листопада 2024 року представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 у відповідь на рапорт від 01.11.2024 року було відмовлено в звільненні з військової служби, оскільки з наданих документів до вищевказаного рапорту не можливо встановити наявність або відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вважає протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 щодо незадоволення рапорту про звільнення його зі служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» поданого від 01.11.2024 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин, визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положеннями пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №3543-ХІІ, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
- не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: під час дії військового стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 - військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
При прийнятті рішення по справі суд також враховує, що зміни до статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» були прийняті Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, який було прийнято 11 травня 2024 року, а відповідні зміни набрали чинності з 18 травня 2024 року.
З матеріалів справи судом вбачається, що 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з власноручно написаним рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», додавши нотаріально завірені документи, а саме:
- копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ;
- копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 ;
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ;
- копія довідки до акту медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААД №098587;
- копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 ;
- копія заочного судового рішення про розірвання шлюбу;
- копія висновку №4880 про наявність порушення функцій організму;
- копія висновку ЛКК від 29.07.2024 року №4881;
- копія довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому будинку (частині будинку) від 01.10.2024 року №24/5136.
04 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до командира розвідувального взводу НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що передбачено пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 листопада 2024 року представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 у відповідь на рапорт від 01.11.2024 року було відмовлено в звільненні з військової служби, оскільки з наданих документів до вищевказаного рапорту не можливо встановити наявність або відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" №4880 від 29 липня 2024 року ОСОБА_3 потребує постійного догляду у зв'язку з інвалідністю ІІ групи по зору.
Відповідно до довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Таким чином, з доданих до рапорту документів вбачається, що інших осіб, які могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 (серед членів сім'ї першого ступеня споріднення) немає.
Крім того, ОСОБА_1 до рапорту додав висновок лікарсько-консультативної комісії, який належним чином підтверджує потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.
Крім того, у даному випадку, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Вказаного припису позивач також дотримався, оскільки в поданому рапорті зазначив, що він не висловлює бажання продовжувати військову службу.
Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 зі служби, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України №3543-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 9 статті 26 Закону України №3543-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та визначені питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо, зокрема, для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює розгляд рапорту та приймає рішення про відмову/задоволення рапорту про звільнення з військової частини НОМЕР_1 .
Відтак, вказані вимоги станом на дату вирішення справи по суті є дискреційними повноваженнями військової частини НОМЕР_1 .
У той же час, враховуючи обставини справи, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 в звільненні з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і, як наслідок, необхідності поновлення порушеного права шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням правових висновків викладених судом в рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №1740/2004/18 (ЄДРСР 83105330), від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18 (ЄДРСР 81858144), від 25.10.2019 у справі №0340/1834/18 (ЄДРСР 85207548), від 12.11.2019 у справі № 816/2183/18 (ЄДРСР 85574619).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп в справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 №9- рп/2008 у справі №1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням правових висновків викладених в рішенні суду.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник