10 лютого 2025 рокуСправа №160/32657/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.11.2024 року № 046150013980 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до п.6 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період навчання з 01.09.83 по 16.07.96 та період роботи з 19.09.94 по 31.05.96, а до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 01.05.2006 по 22.03.2007 року й призначити пенсію відповідно до ч.5 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.11.2024 року
В обґрунтування позову зазначив, що має достатній та необхідний як загальний страховий так і пільговий стаж роботи, що дає йому право на отримання пільгової пенсії, тоді як відмова органу ПФУ у її призначенні, у зв'язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до пільгового стажу фактично з формальних підстав є незмістовною та такою, що порушує конституційне прав на справедливий соціальний захист з боку держави.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслали на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказали про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу для призначення пенсії відповідно до п.6 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 04.11.2024 позивач звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до приписів ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач рішенням від 12.11.2024 року № 046150013980 відмовив у призначенні пенсії, мотивуючи це відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу.
У цьому ж рішенні відповідач зазначив, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.05.2006 по 22.03.2007 року за відсутності інформації про сплату страхових внесків та до страхового стажу періоду роботи з 19.09.94 по 31.05.96 за відсутності інформації про реорганізацію підприємства.
Не є спірним, що період навчання з 01.09.83 по 16.07.96 також не зарахований до пільгового стажу позивача.
Ці обставини і слугували підставою до звернення до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку вказаним доводам сторін, суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Відповідно до статті 114 Закону №1058-IV Розділу XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 6 та 8 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
- робітницям текстильного виробництва, зайнятим на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і за наявності стажу зазначеної роботи не менше 20 років;
- водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Відповідно до частини 5 статті 114 Закону №1058-IV, у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку (пункт 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383).
Відповідно до записів трудової книжки серії позивач у період з 19.09.94 по 31.05.96 та з 01.05.2006 по 22.03.2007 року виконував роботу за посадами, які дають право на призначення пенсії відповідно до п. 6 п.8 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
При цьому, відповідач не ставить під сумнів, що посади, які позивач обіймав у цей період відносяться до списку посад, що дають право на призначення пенсії відповідно до зазначених вище норм.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Крім того, наявність заборгованості підприємства перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача, у тому числі, до пільгового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Окрім цього, судом встановлено та не є спірним, що період навчання з 01.09.83 по 16.07.96 також не зарахований до пільгового стажу позивача.
Згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту" передбачено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, в тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
А відтак, ураховуючи, що після періоду навчання, протягом установленого строку позивач працевлаштувався та обіймав посаду, яка дає право на призначення пенсії відповідно до п.6 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей період також підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача.
А тому, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення відповідача не відповідає критеріям, перелік яких визначений у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню з покладенням на орган ПФУ обов'язку із приводу зарахування до його пільгового стажу періодів роботи з 19.09.94 по 31.05.96 та з 01.05.2006 по 22.03.2007 року, а також періоду навчання з 01.09.83 по 16.07.96.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити та нарахувати пенсію суд зазначає про таке.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 04.11.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.11.2024 року № 046150013980 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до п.6 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період навчання з 01.09.83 по 16.07.96 та період роботи з 19.09.94 по 31.05.96, а до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до п.8 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 01.05.2006 по 22.03.2007 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна