16 січня 2025 рокуСправа №160/30193/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 18.10.2024 року № 047050029212 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 05.02.91 р. по 03.05.93 року та з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року та призначити пенсію з 11.10.2024 року.
В обґрунтування позову зазначив, що має достатній та необхідний як загальний страховий так і пільговий стаж роботи, що дає йому право на отримання пільгової пенсії за Списком № 2, тоді як відмова органу ПФУ у її призначенні, у зв'язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до пільгового стажу фактично з формальних підстав є незмістовною та такою, що порушує конституційне прав на справедливий соціальний захист з боку держави.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Відповідач-2 скористався наданим правом та надіслали на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказали про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що про відсутність у позивача підтвердженого пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 11.10.2024 року позивач звернувся до відповдіча-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Відповідач-2 рішенням від 18.10.2024 року № 047050029212 відмовив у призначенні пенсії, мотивуючи це відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку.
У цьому ж рішенні відповідач-2 зазначив, що до пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року. Страховий стаж - 32 роки 04 місяці 06 днів.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, 03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-1, який містить п.2 ч.2 ст.114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років..
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для позивача, а не Закону № 1058-ІV, на які посилаються відповідач-2.
При цьому, представник відповідача-2 зазначає, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 03 місяці 13 днів, з яких пільговий стаж узагалі не підтверджений. До пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року. У позовній заяві позивач зазначає, що до його складу також не зараховано період роботи з 05.02.91 р. по 03.05.93 року.
У цій частині позовних вимог суд зазначає, що згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку (пункт 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383).
Відповідно до записів трудової книжки серії позивач у період з 05.02.91 р. по 03.05.93 року та з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року виконував роботу за посадами, які віднесені до Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах. Означені обставини також підтверджуються уточнюючими довідками, копіями довідок форми ОК-5, результатами атестації робочих місць.
При цьому, відповідач-2 не ставить під сумнів, що посади, які позивач обіймав у цей період відносяться до списку посад, що дають право на призначення пенсії відповідно до зазначеної вище норми.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
А тому, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення відповідача-2 не відповідає критеріям, перелік яких визначений у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню з покладенням на орган ПФУ обов'язку із приводу зарахування до його пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 05.02.91 р. по 03.05.93 року та з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити та нарахувати пенсію суд зазначає про таке.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем-2 не було проведено розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, вказане потягло за собою порушення прав позивача, так, суд вважає за необхідне покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як визначений суб'єкт призначення.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача, за рахунок бюджетних асигнувань того органу, який прийняв протиправне рішення.
за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, який прийняв оскаржене рішення.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.10.2024 року № 047050029212 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 05.02.91 р. по 03.05.93 року та з 10.12.96 р. по 09.11.2008 року до пільгового стажу за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна