справа № 619/9230/24
провадження № 1-кп/619/204/25
11 березня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
потерпілоїОСОБА_4
обвинуваченогоОСОБА_5
захисникаОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024221230000956 від 21.08.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Манченки Харківського району Харківської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
установив:
У провадженні суду перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернулася до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .. В обґрунтування клопотання прокурор посилалася на наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченим переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_5 скоїв особливо тяжкий злочин за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду на території України або виїхати за межі держави. Крім того, ОСОБА_5 ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, а також отримав копію клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з додатками до нього, в яких зазначено певні докази, дані про потерпілу та свідків, і, перебуваючи на свободі, останній може здійснити незаконний вплив на вказаних осіб, для схилення їх до зміни показань, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, крім того, потерпіла та свідків є особами з числа рідних та знайомих підозрюваному. Зазначене свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник адвокат ОСОБА_6 заперечували проти клопотання прокурора, просили застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 заперечувала проти клопотання прокурора, просила змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Заслухавши клопотання прокурора та обвинуваченого, думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, суд дійшов такого висновку.
Судом установлено, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 15.01.2025 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15.03.2025 року (включно).
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Частиною другою статті 331 КПК України визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 199 КПК України передбачено, що розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою проводиться за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_7 переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах справи, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері злочинів проти життя та здоров'я особи, що об'єктивно свідчить про продовження існування ризиків щодо його переховування від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 умисного особливо тяжкого злочину свідчить про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також відомостями про особу обвинуваченого, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Відповідно ч. 1 ст. 183 КК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 КПК України.
За таких обставин, суд вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги обставини, які вказують на доцільність та наявність підстав для продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд не визначає розмір застави, оскільки відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною 2 статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 177, 178, 331, 372, 394, 400 ч. 2 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 до 09 травня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду захисником, прокурором протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1