Справа №: 398/4546/24
провадження №: 2/398/448/25
Іменем України
"11" березня 2025 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Авраменка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Олександрії в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Ісмайлова А.В., звернулась в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюбі. 20.02.2020 року вона разом із відповідачем придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір укладався за згодою позивача. До суду також подано позов про розірвання шлюбу. Добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них. Позивач вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому є доцільним розділити будинок на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно - 1/6 частини будинку кожному.
Оскільки, відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився без повідомлення причин, відзив не подав та позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то судом постановлено ухвалу про заочний розгляд цієї справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд доходить таких висновків.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.
16 квітня 2010 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження.
20.02.2020 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 , що діяв особисто за себе та як законний представник за згодою матері, ОСОБА_1 , від імені та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (покупці) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули у власність, в рівних частках для кожного по 1/3 частці, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
У пункті 11 договору купівлі-продажу житлового будинку зазначено, що цей договір укладається за згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , на купівлю 1/3 частки будинку в спільну сумісну власність подружжя.
Право власності відповідача на 1/3 частку зазначеного будинку зареєстровано 20.02.2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом.
Поділ майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69 - 72 СК України.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить: дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороби, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічні приписи містить і ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 25 лютого 2019 року, справа № 199/2099/17 провадження № 61-35533св18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, справа № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанов Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Така ж норма закріплена і в ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Отже, оскільки 1/3 частка житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд АДРЕСА_1 , була придбана сторонами під час перебування у шлюбі, то вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках, тобто по 1/6 частці житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд кожному, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір при подачі позову в розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності:
- за ОСОБА_1 - на 1/6 частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд АДРЕСА_1 ;
- за ОСОБА_2 - на 1/6 частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 11 березня 2025 року.
Суддя О.В.Авраменко