вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"11" березня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/75/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Мовчуна А.І, розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс" про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтех-Груп"
про стягнення заборгованості у розмірі 2 185 424,74 грн
Без повідомлення учасників справи
До Господарського суду Рівненської області 29.01.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтех-Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 2185424,74 грн.
Ухвалою суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2025.
Ухвалою суду від 05.03.2025 підготовче засідання відкладено на 13.03.2025.
10.03.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс" надійшла заява про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках у межах ціни позову 2 185 424, 74 грн, а також на рухоме та нерухоме майно відповідача у межах зазначеної суми.
Заява обгрунтована тим, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень відносно відповідача на розгляді у Господарському суді Рівненської області перебуває справа № 918/24/25 про стягнення заборгованості у розмірі 1 476 747,35 грн, що свідчить, на думку заявника, про систематичний характер порушень відповідачем договірних зобов'язань.
Враховуючи значний розмір позовних вимог, заявник вказує про наявність можливих ризиків утруднення виконання судового рішення у дані справі у разі задоволення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Питання забезпечення позову, підстав його застосування та заходів врегульовано приписами Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і ускладненням чи унеможливленням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 2 185 424,74 грн.
Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (висновок Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Аналогічний за змістом висновок наводиться Верховним Судом у постанові від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди у його господарській діяльності (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, в межах суми позову 2 185 424,74 грн, так і на рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу, в межах суми позову 2 185 424,74 грн.
Суд звертає увагу, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 2 185 424,74 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на його рахунках в банківських установах, для задоволення вимог про стягнення 2 185 424,74 грн суд вважає за доцільне накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
До того ж сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 910/4564/21, щодо того, що є виконанням пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України в частині надання пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Стаття 139 Господарського процесуального кодексу України містить обов'язкові вимоги до змісту заяви про забезпечення позову. Зокрема, пункт 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що така заява має містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 646/6171/18, від 17.02.2021 у справі № 760/19023/18, від 27.07.2021 у справі № 22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021).
Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зважаючи на частину 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічного забезпечення не позбавляє відповідача права звернутись до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову.
Тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про зустрічне забезпечення. Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 24.06.2019 у справі № 916/2933/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.
Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс" про забезпечення позову у справі № 918/75/25 задоволити частково.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтех-Груп" (33027, м. Рівне, вул. Київська, 36, офіс 914, код ЄДРПОУ 34847453), які знаходяться на рахунках в банківських установах, та на рухоме та нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтех-Груп"(33027, м. Рівне, вул. Київська, 36, офіс 914, код ЄДРПОУ 34847453) у межах суми позову 2 185 424 (два мільйони сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 74 коп.
3. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Томойл Імпекс" (46008, м.Тернопіль, вул. Медова, 22, офіс 22, код ЄДРПОУ 45242568).
4. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтех-Груп" (33027, м. Рівне, вул. Київська, 36, офіс 914, код ЄДРПОУ 34847453).
5. Дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох років, а саме: до 12.03.2028 включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 11.03.2025 та може бути оскаржена протягом десяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному статтями 254-259 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя А.І.Мовчун