адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
04.03.2025 Справа № 917/1976/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, 124А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662,
до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, 103274, Російська Федерація, м. Москва, Краснопресненська набережна,2
про стягнення 122 010 462,00 грн,
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
Суть спору:
Розглядається позовна заява Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про стягнення 122 010 462,00 грн збитків.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.11.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання на 19.12.2024 р.
Ухвалою від 19.12.2024 р., враховуючи обставини справи, неявку відповідача у підготовче засідання та з метою надання сторонам передбаченого ст. 7, 13 Господарського процесуального Кодексу України рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 28.01.2025 р.
28.01.2025 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2025 р. на 9:30.
У судове засідання 04.03.2025 р. відповідач представництво не забезпечив.
При цьому, судом встановлено, що відповідач у справі є нерезидентом України.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2 ст. 367 ГПК України).
При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 25.02.2022 р. припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 р. щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Відтак, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та не звертається до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення документів.
На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання цієї ухвали на адресу відповідача, з метою повідомлення відповідача про час та місце проведення судових засідань у цій справі суд здійснював шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідних оголошень в порядку, передбаченому ч. ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Крім того, процесуальні рішення у справі своєчасно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, судом вжито всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався
Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 04.03.2025 року суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення, а також повідомив, коли буде складено повне рішення.
Аргументи учасників справи:
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, а саме - обстрілу повітряними засобами ураження (ударними БПЛА) об'єктів Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» за адресою Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15, завдано майнової шкоди у вигляді знищення та пошкодження майна, яке належить позивачу, на суму 122 010 462,00 грн.
Відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Виклад обставин справи, встановлених судом:
Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» створене та зареєстроване відповідно до законодавства України як суб'єкт господарювання юридична особа у формі спільного підприємства, здійснює діяльність із видобутку вуглеводнів на території Полтавської області.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 236163590 від 09.12.2020 р. (Т. 1, а.с. 16-17) позивачу належить на праві власності виробнича база, розташована за адресою Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15, у складі якої знаходяться наступні будівлі і споруди:
«А-1» - Їдальня вахтового сховища;
«Г-1» - Будівля установки біологічної очистки господарсько-побутових стоків;
«В-1» - Склад №2;
«Г-1» - Будівля хроматографу;
«Д-1» - Операторна;
«Е-1» - Ремонтно-механічна майстерня;
Побутові приміщення підрозділу охорони «Ж-1»;
« 1Ж-1» - Складське приміщення служби буріння та ремонту свердловини в межах
виробничої бази СП ПГНК;
№ 23 - Поглинальна свердловина №1;
№ 36 - Газовий компресор К-500;
№ 37 - Газовий компресор К-400;
№ 38 - Газовий компресор К-300;
№ 39 - Газовий компресор К-100А;
№ 40 - Газовий компресор К-220;
№ 45 - Лабораторія випробувальна;
№ 46 - Радіощогла; №47 - Радіощогла;
№ 48 - Навіс для ПММ;
№ 49 - Навіс для кисню;
№ 50 - Навіс;
№ 51 - Навіс;
№ 52 - Навіс;
№ 53 - Охолоджувач;
№ 54 - Охолоджувач;
№ 55 - КТП №1;
№ 56 - КТП №3;
№ 57 - Водойма поглинач;
№ 58 - Пожежні резервуари;
№ 59 - Навіс;
№ 60 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);
№№ 61, 63, 65 - PBС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);
№№ 62, 64 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);
№ 66 - PBC нафтовий (резервуар вертикальний стальний);
№ 67 - Наливна естакада;
№ 68 - Підігрівач нафти;
№ 69 - Підігрівач та насоси теплоносія;
№ 70 - Виробничий майданчик;
№ 71 - Апарат повітряного охолодження;
№ 72 - Апарат повітряного охолодження;
№ 73 - Навіс для насосу;
№ 74-78 - Устаткування поглибленого вилучення зріджених вуглеводів;
№ 79 - Ємність гліколя;
№ 80 - Вузол обліку нафти;
№ 81 - Дестанайзер;
№ 82 - Установка осушки газу;
№ 83 - Навіс пропанових компресорів;
№ 84 - Сепаратор;
№ 85 - Дренажна канава;
№ 86 - Аварійна сигнальна панель;
№ 87 - Контейнерна установка інструментального повітря;
№ 88 - Контейнерна установка інструментального повітря;
№ 89 - Маніфольд низького тиску В;
№ 90 - Маніфольд низького тиску А;
№ 91 - Сепаратор;
№ 92 - Маніфольд високого тиску В;
№ 93 - Маніфольд високого тиску А;
№ 94 - Маніфольд газовий;
№ 95 - Маніфольд нафтовий;
№ 96 - Навіс;
№ 97 - Навіс;
№ 98 - Факельний сепаратор;
№ 99 - Факел аварійного спалювання газу;
№ 100 - Навіс;
№ 101 - Артезіанська свердловина №2;
№ 102 - КТП №2;
№ 103 - Автоваги;
№ 104 - Контейнерна установка інструментального повітря;
№ 105 - Навіс;
№ 106 - Ємності 2х10м3;
№ 107 - Резервуарний парк зберігання зріджених вуглеводнів;
№ 108 - Ємність для метанолу;
№ 109 - Поля фільтрації;
№ 110 - Огорожа;
№ 111 - Огорожа;
№ 112 - Сходи;
№ 113 - Ворота;
№ 114 - Ворота;
№ 115 - Хвіртка;
№ 116 - РЩ-16;
№ 117 - Навіс для сепаратору;
№ 118 - Операторська складу зберігання зріджених вуглеводнів;
№ 119 - Навіс;
№ 120 - Блок абсорбційної колони.
Як стверджує позивач, 30.03.2024 року приблизно о 01:32 год. владою Російської Федерації, внаслідок ведення агресивної війни та агресивних воєнних дій, здійснено обстріл повітряними засобами ураження (ударні БПЛА) об'єкти Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», внаслідок чого було знищено резервуари Т1400 та Т700 та пошкоджено сепаратор низького тиску V100, газовий компресор К-100, лінії управління, КВП і А, системи раннього виявлення НС, сухотруби системи охолодження резервуарного парку.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано наступні документи:
- Акт про пожежу від 02.04.2024 року, складений комісією у складі головного інспектора ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України в Полтавській області майора служби ЦЗ Поціпко Сергія Олександровича, начальника відділу охорони праці та промислової безпеки СП ПГНК Кравець Ігоря Петровича та керівника служби пожежної безпеки СП ПГНК Пишненка Олександра Яковича (Т. 1., а.с. 20), відповідно до якого встановленою причиною пожежі є потрапляння боєприпасів, їх уламків під час бойових дій.
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2024 року відповідно до якого у провадженні слідчого відділу УСБУ в Полтавській області знаходиться кримінальне провадження № 22024170000000074, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 30.03.2024 року за фактом порушення збройними силами Російської Федерації законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, яке виразилося у бомбардуванні незахищених міст, будівель, що використовуються виключно цивільним населенням, внаслідок чого у період з 01 год. 42 хв. До 03 год. 10 хв. 30.02.2024 повітряними засобами ураження (ударні БПЛА) здійснено обстріл об'єктів СП «Полтавська газонафтова компанія» (Т. 1., а.с. 21). Правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
- висновок про причину виникнення пожежі від 02.04.2024 р., складений головним інспектором ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України у Полтавській області Поціпком С.О. (Т. 1., а.с. 89-91).
- протоколи огляду місця події та акти перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів (Т. 1., а.с. 22-85).
Також позивач зазначає, що для встановлення суми реальних збитків між Спільним підприємством «Полтавська газонафтова компанія» та Фізичною особою-підприємцем Шимкою Володимиром Миколайовичем було укладено договір на виконання судової експертизи № 25 від 01.04.2024 р.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу-зверненню СП ПГНК № 299 від 01.04.2024 р. (Т. 2, а.с. 8-87) розмір матеріальної шкоди, заподіяної об'єктам Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» внаслідок обстрілу 30.03.2024 р. повітряними засобами ураження (ударними БПЛА) за адресою: вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл., з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 122 010 462,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації збитків у вищезазначеному розмірі.
Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 236163590 від 09.12.2020 р., витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2024 р., висновок про причину виникнення пожежі від 02.04.2024 р., протокол засідання інвентаризаційної комісії СП «Полтавська газонафтова компанія», Акт обстеження УППНГ Ігнатівського родовища від 05.04.2024 р., протоколи огляду місця події та акти перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів, договір на виконання судової експертизи № 25 від 01.04.2024 р., висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу-зверненню СП ПГНК № 57 від 02.09.2024 р. та ін.
Докази відповідача в спростування вимог Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» в матеріалах справи відсутні.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Як встановлено судом, місцем заподіяння шкоди майну позивача у даній справі є Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15.
Отже, розгляд даного спору відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду Полтавської області.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 р. по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав позивача у судах російської федерації, визнана Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 року у справах № 428/11673/19 та 760/17232/20-ц, в яких Верховний Суд дійшов висновків, що у зв'язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.
Також у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 №311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Також позивачем доведено, а судом встановлено факт заподіяння шкоди протиправними діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.
Зокрема, відповідно до наданих позивачем Акту про пожежу від 02.04.2024 року, складеного комісією у складі комісією у складі головного інспектора ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України в Полтавській області майора служби ЦЗ Поціпко Сергія Олександровича, начальника відділу охорони праці та промислової безпеки СП «ПГНК» Кравець Ігоря Петровича та керівника служби пожежної безпеки СП «ПГНК» Пишненка Олександра Яковича, висновку про причину виникнення пожежі від 02.04.2024 р., складеного головним інспектором ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України у Полтавській області Поціпком С.О., та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2024 року щодо кримінального провадження № 22024170000000074 руйнування та знищення належного позивачеві майна є наслідком пожежі у зв'язку із потраплянням боєприпасів, їх уламків внаслідок бойових дій.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Стосовно розміру заявлених збитків суд виходить з наступного.
Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, інвентаризаційною комісією у складі операційного директора СП «ПГНК» І. Штагера, керівника департаменту видобутку/керівника виробництва СП «ПГНК» О. Кривенка, керівника департаменту сервісу СП «ПГНК» С. Вельдяксова, директора департаменту безпеки СП «ПГНК» О. Шевченко, начальника УПНГ СП «ПГНК» Г. Збронського, начальника відділу буріння та ремонту свердловин СП «ПГНК» ОСОБА_1 та бухгалтера СП «ПГНК» ОСОБА_2 було складено протокол (Т. 1, а.с. 94-96), яким затверджено результати позапланової інвентаризації за місцезнаходженням об'єктів СП «ПГНК» на території установки попередньої підготовки нафти і газу (УППНГ), як такі, що проведені згідно вимог «Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 879 від 02.09.2014 р., а також зараховано на позабалансовий рахунок суму збитку, нанесеного за наслідками обстрілу території УППНГ в розмірі 28 782 550,52 грн до моменту його відшкодування.
Також згідно з довідкою Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» № 390 від 25.04.2024 р. (Т. 1, а.с. 104) вартість попередніх бухгалтерських збитків внаслідок пошкодження/знищення майна та товарно-матеріальних цінностей 30.03.2024 р., що обліковуються на балансі підприємства, складає 28 782 550,52 грн.
Водночас, відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 р. для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:
- витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);
- дохідний;
- порівняльний.
Пунктом 7.3 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022 р., майновий підхід застосовують для оцінки реальних збитків як основний. Вхідними даними для застосування майнового підходу є копії балансу (звіту про фінансовий стан) станом на 31 грудня 2021 року та матеріали інвентаризації.
У відповідності до вимог зазначеної Методики та з метою визначення вартості завданих матеріальних збитків внаслідок пожежі, що відбулась 30.03.2024 р., судовим експертом Шимкою Володимиром Миколайовичем було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 57 від 02.09.2024 р.
У вказаному висновку експерта надані наступні відповіді:
- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, необхідних для усунення пошкоджень на об'єктах УППНГ Ігнатівського родовища по вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл., що виникли внаслідок обстрілу 30.03.2024 повітряними засобами ураження (ударними БПЛА), з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 122 010 462,00 грн /Сто двадцять два мільйона десять тисяч чотириста шістдесят дві гривні 00 коп/.
- розмір матеріальної шкоди заподіяно СП ПГНК внаслідок обстрілу 30.03.2024 повітряними засобами ураження (ударними БПЛА) об'єктів за адресою: вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська область, з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 122 010 462,00 грн /Сто двадцять два мільйона десять тисяч чотириста шістдесят дві гривні 00 коп/.
Згідно зі ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Статтею 101 ГПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).
Експертиза проведена судовим експертом Шимкою Володимиром Миколайовичем (свідоцтво № 11-22/П від 25.01.2021 р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) у відповідності до вимог Закону України «Про судову експертизу», Кримінального процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 р. та Методики визначення розміру шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності відповідає положенням вказаної Методики, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та за ст.. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, висновок експерта № 57 від 02.09.2024 р. підготовлено для пред'явлення у судовому порядку позову про відшкодування СП «ПГНК» майнової шкоди, тому суд оцінює вказаний висновок експерта як належний, допустимий та достовірний доказ на підтвердження дійсного розміру збитків, завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок збройного вторгнення Російської Федерації та здійснення обстрілу цивільної інфраструктури 30.03.2024 року, у розмірі 122 010 462,00 грн є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, згідно з п. 9 Розділу І Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022 р., для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами та матеріалами справи, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року складає 3 028,00 гривні.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
1,5 відсотки від розміру задоволених позовних вимог у даній справі (з урахуванням коефіцієнту 0,8) становить 1 464 125,54 грн, тобто більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, розмір судового збору за розгляд даної справи становить 847 840,00 грн (3 028,00 грн х 350 x 0,8).
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, то судовий збір в сумі 847 840,00 грн підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно ч.ч. 4-7 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Позивачем надано до суду копії договору на виконання судової експертизи № 25 від 01.04.2024 р. (Т. 2, а.с. 4) та Акту приймання-передачі наданих послуг № 57 від 02.09.2024 р. (Т. 2, а.с. 109), згідно з якими вартість проведення судової будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 57 від 02.09.2024 р., складає 94 660,00 грн.
Вказана сума була сплачена позивачем на користь судового експерта Шимки Володимира Миколайовича згідно з платіжною інструкцією № 3512 від 01.08.2024 р. (Т. 2, а.с. 7). Відповідачем спростувань щодо розміру витрат на підготовку експертного висновку не заявлено
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 94 660,00 грн, понесені позивачем, підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237-240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation, код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (103274, Російська Федерація, м.Москва, Краснопресненська набережна,2119991) на користь Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» (36008, м. Полтава, вул. Європейська, 124А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662) 122 010 462,00 грн. збитків, що є еквівалентом 2 971 574,26 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.09.2024 р.; 94 660,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням експертизи.
3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation, код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (103274, Російська Федерація, м.Москва, Краснопресненська набережна,2) до Державного бюджету України 847 840,00 грн. судового збору.
4. Видати накази з набранням чинності цим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 11.03.2025 р.
Суддя О.С. Мацко