65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5682/24
За позовом: Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, код ЄДРПОУ - 23494714)
До відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ -МЕЙКЕР" (67541, Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Нова Вільшанка, вул. Гагаріна, буд.53, код ЄДРПОУ - 36708337)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Представники сторін:
Від позивача: Байрамов О.В. - на підставі довіреності №023164 від 17.10.2024р. ;
Від відповідача : не з'явився.
Суть спору: Позивач - Акціонерне товариство (далі - АТ) "СЕНС БАНК", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі-ТОВ) "ПРОФІТ -МЕЙКЕР" про стягнення за Кредитним договором №670AS10131220001 від 20.12.2013р.3% річних у розмірі 170 964 грн 70 коп. та інфляційних втрат у розмірі 483 204 грн 72 коп.
Ухвалою суду від 14.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5682/24, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 11.02.2025р. Ухвалою суду від 11.02.2025р. відкладено судове засідання на 04.03.2025р. Протокольною ухвалою від 04.03.2025р. оголошено перерву до 10.03.2025р
Позивач - АТ "СЕНС БАНК", позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач - ТОВ "ПРОФІТ -МЕЙКЕР про місце, дату та час судових засідань були повідомлений судом за адресою, яка відповідно до Витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є адресами його місцезнаходження, але, судову кореспонденцію повернуто поштою із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч.9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач у справі зазначив, що 20.12.2013 р. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (Кредитор) та ТОВ «ПРОФІТ-МЕЙКЕР» (Позичальник) уклали Договір кредиту № 670AS10131220001, відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1 200 000 грн.
Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 р. було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК».Згідно п.п.1.2. Рішення правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15.10. 2019 р.
12 серпня 2022 р. Позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа -Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК", а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК".
Позивач зазначає, що відповідно до Договору кредиту № 670AS10131220001 Позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за Договором кредиту № 670AS10131220001 виконав в повному обсязі, надавши Позичальнику кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.
Так, відповідно до виконавчого напису від 31.10.2017 р. на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з ТОВ «ПРОФІТ-МЕЙКЕР» заборгованість за Договором № 670AS10131220001 від 20.12.2013 р. в розмірі 1 897 874 грн 61 коп., але даний виконавчий напис відповідачем не виконано.
Позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017р. справа № 3-1522 гс 16).
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 р. №127/15672/16-ц де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.і 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 24.01.2019 р. у справі №5017/1987/2012, позивач зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України.
Також позивач зазначив, що у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при чому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене Верховний Суд у справі №910/1238/17 вважав, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 17.05.2023 року по справі № 341/416/20; від 03.03.2020 року по справі № 341/1464/15-ц; від 10.11.2020 року по справі №903/802/18; від 06.11.2020 року №921/317/18; від 03.11.2020 року № 921/315/18; від 14.04.2021 року № 725/6951/18; від 19.10.2022 року по справі № 718/469/20; від 15.09.2021 року по справі №343/2083/19, та інших, з посиланням на правовий висновок викладений Верховним Судом по справі №5017/1987/2012.
Також, як зазначає позивач, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 910/17048/17 від 18.01.2022 р. уточнила попередні висновки Верховного Суду в тому числі викладені і в постанові №444/9519/12 від 28.03.2018 р. щодо нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, зазначивши, що у кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом.
В постанові Верховного Суду від 17.05.2023 р. у справі № 341/416/20 Верховний Суд зазначив, що на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту боржник не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому законом або договором.
Позивач також зазначив, що згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
При цьому, як зазначає позивач, Закон № 2120-ІХ не змінив положення п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема, за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому звернувшись до суду у грудні 2024 року в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримались строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Враховуючи все викладене, позивач вважає, що наявні підстави для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із не виконанням рішення суду та умов Договору та нарахував відповідачу на кредитну заборгованість 3% річних у розмірі 170 964 грн 70 коп. та інфляційні втрати у розмірі 483 204 грн 72 коп.
Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався.
Дослідивши матеріали справи, на підставі чинного законодавства та пояснень представника позивача, судом встановлено, що 20.12.2013 р. між ПАТ «УКРСОЦБАНК» (Кредитор) та ТОВ «ПРОФІТ-МЕЙКЕР» (Позичальник) було укладено Договір кредиту № 670AS10131220001, відповідно до умов п.1. якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 1 200 000,00 грн (кредит), зі сплатою 20,0 процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору, та порядком повернення Кредиту рівними частинами, періодично - до 05 числа кожного місяця, в сумі 20 000,00 грн, починаючи з..05» січня 2014 року по грудень 2018 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості пізніше ніж 19 грудня 2018 року.
За умовами п.8.5 Догoвору цей Договір набирає чинності з дати укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов'язань за Договором.
Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 р. було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК». Згідно п.п.1.2. Рішення правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15.10. 2019 р.
12 серпня 2022 р. Позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа -Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК", а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК".
Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами п. п.3.3.5-3.3.8 Договору Позичальник зобов'язався забезпечити повернення Кредитору в повному обсязі Кредиту в строки/терміни. визначені п.п.1'.1, 3.3.16. цього Договору; сплачувати Кредитору проценти та комісії в порядку, встановленому в п. 2.4., 2.5. цього Договору; сплачувати Кредитору неустойку (пеню, штраф) в порядку, встановленому у п.2.6. цього Договору; разі пролонгації Кредиту сплачувати Кредитору проценти в розмірі, встановленому в п. 2.10. нього Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ході розгляду справи судом встановлено, що Позичальник не виконав своїх зобов'язань за Договором, у зв'язку із чим 31.10.2017р. приватним нотаріусом Чуловським Володимиром Анатолійовичем на підставі ст.ст.34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановю Кабінету Міністрів України від 29.06.199р. №1172, було вчинено виконавчий напис ( зареєстрований в реєстрі за №25060) про стягнення на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК» заборгованості, що виникла по Договору кредиту № 670AS10131220001 від 20.12.2013р., боржником за яким є ТОВ «ПРОФІТ-МЕЙКЕР».
У виконавчому написі також зазначено, що строк платежу по кредитному договорі настав, Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 01.12.2016р. по 12.09.2017р. Сума заборгованості складається з строкової заборгованості - 300 000 грн, простроченої заборгованості 841 234 грн 18 коп., строкової заборгованості по нарахованим %- 7 608 грн 23 коп., простроченої заборгованості по нарахованих % - 749 032 грн 20 коп. Загальна сума заборгованості становить 1 897 874 грн 61 коп.
Доказів стягнення з відповідача грошових коштів на підставі зазначеного виконавчого напису матеріали справи не містять.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Аналогічна позиція міститься також у постанові Верховного Суду від 17.05.2023р. у справі 3341/416/20.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11. 2019р. в справі № 127/15672/16-ц, постанові Верховного Суду від 25.09.2024р. у справі №206/2984/23.
За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ «ПРОФІТ-МЕЙКЕР» 3% річних у розмірі 170 964 грн 70 коп. та інфляційних втрат у розмірі 483 204 грн 72 коп., що нараховані у зв'язку із неналежним виконанням умов Кредитного договору №670AS10131220001 від 20.12.2013р., є правомірними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в ст.261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020 р.).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16.06.2020 р. № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за ст. 625 Цивільного кодексу України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в п.і 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 р. в справі № 910/18489/20, а також в постановах Верховного Суду від 07.09.2022 р. в справі № 679/1136/21, від 16.11.2023 р. в справі № 487/1342/21, від 20.04.2023 р. в справі № 728/1765/21.
У цій справі виконавчий напис від 31.10.2017р. відповідачем не виконано, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 31.10.2017 р. платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.
Згідно із Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17.03. 2022р., Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за ст. 625Цивільного кодексу України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651, тому позивач, звернувшись до суду в грудні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 2302.2019р. по 23.02.2022р. дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналіз наведеної норми дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ч.4 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
За таких обставин, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.
Спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим порушенням. У розумінні ст..13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Акціонерного товариства "СЕНС БАНК до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ -МЕЙКЕР" про стягнення 3% річних у розмірі 170 964 грн 70 коп. та інфляційних втрат у розмірі 483 204 грн 72 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ -МЕЙКЕР" (67541, Одеська обл., Комінтернівський р-н, с.Нова Вільшанка, вул.Гагаріна, буд.53, код ЄДРПОУ - 36708337) на користь Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (03150, м. Київ, вул.Велика Васильківська, буд.100, код ЄДРПОУ - 23494714) 3% річних у розмірі 170 964 грн 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 483 204 грн 72 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 850 грн 04 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10 березня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога