11.03.2025 Справа№914/658/25
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва, розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Продакшн» від 10.03.2025 про забезпечення позову до подання позовної заяви
у справі № 914/658/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Продакшн», м. Дніпро,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ», Львівська область, Львівський район, с. Ставчани,
предмет позову: стягнення 393 742, 26 грн,
підстава позову: порушення зобов'язань за договором поставки,
встановив:
10.03.2025 до Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Продакшн» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Суд, встановив, що заява про забезпечення позову подана з додержанням вимог ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, підстав для повернення заяви немає.
Згідно з ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Заявник зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Снек Продакшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» 01.10.2024 укладено договір поставки, на виконання умов якого позивач здійснив для відповідача поставку товару на загальну суму 435 395, 64 грн. Оскільки відповідач не здійснив оплату товару у сумі 393 742, 26 грн (з яких строк оплати 64 702, 44 грн ще не минув), на усні та письмові звернення відповідача про сплату боргу не відреагував, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на загальну суму заборгованості у розмірі 393 742, 26 грн.
Заявник також посилається на судові справи (№ 914/2143/24, № 914/1467/24, №914/3256/24, № 914/401/25, №914/336/25, № 914/2212/24, № 914/355/25, № 914/316/25, №914/269/25), що перебуваються у провадженні Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду, та зазначає, що відповідач має значні суми заборгованості перед контрагентами (2 242 982, 61 грн боргу, крім того витрати на сплату судового збору можуть становити 33 645, 00 грн), не виконує зобов'язання з їх оплати.
Значна кількість судових справ створює ризик відкриття виконавчих проваджень щодо відповідача, що може призвести до арешту його нерухомості та унеможливити виконання судового рішення.
В магазинах, де відповідач здійснює господарську діяльність, знизився товарообіг, відсутній широкий асортимент товарів, що викликає відтік покупців з магазинів та погіршення фінансового стану відповідача.
Заявник зазначає, що розмір боргу відповідача є значним, 393 742, 26 грн, в той час як статутний капітал відповідача становить 100 000, 00 грн, а тому, в сукупності із зазначеними вище обставинами, у заявника існують сумніви в подальшій можливості стягнення з відповідача суми боргу у разі незастосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що містяться на його рахунках та перебувають у касах відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 1 частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Перевіривши зазначені позивачем обставини, проаналізувавши обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову про стягнення 393 742, 26 грн заборгованості, суд вважає не доведеною та не підтвердженою необхідність забезпечення позову.
Так, заявник зазначає, що у період 02.01.2025 - 13.02.2025 здійснив поставку відповідачу товару на суму 435 395, 964 грн, з яких відповідач сплатив 41 368, 00 грн.
Суд зауважує, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість заявлених позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також питання дослідження доказів, з'ясування обставин справи та, зокрема, розміру заборгованості, є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Разом з тим, суд враховує, що з урахуванням умов п. 6.5. договору поставки, строк оплати товару - 28 календарних днів з дня поставки товару.
Отже, на момент звернення заявника до суду із заявою про забезпечення позову прострочення оплати товару, отриманого 02.01.2025, становить 39 днів, 09.01.2025 - 32 дні, 16.01.2025 - 25 днів, 23.01.2025 - 18 днів, 30.01.2025 - 11 днів, 06.02.2025 - 4 дні.
Як правильно зазначив заявник, строк оплати товару за видатковою накладною від 13.02.2025 ще не минув.
Тобто прострочення відповідача, про яке стверджує заявник, з оплати товару на суму 329 039, 82 грн не є тривалим. А зазначення заявником про те, що борг в сумі 64 702, 44 грн (строк оплати яких ще не минув) буде існувати на момент відкриття провадження у справі, є необґрунтованим припущенням заявника.
Рішення Господарського суду Львівської області у справах №914/2143/24, №914/2212/24 на які посилається заявник, про стягнення боргу із Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ», на момент розгляду судом заяви про забезпечення позову законної сили не набрали, а справи № 914/1467/24, № 914/3256/24, № 914/401/25, №914/336/25, № 914/355/25, № 914/316/25, № 914/269/25 перебувають в провадженні суду та не розглянуті по суті.
Суд погоджується із заявником, що сам факт наявності в провадженні господарського суду справ про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» боргу не є доказом існування у відповідача заборгованості перед контрагентами у розмірі 2 242 982, 61 грн.
Водночас суд вважає безпідставною тезу позивача про наявність підстав вважати про надходження у подальшому до Господарського суду Львівської області позовів про стягнення боргу з відповідача.
Суд зауважує, що заявником не подано жодних доказів щодо підтвердження тяжкого фінансового становища відповідача, щодо наявності значної кількості заборгованості чи не виконаних зобов'язань перед іншими контрагентами, зокрема рішень суду про стягнення з відповідача боргу, що набрали законної сили.
Обставина відсутності в магазинах, у яких відповідач здійснює господарську діяльність, широкого асортименту товарів не підтверджена жодними доказами. Водночас така обставина не може бути доказом відсутності у відповідача, що є орендарем магазинів, обігових коштів для розрахунку з поточними постачальниками за отримані товари. Тому такі твердження заявника не беруться до уваги судом.
Заявник не зазначив щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань чи на уникнення спілкування з позивачем, зокрема не долучив доказів поставки відповідачу у період 02.01.2025 - 13.02.2025 товару, який, як зазначає заявник, є неоплаченим, ігнорування усних та письмових звернень відповідача про сплату боргу, тощо.
Співставлення заявником суми боргу із розміром статутного капіталу відповідача не є доказом неможливості виконання зобов'язань відповідачем зі сплати боргу без застосування заходів забезпечення позову у справі.
Отже суд вважає, що факт реальної можливості невиконання рішення суду про стягнення коштів, якщо таке буде постановлено в цій справі, заявник не довів.
Заява про забезпечення позову аргументована необґрунтованими припущеннями заявника про нестабільний фінансово-економічний стан відповідача, а також про потенційні ризики вчинення відповідачем дій, що будуть спрямовані на ухилення від його виконання (можливих спроб приховати свої фінансові активи, змінити місцезнаходження, припинити господарську діяльність або вчинити інші дії, які ускладнять процес стягнення заборгованості).
Суд акцентує, що інститут забезпечення позову призначений для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а не для автоматичного застосування обмежувальних заходів при порушенні зобов'язання іншою стороною. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Один лише факт порушення договірного зобов'язання, якщо такий мав місце у відносинах сторін, не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Зазначення заявником про сам факт невиконання зобов'язання з оплати вартості поставленого упродовж січня - лютого 2025 року товару у сумі 393 742, 26 грн за відсутності доказів та обґрунтованих припущень, що свідчать про наявність передумов для ухилення відповідача від виконання грошових зобов'язань, що є предметом спору у справі та утруднення виконання рішення про задоволення позову, якщо таке буде постановлене, не є належним обґрунтуванням наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Здійснюючи в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку доводів заявника стосовно розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд доходить висновку, що подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду про стягнення заборгованості, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення.
Суд звертає увагу, що заявник не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. У той же час, не обґрунтовано вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках товариства в межах ціни позову навпаки можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та в свою чергу погіршення майнового стану сторони.
Враховуючи зазначене, заява про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області
ухвалив:
у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Продакшн» від про забезпечення позову у справі №914/658/25 до подання позовної заяви відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено в апеляційному порядку з протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Матвіїв Р.І.