ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.03.2025Справа № 910/12680/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Приватного підприємства "Бравері" та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити реєстраційні дії.
Представники сторін:
від позивача: Громич І.В., ордер серія АМ № 1104013;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства «Бравері» та Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити реєстраційні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що скликані позивачем як директором Приватного підприємства «Бравері» загальні збори учасників 11.10.2024 не відбулись, в зв'язку з чим, питання звільнення позивача на підставі поданої ним заяви не вирішено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
23.10.2024 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.12.2024.
07.11.2024 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву.
У судове засідання 02.12.2024 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 06.01.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
12.12.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.
У судове засідання 06.01.2025 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2025.
Судове засідання 03.02.2025 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 розгляд справи по суті призначено на 03.03.2025.
У судове засідання 03.03.2025 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі ухвалено на стадії ухвалення судового рішення, за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 03.03.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
На підставі рішення № 03/2017 власника Приватного підприємства «Бравері» (далі - відповідач 1) та Наказу № 2 від 21.03.2017 призначено з 22.03.2017 ОСОБА_1 (далі - позивач) на посаду директора підприємства.
Відповідно до п. 4.1 Статуту ПП «Бравері» вищим органом управління, що повноважний приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства, є власник.
Пунктом 4.2 Статуту визначено, що до виключної компетенції власника належить призначення та звільнення директора.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Приватного підприємства «Бравері» є ОСОБА_1 .
11.09.2024 позивач звернувся до власника ПП «Бравері» із Заявою про звільнення з посади директора на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП з 25.09.2024, а також із Повідомленням про скликання засідання на 11.10.2024 із наступним порядком денним, зокрема звільнення директора підприємства з займаної посади у відповідності до поданої заяви про звільнення за власним бажанням.
Однак, у встановлені дату та час, збори власника не відбулись, у зв'язку з неявкою власника, про що позивачем складено відповідний Акт про неявку власника на загальні збори власника підприємства від 11.10.2024, у зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду за даним позовом, у якому просить:
- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Бравері» з 25.09.2024 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора ПП «Бравері» за власним бажання, із записом до трудової книжки на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України;
- зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про зміну відомостей щодо директора ПП «Бравері», що містять в Єдиному державному реєстрі, шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , як директора ПП «Бравері».
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
За приписами частин 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено судом, позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між ним та відповідачем 1 у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України/
Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦКУ попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
КЗпП України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані ст. 99 ЦК України.
За змістом ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Згідно з п. 4.2 Статуту до виключної компетенції власника належить призначення та звільнення директора.
Отже, питання щодо звільнення директора товариства, який є його виконавчим органом, вирішується виключно власником підприємства.
Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням власника підприємства.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення.
Надані позивачем докази направлення власнику ПП «Бравері» заяви про звільнення, суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.
В той же час, як зазначає позивач, що відповідачем 1 не спростовано, відповідач 1 означену заяву не розглянув, у зв'язку з чим, питання про звільнення позивача не вирішено.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Отже, оскільки власник підприємства рішення про звільнення позивача з посади директора ПП «Бравері» на підставі поданої ним заяви не ухвалив, що відповідно є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.
У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Водночас, у випадку відсутності рішення власника підприємства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження розгляду по суті власником ПП «Бравері» заяви позивача про звільнення з посади директора вказаного підприємства за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора підприємства на підставі рішення власника відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Отже, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ПП «Бравері» у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, є доведеною та обґрунтованою.
Водночас, щодо вимоги позивача про зазначення дати припинення трудових відносин між позивачем - ОСОБА_1 та ПП «Бравері» - з 25.09.2024, суд зазначає, що звільненим за рішенням суду керівник вважається з дня набрання рішенням суду законної сили,
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про зміну відомостей щодо директора ПП «Бравері», що містять в Єдиному державному реєстрі, шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , як директора ПП «Бравері», суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Тому відповідно до зазначених норм на підставі рішення суду, що набрало законної сили, можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Так, із матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем у позові, що останній не звертався до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації із відповідною заявою про внесення запису про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 , як керівника (директора), а відтак, Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією не порушені права та інтереси позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
У даному випадку, суд звертає увагу позивача, що саме рішення суду про припинення трудових відносин є підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, тому така позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача 1 в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Приватним підприємством "Бравері" (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6, літери А,А'; ідентифікаційний код: 40994771) у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, із записом до трудової книжки про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП України.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Бравері" (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6, літери А,А'; ідентифікаційний код: 40994771) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.03.2025.
Суддя О.А. Грєхова