ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2025Справа № 910/11845/24
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор"
до третя особа,1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНД ЕНЕРДЖІ» 2) Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович
провизнання недійсним договору
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Селянський Д.В.;
від відповідачів: не з'явилися.
від третьої особи: не з'явилися.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/11845/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солюшинс Фактор» (далі також - позивач, ТОВ «ФК «Солюшинс Фактор») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНД ЕНЕРДЖІ» (далі також - відповідач-1, ТОВ «ВІНД ЕНЕРДЖІ») та Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Брікерс» (далі також - відповідач-2, АТ «Брікерс») відповідно до якого позивач просить:
- визнати договір застави обладнання № 4101 від 24.06.2024 між ТОВ «ВІНД ЕНЕРДЖІ» та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Брікерс» недійсним;
- припинити в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, обтяження: застава рухомого майна, яке зареєстровано 21.06.2024 о 15:39:41 за № 31410177 на підставі договору застави обладнання, серія та номер: 4101, виданий: 21.01.2024, видавник: Лігун А.І. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Ухвалою від 01.10.2024 суд відкрив провадження у справі № 910/11845/24, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 14.11.2024. Суд залучив до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича (далі також - третя особа, Лігун А.І. ).
17.10.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшла заява про залучення до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Відповідач-1, у свою чергу, 08.11.2024 долучив відзив на позов та подав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/11845/24 до перегляду Верховним Судом справи № 910/14867/23 та оприлюднення повного тексту ухваленого рішення за результатами такого розгляду.
Позивач 14.11.2024 звернувся до суду із клопотанням про відкладення судового засідання.
Представник відповідача-1 в підготовчому засіданні 14.11.2024 надав усні пояснення стосовно заявлених у справі клопотань та просив про поновлення строку для подання відзиву.
Позивач, відповідач-2, третя особа явку уповноважених представників у підготовче засідання 14.11.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином.
Оскільки позивачем не доведено поважних причин неявки в підготовче засідання 14.11.2024, то суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення від 14.11.2024.
Враховуючи доводи представника відповідача-1, суд, керуючись положеннями ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про поновлення строку та долучення відзиву до справи.
Крім того, з огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані та зважаючи на доводи представника відповідача-1, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про залучення до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2, адже він не довів, на які його права чи обов'язки та яким чином може вплинути рішення суду у справі. До предмету розгляду даної справи не входить встановлення обставин виконання/невиконання рішення суду в справі № 910/5359/24.
За результатами розгляду клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі вирішено відмовити в його задоволенні.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 23.01.2025.
08.01.2025 до суду від директора відповідача-1 надійшло клопотання в якому повідомляється про втрату довіри до представників ТОВ «Вінд Енерджі» та про намір ознайомитися з матеріалами справи та подати відзив.
У заяві від 10.01.2025 директор відповідача-1 повідомила, що представлятиме інтереси ТОВ «Вінд Енерджі» в порядку самопредставництва та просила вважати повноваження представників Товариства припиненими.
Крім того, 22.01.2025 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення та заявлено про відкладення судового засідання.
У судовому засіданні 23.01.2025 суд оголосив перерву до 27.02.2025.
20.02.2025 третя особа звернулася до суду із клопотанням про розгляд справи без участі нотаріуса.
Відповідач-1, у свою чергу, 27.02.2025 звернувся до суду із клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку для подання відзиву та про відкладення судового засідання.
Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 27.02.2025 наполягав на задоволенні заявленого позову та заперечив проти поновлення строку для долучення відзиву.
Відповідачі та третя особа явку уповноважених представників у судове засідання 27.02.2025 не забезпечили, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином.
За результатами розгляду заяви відповідача-1 від 26.02.2025 про долучення відзиву та відкладення судового засідання, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Як вбачається з наявних у справі доказів, ухвалою від 01.10.2024 було встановлено строк для подання відзивів - протягом 15 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалу суду від 01.10.2024 представник відповідача-1 отримав в електронному кабінеті в системі «Електронний суд» 01.10.2024, тому строк для подання відзиву закінчився 15.10.2025.
Крім того, директор ТОВ «Вінд Енерджі» вперше заявила про припинення повноваження представників Товариства 08.01.2025. Тобто, до 27.02.2025 у директора було достатньо часу для подання відзиву або письмових пояснень по суті спору.
Тому, керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяву відповідача-1 про визнання поважними причин пропуску та долучення відзиву до справи.
Стосовно заяви відповідача-1 про відкладення, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.
Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява № 11681/85, зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Необхідно враховувати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає порядок судового розгляду справи у змагальному порядку за участю обох сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.
Як уже зазначалося, пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає право учасників справи брати участь в судових засіданнях. Проте згідно з пунктом 3 частини другої статті 42 цього Кодексу у випадку, коли явка учасників справи визнана судом обов'язковою, вони зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду. При цьому положення статті 202 Господарського процесуального кодексу України вказують на необхідність врахування судом поважності / неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.
До клопотання про відкладення від 26.02.2025 не додано доказів, які б підтвердили поважні причин неявки представника ТОВ «Вінд Енерджі».
Тому, зважаючи на наведене вище, суд відмовляє в задоволенні клопотання директора «Вінд Енерджі» про відкладення, оскільки нею не доведено поважних причин неявки та неможливості забезпечити участь в судовому засіданні 27.02.2025 інших представників відповідача-1. Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті
Суд заслухав вступне слово, закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.
У судовому засіданні 27.02.2025 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21.06.2024 між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Брікерс» (як заставодержатель) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінд Енерджі» (як заставодавцем) було укладено договір застави обладнання (далі також - договір застави), згідно з п. 1.1. якого, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають із договору процентної позики № 20/05/21-ВЕ від 20.05.2021 та додаткових договорів до нього (додаткова угода № 1 від 13.09.2021, додаткова угода № 2 від 30.12.2022, додаткова угода № 3 від 02.01.2023, додаткова угода № 4 від 18.05.2023, додаткова угода № 5 від 17.05.2024) укладеного між заставодержателем та заставодавцем, з урахуванням усіх можливих додатків, змін та доповнень (надалі разом «Договір позики», «Основний договір», «Основне зобов'язання»), за умовами яких заставодавець зобов'язується перед заставодержателем повернути грошові кошти в сумі 110 503 568,23 грн, де 75 600 000,00 грн основного боргу, а 34 903 568,23 грн становить суму нарахованих відсотків за користування позикою (станом на 30.04.2024), що на день укладення цього договору за офіційним курсом НБУ, становить еквівалент 2 725 918,00 дол. США (надалі - «Грошові кошти»), в строк до 21.05.2027 на умовах і в порядку передбачених основним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань, викладених у п. 1.1. договору застави, заставодавець передав у заставу обладнання, що належить заставодавцю на праві власності та перелік якого наведений у п. 1.2. договору застави.
Відповідно до п. 4.1. договору застави, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань по основному договору.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що оскаржуваний договір застави був укладений з метою завдання шкоди ТОВ «ФК "Солюшинс Фактор" як кредитору ТОВ «Вінд Енерджі» з огляду на наступне.
01.04.2021 між ТОВ «Вінд Енерджі» (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" (кредитодавець) укладено Договір № ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.2 якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові фінансовий актив шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 13 500 000,00 грн. на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався згідно із цим договором повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом.
06.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Солюшенс Фактор" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солюшинс Фактор» (новий кредитор) укладено договір факторингу (відступлення права вимоги) № ПВ-060723/1, за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим Договором, Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги грошових зобов'язань, які належать Первісному кредитору, та стає кредитором за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Енерджі», код за ЄДРПОУ 39994967, за наступними договорами: Договір № ФК01/04-01 про надання фінансового кредиту від 01.04.2021; право вимоги (зобов'язання) на 06.07.2023 - тіло 13500000 грн., відсотки 4325551,70 грн., разом 17825551,70 грн.; вартість відступлення 17825551,70 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/14867/23, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Енерджі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солюшинс Фактор» 13 500 000 (тринадцять мільйонів п'ятсот тисяч) грн. основного боргу, 4325551 (чотири мільйона триста двадцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 70 коп. відсотків, за договором про надання фінансового кредиту від 01.04.2021 № ФК01/04-01, а також 267 383 (двісті шістдесят сім тисяч триста вісімдесят три) грн. 28 коп. витрат зі сплати судового збору.
Як стверджує позивач, 21.06.2024, вже після задоволення позову про стягнення коштів з ТОВ «Вінд Енерджі», значна частина рухомого майна, яке належить ТОВ «Вінд Енерджі» на праві власності, була передана як заставу заставодержателю АТ «Брікерс» для забезпечення виконання договору відсотковою позики, укладеного 21.05.2021.
На думку позивача, фраудаторність оскаржуваного договору застави підтверджується наступними основними критеріями, притаманним таким видам правочинів, у формі зловживання цивільним правом:
- момент укладення договору застави - коли відповідач-1 знав про те, що рішенням суду у справі № 910/14867/23 з нього стягнуто кошти, і в процесі розгляду вже судом апеляційної скарги передав майно в заставу;
- контрагент, з яким укладався договір - відповідач-2, є пов'язаною особою з відповідачем-1, оскільки відповідач-2 володіє 40% статутного капіталу відповідача-1, тобто має істотну участь в статутному капіталі відповідача-1 і має вирішальний вплив на прийняття рішень у вищому органі управління відповідача-1.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлені законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Позивач не є стороною оскаржуваного договору застави і оспорює його як заінтересована особа, оскільки вважає, що його укладено з метою завдання коди позивачу як кредитору ТОВ «Вінд Енерджі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Обов'язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (пункт 38 постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц Великої Палати Верховного Суду).
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (пункти 76.3, 76.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, пункт 10.35).
Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:
- відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
- відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (необхідно довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);
- майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо);
- майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов'язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.
Банки, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей у разі відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця фізичній або юридичній особі, внесеній до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, зобов'язані у день відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов'язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов'язковість судового рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку, що укладений відповідачами договір застави не є фраудаторним з огляду на наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, 15.08.2024 приватним виконавцем Жданович Вікторією Михайлівною було відкрито виконавче провадження за наказом Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 по справі № 910/14867/23 про стягнення з ТОВ «Вінд Енерджі» на користь ТОВ «ФК «Солюшинс Фактор» 18 092 934,98 грн. Саме після відкриття виконавчого провадження було з'ясовано укладення оскаржуваного договору застави.
Отже, на момент укладення оскаржуваного правочину 21.06.2024 не було відкритого виконавчого провадження на виконання рішення у справі № 910/14867/23, а на майно ТОВ «Вінд Енерджі» ще не було накладено арешту в такому виконавчому провадженні.
Як вбачається з письмових пояснень відповідача-1 від 23.01.2025 та не було спростовано позивачем, 20.05.2021 року між Акціонерним товариством «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «БРІКЕРС» (позикодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНД ЕНЕРДЖІ», (позичальник) було укладено договір процентної позики № 20/05/21-ВЕ від 20 травня 2021 року, за умовами якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору (далі також - «Позика»), а останній зобов'язався повернути грошові кошти позичальнику, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених цим договором.
Загальна сума Позики, що надавалася позичальникові на підставі вказаного договору позики, становила у момент укладення договору позики 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів) гривень 00 копійок, без ПДВ (п. 2.1. Договору позики). У подальшому розмір позики було збільшено до 75 600 000 (сімдесяти шести мільйонів шестисот тисяч) гривень 00 копійок, і ця сума була фактично одержана позичальником.
Позика надавалася позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку позикодавця на банківській рахунок позичальника на підставі замовлень позичальника.
Відповідно до п.п. 2.6., 2.10. договору позики Позика надається позичальнику на строк - 2 (два) роки (п. 2.6.). Перебіг строку обчислюється з дня надання першої частини Позики. Позика надається для поповнення обігових коштів позичальника.
Перша частина Позики (у розмірі 7.000.000,00 грн.) була сплачена позикодавцем 21 травня 2021 року.
За надання позикодавцем Позики, позичальник зобов'язаний сплачувати позикодавцю проценти в розмірі 10% (десять) відсотків річних від суми Позики (частини Позики) фактично наданої позичальнику.
Отже, забезпечене (основне) грошове зобов'язання виникло фактично та реально задовго до виникнення зобов'язання ТОВ "Вінд Енерджі" перед позивачем.
Позивачем не доведено належними, достовірними, вірогідними та достатніми доказами тієї обставини, що відповідач-1 перестав бути платоспроможним внаслідок передачі рухомого майна у заставу відповідачу-2.
З огляду на наведені вище обставини, доводи позивача про фраудаторність договору застави не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, адже станом на дату укладення договору (21.06.2024) жодних обмежень щодо передачі відповідачем-1 належного йому рухомого майна в заставу не було. Більше того, оскаржуваним договором застави було забезпечено договір процентної позики № 20/05/21-ВЕ від 20 травня 2021 року, який було укладено задовго до винесення Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/14867/23 від 29.02.2024 та відкриття виконавчого провадження № 75816050 відповідно до постанови від 15.08.2024.
Оскільки позовні вимоги в частині визнання оспорюваного правочину недійсним не знайшли свого підтвердження, то у задоволенні позовних вимог щодо припинення рішень про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна також слід відмовити як похідних вимог.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту.
А кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснюють свої офіційні повноваження (п. 73 рішення у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006).
Отже, як визначено в п. 28 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006, відповідно до встановленого прецедентного права суду втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Враховуючи всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солюшинс Фактор" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНД ЕНЕРДЖІ» та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2025 року.
Суддя Ю.О.Підченко