ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.02.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/658/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І. Є., за участі секретаря судового засідання Феденько Н. М., учасників справи: представника позивача АТ "Українська залізниця" - адвоката Левчука І. М., представників відповідача фізичної особи-підприємця Саманюка Я. Я. - адвокатів Лисенко В. І. та Захарчук Г. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 909/658/24 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до фізичної особи-підприємця Саманюка Якова Яковича про усунення перешкод у користуванні майном.
Суть спору.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Саманюка Якова Яковича, в якому просить суд зобов'язати ФОП Саманюка Я.Я. самостійно (за власний рахунок) звільнити зайняту частину земельної ділянки позивача АТ "Українська залізниця" шляхом знесення нежитлової будівлі площею 274,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, вулиця Свободи, будинок 278-а та привести ділянку до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що виробничим підрозділом "Івано-Франківська дистанція колії" філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" проведено комісійне обстеження земельної ділянки залізниці на перегоні Яремче - Микуличин з км 59+770 до км 59 +808 з лівої сторони за ходом кілометрів в межах смуги відведення АТ "Українська залізниця" Надвірнянського району, Івано-Франківської області та наявної на ній нежитлової будівлі.
За результатами комісійного обстеження встановлено, що в межах смуги відведення на перегоні Яремче-Микуличин з км 59+770 до км 59+808 з лівої сторони за ходом кілометрів на ділянці км 60 пк 8-9 між першою та другою опорою залізничного металевого моста у м. Яремче розташована нежитлова будівля "шинок "У Якова", власник - Яків Якович Саманюк. Будівля двоповерхова, протяжністю 25 м. шириною 8 м., вздовж колії розміщена під кутом 30 градусів на відстані 6 м. від осі головної колії та накрита навісом тераса яка виходить з шинка в сторону берега річки на відстані 10 м. від осі головної колії між другою та третьою опорою металевого моста. Будівля "шинок "У Якова" в цілому знаходиться в межах земельної ділянки смуги відведення залізниці.
Смуга відведення залізниці в даному місці становить 30 м. від осі колії згідно Плану смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ - держкордон Львівської залізниці селищних, сільських рад Яремчанської міськради.
Зазначені обставини встановлені рішеннями судів у справі № 909/1192/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, фізичної особи - підприємця Саманюка Я. Я. про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та державного акта про право власності на земельну ділянку, якими формально відновлено право залізниці на належне їй землекористування, однак таке право залишається порушеним фактичним розміщенням на земельній ділянці залізниці нежитлової будівлі кафе-шинок “У Якова» у м. Яремче, вул. Свободи, 278а площею 274,3 кв.м., зареєстрованим за відповідачем.
Знаходження на землях залізничного транспорту нежитлової будівлі є порушенням права землекористування залізниці та одночасно і загрозою в забезпеченні безпеки руху на залізничному транспорті.
Правовою підставою для задоволення позовних вимог позивач зазначає ст. 68, 152 Земельного кодексу України, ст. 11 Закону України “Про транспорт», ст. 6 Закону України “Про залізничний транспорт», ст. 391 ЦК України.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що будівництво нежитлової будівлі - шинка “У Якова» здійснювалось на земельній ділянці, яка була передана відповідачу Яремчанською міською радою, та на підставі належно оформлених дозвільних документів.
Нежитлова будівля не є самочинно збудованою, а тому до неї не може застосовуватись режим самочинного будівництва. Також відповідач не займав самовільно земельну ділянку АТ “Українська залізниця»
Розміщуючи об'єкт торгівлі на виділеній йому земельній ділянці відповідач покладався на рішення та дозволи органів місцевої влади, витратив кошти на будівництво та облагородження території, Яремчанська міська рада не запропонувала йому іншу земельну ділянку, своїми діями ввела в оману та поставила під ризик знищення підприємницької діяльності.
Відповідач зазначає, що ним подана заява до Європейського Суду з прав людини щодо порушення його права на мирне володіння майном, визначеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та порушення статті 6, параграф 1 до Конвенції, судовими рішеннями, постановленими у справі № 909/1192/14, котрі стали підставою для заявлення цього позову. Так заява прийнята до розгляду ЄСПЛ (заява № 65686/17 Samanyuk v. Ukraine), однак рішення по ній ЄСПЛ ще не прийняв.
Відповідач покликається на положення статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», статтю 1 Першого протоколу, статті 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Чахал проти Сполученого Королівства», № 22414/93, рішення від 15.11.1996 та “Дроздик і Мікула проти України», № 27849/15 та № 33358/15 від 24 жовтня 2024 року.
Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 909/658/24 передано для розгляду судді Горпинюку І. Є.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/658/24; суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 14.08.2024. Суд встановив сторонам строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
В підготовчому засіданні 14.08.2024 взяв участь представник позивача адвокат Левчук І. М. Ні відповідач, ні його представники в підготовче засідання 14.08.2024 не з'явились. Суд повідомляв відповідача про дату час і місце підготовчого засідання ухвалою від 16.07.2024 про відкриття провадження у справі, шляхом направлення копії такої ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу фізичної особи-підприємця Саманюка Я. Я., вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Оскільки на час проведення підготовчого засідання 14.08.2024 до суду не повернулось ні повідомленні про вручення відповідачу копії ухвали суду від 16.07.2024, ні саме поштове відправлення з відміткою підприємства поштового зв'язку про причини невручення поштового відправлення, суд, з урахуванням строків направлення та повернення поштових відправлень, перебування судді у щорічній відпустці в період з 19.08.2024 по 20.09.2024, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання № 3227612 від 14.08.2022 продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 03.10.2024.
02.09.2024 до суду надійшла заява представника відповідача ФОП Саманюка Я. Я. - адвоката Лисенко В. І. про ознайомлення з матеріалами справи.
26.09.2024 представниця ФОП Саманюка Я. Я. - адвокат Лисенко В. І. ознайомилась з матеріалами справи, про що розписалась на заяві.
03.10.2024 в підготовче засідання з'явився представник АТ “Українська залізниця» - адвокат Левчук І. М. Враховуючи, що представниця ФОП Саманюка Я. Я. - адвокат Лисенко В. І. 26.09.2024 ознайомилась з матеріалами справи, а отже не закінчився строк на подання до суду відзиву на позовну заяву, суд визнав за неможливе завершення підготовчого провадження у справі та відклав підготовче засідання на 31.10.2024.
31.10.2024 в підготовче засідання з'явився представник АТ “Українська залізниця» - адвокат Левчук І. М. Відповідач, його представник в підготовче засідання 31.10.2024 не з'явились, однак 30.10.2024 на електронну пошту суду надійшла заява від представника ФОП Саманюка Я. Я. - адвоката Лисенко В. І. про відкладення судового засідання з причин неодержання нею відповіді на адвокатський запит, направлений позивачу. Враховуючи завершення строку для подання відповідачем відзиву, і що такий відзив не було подано у встановлені судом строки, відсутність визначених ч. 2 статті 183, статтею 202 ГПК України підстав для відкладення підготовчого засідання, відсутність визначених ч. 5 статті 183 ГПК України підстав для оголошення перерви в підготовчому засіданні, суд відмовив у задоволенні клопотанні представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.
Вирішивши всі завдання підготовчого засідання та підготовчого провадження, суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання № 3564739 від 31.10.2024, постановив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.12.2024. Дату розгляду справи суд визначив з урахуванням часу, необхідного для повідомлення відповідача засобами поштового зв'язку.
29.11.2024 до суду від представника ФОП Саманюка Я. Я. - адвоката Захарчук Г. В. надійшла заява про вступ у справу як представника, в якій вона, зокрема, просить надати доступ до електронної справи № 909/658/24. Враховуючи наявність належних документів, які підтверджують повноваження представника відповідача, суд надав доступ адвокату Захарчук Г. В. до матеріалів електронної справи № 909/658/24.
13.12.2024 до суду від відповідача Саманюка Я. Я. надійшли:
- відзив на позовну заяву з додатками (вх. № 19578/24 від 13.12.2024);
- клопотання про витребування доказів у АТ “Українська залізниця»;
Також 13.12.2024 від представника відповідача - адвоката Лисенко В. І. надійшло клопотання (вх. № 19380/24 від 13.12.2024), у якому вона просить суд визнати строк на подання відзиву на позовну заяву пропущеним з поважних причин, прийняти відзив на позовну заяву та приєднати до матеріалів справи.
Також 13.12.2024 від представника відповідача - адвоката Захарчук Г. В. надійшло клопотання (вх. № 19619/24 від 13.12.2024) про повернення на стадію підготовчого провадження у справі.
В судове засідання з розгляду справи по суті 13.12.2024 з'явились: представник позивача адвокат Левчук І. М. та представники відповідача - адвокати Лисенко В. І. та Захарчук Г. В.
У даному судовому засіданні суд постановив ухвали, занесені протоколу судового засідання № 3785130 від 13.12.2024, якими:
- залишив без розгляду відзив ФОП Саманюка Я. Я. (вх. № 19578/24 від 13.12.2024), оскільки такий подано 13.12.2024, тобто з порушенням більш ніж на два місяці встановленого судом 15-денного строку для подання відзиву, враховуючи ознайомлення 26.09.2024 представника ФОП Саманюка Я. Я. - адвоката Лисенко В. І. з матеріалами справи. Звернення адвоката Лисенко В. І. з адвокатськими запитами до позивача не перешкоджало відповідачу у встановлені строки подати суду відзив на позовну заяву та повідомити суду про докази, які не можуть бути подані разом з відзивом, але будуть подані в майбутньому. З долучених до відзиву документів слідує, що такі документи були в наявності у відповідача станом на 26.09.2024, коли представник відповідача ознайомилась з матеріалами справи, до відзиву не додавались документи, отримані у відповідь на адвокатський запит, а отже відповідач міг подати суду відзив на позовну заяву у встановлені судом строки. Відповідно до ч. 2 статті 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом;
- відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Лисенко В. І. (вх. № 19380/24 від 13.12.2024) про визнання строку на подання відзиву на позовну заяву пропущеним з поважних причин та прийняття відзиву на позовну заяву з тих же мотивів, які викладені у попередньому абзаці;
;- не прийняв до розгляду як докази, документи долучені до відзиву Саманюка Я. Я., оскільки такі мали бути подані разом із відзивом у встановлений судом строк (ч. 3. статті 80 ГПК України). Як уже зазначав суд, з долучених до відзиву документів слідує, що такі були в наявності у відповідача станом на 26.09.2024, коли представник відповідача ознайомилась з матеріалами справи. Відповідно до ч. 8 статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї;
- відмовив у задоволенні клопотання Саманюка Я. Я. (вх. № 19579/24 від 13.12.2024) про витребування доказів, оскільки відповідно до вимог статті 81 ГПК України, таке клопотання мало бути заявлене у строк для подання відзиву, і не було заявлене без поважних причин;
- відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Захарчук Г. В. (вх. № 19619/24 від 13.12.2024) про повернення зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, оскільки визнав відсутніми вагомі обставини, які не дозволяли відповідачу реалізувати свої процесуальні права на стадії підготовчого провадження. Пропуск відповідачем без поважних причин строків на подання відзиву та доказів, подання клопотань про витребування доказів не є вагомими причинами для повернення на стадію підготовчого провадження.
Також у судовому засіданні 13.12.2024 суд розпочав розгляд справи по суті, а саме заслухав вступне слово представника позивача. У зв'язку з обідньою перервою суд оголосив перерву в розгляді справи по суті до 05.02.2025. Дата продовження розгляду справи визначена судом з урахуванням того, що 24 січня 2025 року була можлива дата набуття статусу остаточного рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Дроздик і Мікула проти України», № 27849/15 та № 33358/15 від 24 жовтня 2024 року, котре також стосується подібних правовідносин у спорах щодо земель АТ “Українська залізниця».
05.02.2025 учасники справи в судове засідання не з'явилися, від представників відповідача - адвокатів Лисенко В. І. та Захарчук Г. В. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з захворюванням (щодо адвоката Лисенко В. І.) та у зв'язку з зайнятістю в розгляді кримінального провадження (щодо адвоката Захарчук Г. В.). Враховуючи неявку всіх учасників справи, суд продовжив перерву в розгляді справи до 26.02.2025.
26.02.2025 суд з участю представника позивача - адвоката Левчука І. М. та представників відповідача - адвокатів Лисенко В. І. та Захарчук Г. В. продовжив розгляд справи.
Суд відмовив у задоволенні клопотання представника ФОП Саманюка Я. Я. про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення Європейським Судом з прав людини (заява № 65686/17 Samanyuk v. Ukraine), оскільки: у відповідності до змісту ч. 3 статті 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті не може бути зупинене з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України; Європейський Суд з прав людини не розглядає справи в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; Європейський Суд з прав людини має право самостійно вжити забезпечувальні заходи (правило 39 регламенту ЄСПЛ).
26.02.2025 суд завершив розгляд справи, а саме заслухав вступне слово представників відповідача, дослідив письмові докази, заслухав виступи представників сторін у судових дебатах, після чого оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення. В судовому засіданні 26.02.2025 суд проголосив скорочене рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши представників сторін, які з'явились в судове засідання, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, з дотриманням принципів господарського судочинства, а також виходячи з критеріїв оцінки доказів, наданих суду учасниками справи, з огляду на їх вірогідність, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
За відповідачем Саманюком Яковом Яковичем, який зареєстрований фізичною особою-підприємцем, на праві власності зареєстрована нежитлова будівля (кафе-шинок “ ІНФОРМАЦІЯ_1 »), загальною площею 274,3 кв. м., якій присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності відповідача зазначене свідоцтво про право власності САС № 683192 від 16.11.2009, видане виконавчим комітетом Яремчанської міської ради на підставі рішення № 88 від 27.10.2009. Право власності на нежитлову будівлю зареєстровано 23.11.2009.
Згідно з Планом смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ-Держкордон Львівської залізниці селищних, сільських рад Яремчанської міськради Надвірнянського району Івано-Франківської області 1994 року, який є належним доказом землекористування, ширина смуги відведення залізниці у місці знаходження даної нежитлової будівлі становить 30 м від осі головної колії.
Як вбачається з акта від 13.05.2024 обстеження земельної ділянки на перегоні Яремче-Микуличин з км 59+770 до км 59+808 з лівої сторони за ходом кілометрів, яка розташована в межах смуги відведення АТ “Українська залізниця» у м. Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області, складеного створеною позивачем комісією, за результатами комісійного обстеження встановлено, що в межах смуги відведення на перегоні Яремче-Микуличин з км 59+770 до км 59 +808 з лівої сторони за ходом кілометрів між першою та другою опорою залізничного металевого моста у м. Яремче розташована нежитлова будівля "шинок "У Якова" власник - Яків Якович Саманюк. Будівля двоповерхова, протяжністю 25 м. шириною 8 м., вздовж колії розміщена під кутом 30 градусів на відстані 6 м. від осі головної колії та накрита навісом тераса яка виходить з шинка в сторону берега річки на відстані 10 м. від осі головної колії між другою та третьою опорою металевого моста. Будівля "шинок "У Якова" в цілому знаходиться в межах земельної ділянки смуги відведення залізниці. Додатками до акта є схема розташування перешкод в смузі відведення залізниці на перегоні Яремче-Микуличин км 60 ПК 8-9 ліва сторона по ходу км.
Інвентарною карткою обліку основних засобів № 186 також підтверджується наявність металевого моста на 59 км+777 м дільниці Делятин-Держкордон, дата введення в експлуатацію 01.05.1949.
Згідно з ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У межах справи № 909/1192/14 за позовом ПАТ "Українська залізниця" до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, фізичної особи-підприємця Саманюка Я. Я. про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та державного акту на земельну ділянку, рішеннями, які набрали законної сили і не скасовані було:
1) визнано недійсним п. 7 рішення Яремчанської міської ради №232-4/2004 від 28.10.2004р. в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 100 кв.м. підприємцю Саманюку Я. Я. по вул. Свободи, 278 у м. Яремче та визнано недійсним договір оренди землі від 29.12.2004р., укладений між Яремчанською міською радою та ФОП Саманюком Я. Я., який зареєстрований у Яремчанському міському відділі філії центру ДЗК 28.01.2005р. за № 040529800001 (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2016, у цій частині залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016);
2) визнано недійсним рішення Яремчанської міської ради №209-3/2002 від 22.03.2002р. "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв.м. підприємцю Саманюку Я.Я. по вул. Свободи, 278 у м. Яремче; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки АЕР № 686284 від 11.04.2002 р., реєстраційний номер № 36, площею 0,003 га у м. Яремче, вул. Свободи, 278, укладений між Яремчанською міською радою та фізичною особою-підприємцем Саманюком Я. Я.; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ІФ № 9005351 від 27.09.2004р. кадастровий № 2611000000050090053 (рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.03.2017, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017).
При ухваленні зазначених рішень суди встановили, що Рішенням Яремчанської міської ради №209-3/2002 від 22.03.2002р. "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" продано ФОП Саманюку Я.Я. у приватну власність земельну ділянку площею 30 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування торгового кіоску.
27.09.2004 ФОП Саманюку Я.Я. видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ІФ № 9005351.
28.10.2004р. Яремчанською міською радою було прийнято рішення №232-4/2004 "Про вилучення, надання земельних ділянок, передачу земельних ділянок у приватну власність та видачу дозволів на виготовлення проекту відведення на землю організаціям, установам та підприємствам", пунктом 7 якого ФОП Саманюку Я.Я. передано в оренду земельну ділянку площею 100 кв.м. по АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення 29.12.2004р. між Яремчанською міською радою (орендодавець) та ФОП Саманюком Я.Я. (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та облаштування літньої площадки для обслуговування кафе "У Якова", яка знаходиться у м. Яремче, вул. Свободи, 278.
Ухвалюючи зазначені рішення, суди виходили з того, що як вбачається з акту обстеження земельної ділянки від 31.03.2014р., складеного за участю представників позивача, у межах м. Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км60 пк8 з лівої сторони по ходу кілометра в смузі відведення залізниці на відстані 6 м від осі колії під залізничним мостом знаходиться будівля кафе "У Якова", земельні ділянки (площею 100 кв.м. та 30 кв.м.), в той час як ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 30 м від осі головної колії. Ці фактичні дані підтверджуються планом смуги відведення 1951 року та 1994 року. Тобто, плани смуги відведення 1951 року та 1994 року підтверджують право користування залізницею спірними земельними ділянками. Отже, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, тому Яремчанська міська рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.
Зазначені докази в сукупності з обставинами, встановленими судовими рішеннями, ухваленими у справі № 909/1192/14 доводять, що нежитлова будівля (кафе-шинок “У Якова»), загальною площею 274,3 кв. м., якій присвоєно адресу: м. Яремче, вул. Свободи, будинок 278а розташована в межах земельної ділянки смуги відведення АТ “Українська залізниця», та будувалась на земельних ділянках, котрі були передані Саманюку Я. Я.:
- на правах оренди (земельна ділянка площею 100 кв. м.), передана Саманюку Я. Я. в оренду на підставі рішення Яремчанської міської ради №232-4/2004 від 28.10.2004р. та договору оренди землі від 29.12.2004р., укладеного між Яремчанською міською радою та ФОП Саманюком Я. Я., який зареєстрований у Яремчанському міському відділі філії центру ДЗК 28.01.2005р. за № 040529800001;
- на праві власності (земельна ділянка площею 30 кв. м., кадастровий номер 2611000000:05:009:0053), передана Саманюку Я. Я. у власність на підставі рішення Яремчанської міської ради №209-3/2002 від 22.03.2002р. "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності", договору купівлі-продажу земельної ділянки АЕР № 686284 від 11.04.2002 р., реєстраційний номер № 36, площею 0,003 га у м. Яремче, вул. Свободи, 278, укладеного між Яремчанською міською радою та фізичною особою-підприємцем Саманюком Я. Я. та державного акта на право власності на земельну ділянку ІФ № 9005351 від 27.09.2004р. Кадастровий № 2611000000050090053.
Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт", землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України від 10.11.1994 № 232/94-ВР "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.
Частиною першою статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Частиною 1 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до п. "б" ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно з ч. 3 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу господарського товариства, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", а також господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Як передбачено статтею 4 Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», до статутного капіталу Товариства вносяться: право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту.
У відповідності до статуту АТ “Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 735 “Питання акціонерного товариства “Українська залізниця», майно товариства складається з основних засобів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання або іншому речовому праві, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства (п. 31); майно товариства формується за рахунок майнових прав, зокрема права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, та майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання (пп. 7 п. 32).
Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 Цивільного кодексу України).
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
У відповідності до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.
Оскільки у даній справі заявлено позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок звільнити зайняту частину земельної ділянки шляхом знесення нежитлової будівлі, котра зареєстрована на праві власності за Саманюком Я. Я., то задоволення такого позову буде становити втручання у право ОСОБА_1 на зазначене майно, а тому при вирішенні спору суд застосовує також і положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) та протоколів до неї, а саме досліджує наявність підстав для втручання у право ОСОБА_1 на нежитлову будівлю.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
У рішенні по справі “Дроздик та Мікула проти України» № 27849/15 та № 33358/15 від 24.10.2024 Європейський суд з прав людини вказав, що існує загальний інтерес у збереженні смуг відведення вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, який спрямований на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту й захисту населення. Попри це, спірні земельні ділянки десятиліттями розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій. Першій заявниці та її чоловіку, якому земельна ділянка була виділена після будівництва залізничної колії, ніколи не перешкоджали у користуванні цією земельною ділянкою до 2014 року. Навіть після рішення про визнання її права власності недійсним перша заявниця досі зареєстрована власником відповідних земельних ділянок. Щодо пропорційності втручання у мирне володіння заявницями майном Європейський суд зазначив, що у контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Проте у ситуації заявниць Європейському суду не було надано жодних переконливих аргументів, які б довели існування будь-якого чіткого національного законодавства, яке б гарантувало грошову або будь-яку іншу форму відшкодування будь-якої шкоди. Таким чином, заявниці були позбавлені власності без будь-якого відшкодування. З огляду на зазначене Європейський суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявниць, окрім того, що викликало серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам суспільства, наклало на них непропорційний тягар, оскільки заявницям не було запропоновано жодного відшкодування за відчужені у них земельні ділянки. Як результат Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Суд вважає, що у даному випадку втручання у майнові права ОСОБА_1 хоч і передбачене законом (цитовані вище положення статті 152 Земельного кодексу України та статті 391 Цивільного кодексу України), переслідує легітимну мету (забезпечення безперешкодного користування землекористувача земельною ділянкою, безпека залізничного транспорту), однак у даному випадку відповідний захід (знесення нежитлової будівлі за рахунок ФОП Саманюка Я. Я.) не буде пропорційним легітимній меті втручання у право.
У таких своїх висновках суд керується тим, що:
а) матеріали справи не містять жодних доказів самочинності будівництва ФОП Саманюком Я. Я. нежитлової будівлі (кафе-шинок “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») чи самочинного захоплення земельної ділянки. Як підтверджується матеріалами справи, в тому числі судовими рішеннями, ухваленими у справі № 909/1192/14, Яремчанською міською радою приймались рішення про передачу земельних ділянок в оренду та у власність ОСОБА_1 для розміщення та обслуговування даного об'єкта. Відповідач об'єктивно розраховував на правомірність зазначених рішень Яремчанської міської ради та мав законні очікування, що збудований на виділених йому земельних ділянках об'єкт зможе використовувати в підприємницькій діяльності;
б) право власності на нежитлову будівлю зареєстровано за Саманюком Я. Я. з 2009 року, тобто досить тривалий час. АТ “Українська залізниця» не наводить будь-яких конкретизуючих обставин, яким чином розміщення нежитлової будівлі перешкоджає їй повною мірою використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Єдиним доводом позову є лише сам факт розташування нежитлової будівлі на земельній ділянці смуги відведення а також загальне твердження про загрозу безпеці руху на залізничному транспорті. АТ “Українська залізниця» не подало жодних доказів висловлення своїх заперечень, звернень зі скаргами до державних органів, що здійснюють контроль за виконанням будівельних робіт, під час будівництва нежитлової будівлі ОСОБА_1 або в подальшому протягом 2009-2016 років. На думку суду АТ “Українська залізниця» (її правопопередники), котрі здійснюють щоденну експлуатацію залізничної колії мали негайно, невідкладно реагувати на факт будівництва нежитлової будівлі в межах смуги відведення залізниці, вчиняти дії по недопущенню такого будівництва. Звернення до суду з вимогами про знесення уже збудованої будівлі, яка експлуатується більше 14 років, свідчить про непропорційність такого втручання в майнові права відповідача, як знесення нежитлової будівлі за рахунок відповідача без будь-якої компенсації;
в) не зважаючи на розміщення з 2009 року нежитлової будівлі, залізниця продовжує користуватись залізничним мостом та земельною ділянкою. В матеріалах справи відсутні будь-які докази обставин, які б свідчили про виникнення будь-яких труднощів для АТ “Українська залізниця» в експлуатації залізничного моста чи залізничної колії, інших установок та споруд залізниці через розміщення нежитлової будівлі (кафе-шинок “ ІНФОРМАЦІЯ_1 »);
г) знесення нежитлової будівлі (кафе-шинок “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за рахунок ФОП Саманюка Я. Я., без будь-якої компенсації його витрат на будівництво нерухомого майна, витрат на демонтаж нерухомого майна, про що заявлено позовну вимогу, прямо суперечитиме рішенням Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" № 29979/04 від 20.10.2011 та “Дроздик та Мікула проти України» № 27849/15 та № 33358/15 від 24.10.2024;
ґ) законодавство України передбачає процедуру припинення права власності на нерухоме майно з виплатою власнику компенсації його вартості. Така процедура передбачена Законом України “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Зокрема, стаття 7 зазначеного закону передбачає можливість викупу об'єктів нерухомого майна для обслуговування об'єктів транспортної інфраструктури. Хоча АТ “Українська залізниця» за правовим статусом є акціонерним товариством, не є органом державної влади, однак засновником такого є держава в особі Кабінету Міністрів України; управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України; 100 відсотків акцій Товариства закріплюються в державній власності (п. 2, 26 статуту АТ “Українська залізниця»); земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля, є державною власністю та належить АТ “Українська залізниця» на праві постійного користування, магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди також є державною власністю, закріплюються за Товариством на праві господарського відання (статті 4, 10 Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»). За таких обставин, при дійсній необхідності знесення нежитлової будівлі відповідача, АТ “Українська залізниця» може ініціювати, а уповноважені державні органи можуть вчинити передбачені законом дії для припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю з виплатою компенсації, що відповідатиме вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Враховуючи наведене, задоволення позову про зобов'язання відповідача за власний рахунок звільнити зайняту частину земельної ділянки шляхом знесення за власний рахунок нежитлової будівлі буде становити втручання у майнові права відповідача, яке не є пропорційним легітимній меті, здійснюватиметься без дотримання справедливої рівноваги (балансу) між суперечливими правами та інтересами позивача та відповідача, а отже буде несумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Судові витрати.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3177 від 28.06.2024 на суму 2422,40 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи той факт, що в задоволенні позову суд відмовив, судові витрати зі сплати позивачем судового збору в сумі 2422 грн 40 коп. покладаються на позивача.
В судовому засіданні 26.02.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини цього рішення. Повний текст рішення складено 11.03.2025.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) до фізичної особи-підприємця Саманюка Якова Яковича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про усунення перешкод у користуванні майном з вимогою зобов'язати фізичну особу-підприємця Саманюка Якова Яковича самостійно (за власний рахунок) звільнити зайняту частину земельної ділянки позивача Акціонерного товариства "Українська залізниця" шляхом знесення нежитлової будівлі площею 274,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область м. Яремче, вулиця Свободи, будинок 278-а та привести ділянку до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І. Є. Горпинюк