вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про зупинення провадження у справі
06.03.2025м. ДніпроСправа № 904/4725/24
за позовом Керівника Криворізької південної окружної прокуратури, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Бізнес Груп", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування права оренди.
Суддя Колісник І.І.
Представники:
прокурор: Мовчан Д.О.;
від позивача: Паламарчук Є.П.;
від відповідача: Акулов Є.В. - адвокат.
Керівник Криворізької південної окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради з наступними вимогами:
1. усунути власнику - територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) перешкоди у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:020:0074 площею 0,0557 га, яка знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності (колишня назва - Косіора) № 49д, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Бізнес Груп" (ЄДРПОУ 39087424) звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: нежитлову будівлю (загальною площею 143,4 кв.м) за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності (колишня назва - Косіора) № 49д (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 350021912110);
2. скасувати державну реєстрацію права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Преміум Бізнес Груп" (ЄДРПОУ 39087424) на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю, площею 143,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності (колишня назва - Косіора) № 49д, проведену 18.08.2022 рішенням приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Русавською Т.В. (номер запису про право власності: 47627794), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 350021912110;
3 скасувати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум Бізнес Груп" (ЄДРПОУ 39087424) державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:020:0074 площею 0,0557 га, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності (колишня назва - Косіора) № 49д, реєстраційна справа на об'єкт нерухомого майна 2694042512110.
Судовий збір за подання позову прокурор просить стягнути з відповідача на користь його платника - Дніпропетровської обласної прокуратури.
Право на звернення прокурора з позовом до суду обгрунтоване статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 29.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12.12.2024 закрито підготовче провадження.
Ухвалою суду від 20.01.2025 призначено судове засідання на 30.01.2025, в якому оголошувалася перерва до 13.02.2025 із забезпеченням участі представника позивача Паламарчук Є.П. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Судове засідання 13.02.2025 не відбулося.
Ухвалою суду від 19.02.2025 судове засідання призначено на 06.03.2025 об 11:40 год з викликом учасників справи в судове засідання.
29.01.2025 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) представники позивача та відповідача подали спільну заяву про затвердження мирової угоди разом із самою мировою угодою від 27.12.2024, яка від міської ради підписана його представником Кудіним М.В. на підставі довіреності.
06.02.2025 від позивача у справі надійшли до суду письмові пояснення з обгрунтуванням права секретаря Криворізької міської ради Вілкула Ю.Г. на тимчасове виконання повноважень голови Криворізької міської ради, зокрема щодо видачі представнику позивача Кудіну М.В. довіреності від 10.01.2024 № 17/26/49 на представництво інтересів міської ради з правом, серед іншого, на укладення мирової угоди.
У письмових поясненнях, поданих прокурором до суду 12.02.2025, останній заперечує проти затвердження указаної мирової угоди у зв'язку з відсутністю правових підстав.
На початку судового засідання 06.03.2025 головуючий у справі довів до відома учасників справи про постановлення Великою Палатою Верховного Суду ухвали від 05.02.2025 у справі № 908/2388/21, якою прийнято до розгляду зазначену справу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09 квітня 2024 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 30 листопада 2022 року та додаткове рішення від 12 січня 2023 року для вирішення питання щодо належного відповідача за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва та про призначення справи № 908/2388/21 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 19.03.2025.
З огляду на вказану обставину прокурором заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, а представники сторін вважали за можливе продовжувати розгляд справи.
Розглядаючи заявлене клопотання, суд враховує визначені частиною другою статті 202 Господарського процесуального кодексу України підстави для відкладення розгляду справи, згідно з якою суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідності витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відтак, правові підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Разом з тим суд вважає, що результат судового провадження, що здійснюється Великою Палатою Верховного Суду у справі № 908/2388/21, має важливе значення для формування єдиної правозастосовчої практики та правильного вирішення спору у справі №904/4725/24.
Так, передаючи справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з того, що вимогу про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) спірних нежитлових приміщень позивач (власник земельних ділянок) заявив до відповідача 3.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Зазначивши, що положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.
У той же час, згідно з доводами Касаційного господарського суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, а не його забудовник.
Колегія суддів Касаційного господарського суду з викладеним не погоджується і вважає за необхідне відступити від цього висновку, викладеного у зазначених постановах Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справах № 509/11/17, №201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20, від висновків Касаційного цивільного суду у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, позови в частині звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об'єктів самовільного будівництва були пред'явлені уповноваженими органами власників земельних ділянок до осіб, які здійснили таку самовільну забудову, тоді як спірні земельні ділянки не були відведені для цієї мети, або без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Касаційний цивільний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, виснував, що позови у цих справах у цій частині вимог задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, яка є власником відповідної забудови на день подання позову, тобто останній набувач такого майна, а не особи, які вчинили такі забудови і надалі здійснили їх відчуження.
З огляду на те, що відносини у справі № 908/2388/21 і справах № 509/11/17, №201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20 є подібними, а Касаційний господарський суд не погоджується з висновками Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четверної статті 376 ЦК України, внаслідок чого вважає за необхідне відступити від цих висновків, а також зважаючи на відсутність висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, остання вирішила, що справа № 908/2388/21 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Щодо визначення подібності правовідносин суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
У справі що розглядається (№ 904/4725/24) однаковий зі справою №908/2388/21 зміст та предмет правовідносин, який впливає на визначення належного відповідача у справі.
За таких обставин, з метою забезпечення єдності судової практики, врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/2388/21, суд вбачає необхідність зупинення провадження у справі.
Водночас, згідно з частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Тому, зупинення провадження у справі з підстав пункту 7 частини другої статті 228 Господарського процесуального кодексу України допустиме лише на етапі підготовчого провадження.
За частиною другою статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Разом з тим Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Згідно з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Однак, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Так, згідно з висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18.
При цьому важливо враховувати й висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, відповідно до якого при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і зайвої гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання можливості повернення до стадії підготовчого провадження за обставин у справі, що розглядається, суд враховує закриття підготовчого провадження у справі ухвалою суду від 12.12.2024, у той час як справа № 908/2388/21 прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду пізніше - 05.02.2025.
Виконуючи передбачене статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, з метою ефективного захисту порушених прав і законних інтересів юридичних осіб, держави, судом має бути врахована необхідність застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з акcіом судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
Викладене свідчить про можливість й необхідність повернутися до підготовчого провадження для виконання його завдань, серед яких вчинення дій з метою забезпечення правильного розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст.ст. 2, 177, 228, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити прокурору у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
2. Повернутися до підготовчого провадження у справі.
3. Зупинити провадження у справі № 904/4725/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24).
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення - 06.03.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Повна ухвала складена 11.03.2025.
Суддя І.І. Колісник