вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.03.2025р. Справа № 904/5726/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР», м. Кривий Ріг
До: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
Про: визнання договору неукладеним
Суддя Васильєв О.Ю.
Без участі представників сторін
ТОВ «Автоспецтранс-КР» (позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до КМР (відповідач) про визнання договір оренди земельної ділянки від 25.05.17р. № 2017233, укладеного між КМР та ТОВ «Регул-Агро», неукладеним. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на зміну власників нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці, що є предметом спірного договору оренди, та неповерненням одним з них цієї земельної ділянки орендодавцю - Криворізькій міськраді.
Ухвалою суду від 02.01.25р. відкрите провадження у справі №904/5726/24 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.
КМР (відповідач) заперечує проти позовних вимог та вказує, що відбувся перехід існуючого права оренди земельної ділянки від попереднього орендаря до наступного орендаря при збереженні чинним договору оренди. За обставин, визначених ст. 120 Земельного кодексу України, відбувається перехід права оренди із заміною сторони в чинному договорі оренди. В даному випадку при відчуженні нерухомого майна попередній орендар (продавець нерухомості) вибуває із зобов'язань, оскільки для нього є договір припиненим, а новий орендар (покупець нерухомості) займає його місце в договірних зобов'язаннях.
ТОВ «Автоспецтранс-КР» (позивач) у відповіді на відзив вказує, що не згоден з договором оренди земельної ділянки №2017233 від 25.05.17р., який було укладено між КМР та ТОВ «Регул-Авто», а тому просив врахувати суд ту обставину, що вказаний договір суперечить законодавству.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 99732745, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:182:0002 площею 1,0178 га, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Залізничників (колишня вул. Ленінського комсомолу), 33, належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.
Між КМР (орендодавець) та ТОВ «Регул-Агро» (орендар) 25.05.17р. було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки № 2017233. Право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 29.05.17р. за № 20711044. Згідно з п. 37 договору, цей договір вважається укладеним з дати підписання сторонами та набирає чинності з моменту його державної реєстрації згідно діючого законодавства. Відповідно до п. 1 договору, орендодавець на підставі рішення міської ради від 26.04.17р. № 6148 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення приміщень цеху з виробництва товарів народного вжитку (виробництво вікон та дверей із металопласту) з розширенням ділянки підготовки склопакетів і компресорної з кадастровим номером 1211000000:03:182:0002, яка розташована на вул. Залізничників, 33, у Довгинцівському районі м. Кривого Рогу. Пунктом 2 договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,0178 га. Пунктом 3 договору визначено, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: виробничий комплекс згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.01.2015р. № 32253066. Згідно з п. 6 договір укладено терміном до 26.06.22р. Після закінчення строку дії договору орендар, у разі належного виконання обов'язків відповідно до умов договору, має переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк. Орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про намір поновити договір оренди земельної ділянки за два місяця (але не пізніше, ніж за місяць) до спливу строку договору оренди, додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.
За актом повернення земельної ділянки у зв'язку із зміною власника об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, ТОВ «Регул-Агро» передав/повернув, а КМР прийняла земельну ділянку загальною площею 1,0178 га з кадастровим номером 1211000000:03:182:0002, яка розташована на вул. Залізничників, 33, у Довгинцівському районі м. Кривого Рогу. Відповідно до вказаного акту, на земельній ділянці на момент повернення знаходиться об'єкт нерухомого майна: виробничий комплекс, що належить ТОВ «Укрпромтехмаш» відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.03.2018р., № запису про право власності 25398026, РНОНМ 339670112110.
Рішенням КМР від 27.06.18р. № 2828 вирішено внести зміни до діючого договору оренди, зареєстрованого 29.05.17р. за № 20711044, земельної ділянки площею 1,0178 га на вул. Залізничників, 33, у Довгинцівському районі (кадастровий номер 1211000000:03:182:0002), укладеного з ТОВ «Регул-Агро» для розміщення приміщень цеху з виробництва товарів народного вжитку (виробництво вікон та дверей із металопласту) з розширенням ділянки підготовки склопакетів і компресорної, шляхом укладення додаткової угоди та визнати орендарем земельної ділянки нового власника нерухомого майна - ТОВ «Укрпромтехмаш».
Між КМР, ТОВ «Регул-Агро», та ТОВ «Укрпромтехмаш» було підписано трьохсторонню угоду №32018020 від 21.08.18р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.05.17р. № 2017233 шляхом заміни орендаря з ТОВ «Регул-Агро» на ТОВ «Укрпромтехмаш». За актом приймання - передачі цю земельну ділянку міською радою було передано у користування ТОВ «Укрпромтехмаш».
Право оренди ТОВ «Укрпромтехмаш» на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 22.08.18р. за № 27660055.
В подальшому, між гр. ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Автоспецтранс-КР» (покупець) було укладено договір купівлі - продажу виробничого комплексу від 05.05.21р. № НРА 588566. Відповідно до п. 1 договору, продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) виробничий комплекс, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, буд. 33. Згідно з п. 2 договору об'єкт, що відчужується, належить продавцеві на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Рукавіциним І.А., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу 18.02.21р. за реєстровим №250. Зазначена нерухомість зареєстрована за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.02.2021р. за номером запису про право власності 40619095, РНОНМ 339670112110. Пунктом 5 договору визначено, що об'єкт, який є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці, цільове призначення якої: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 1,0178 га, кадастровий номер 1211000000:03:182:0002.
Право власності ТОВ «Автоспецтранс-КР» на спірний об'єкт було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.05.21р. за №41814402.
Не погоджуючись з тією обставиною, що у зв'язку з переходом до нього права власності на об'єкт нерухомого майна до нього перейшло право користування (оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:182:0002, площею 1,0178 га, та, як наслідок, на підставі вже існуючого договору оренди вказаної земельної ділянки у нього виник обов'язок сплачувати орендну плату за користування нею, позивач звернувся з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки №2017233 від 25.05.17р. неукладеним.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом положень статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За змістом частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Тобто особа, яка набула право власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.
Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.
Отже, після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов'язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.
Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов'язковим.
Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.
Матеріалами справи встановлено, що договір оренди земельної ділянки №2017233 від 25.05.17р. діяв на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості ТОВ «Автоспецтранс-КР», який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов'язки.
Окрім того, суд зазначає, станом на теперішній час договір оренди земельної ділянки №2017233 від 25.05.17р. (реєстрація права оренди від 22.08.2018р. №27660055) є таким, що припинив свою дію; земельні відносини між КМР та ТОВ «Автоспецтранс КР» з приводу користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:182:0002 не врегульовано, договір оренди не укладений.
Отже, набуття позивачем права оренди відбулося в силу закону і не потребувало прийняття додаткових рішень з боку орендодавця та надання орендодавцем згоди на зміну сторони правочину, укладання з цього питання додаткової угоди до договору оренди землі.
При цьому, у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року в справі № 914/393/19.
Разом із тим, відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статтею 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Порядок заміни сторони у зобов'язанні, внесення змін до договору врегульовані загальними нормами Цивільного кодексу України, а підстави та порядок переходу прав на земельну ділянку при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташовані на ній, визначаються положеннями Земельного та Цивільного кодексів України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, правовими підставами зміни договору є істотне порушення договору другою стороною, а також інші випадки, встановлені договором або законом.
У той же час суд зазначає, що після проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, відтак не є обов'язковим.
Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди в судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору) викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року в справі № 927/79/19 та постанови Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 914/3250/20.
Крім того, як вже було зазначено вище, імперативними приписами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Аналогічного висновку щодо відсутності підстав для задоволення подібних за змістом вимог дійшов Верховний Суд у постановах від 09.02.2022 року в справі № 914/3250/20, від 06.09.2022 року в справі № 920/591/21.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів, дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Автоспецтранс-КР».
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 07.03.25р.
Відповідно до вимог ст. 241 ст. 129 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог ст. 257 ст. 129 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Васильєв О.Ю.