11 березня 2025 року м. Чернівці Справа № 724/4184/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Гураль Л.Л., дата виготовлення повного тексту рішення 31 січня 2025 року,
У листопаді 2024 року ГУ ПФУ звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення надміру виплаченої житлової субсидії у розмірі 4407,05 грн.
Свої вимоги мотивувало тим, що 13.12.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Дністровської державної адміністрації із заявою про призначення житлової субсидії та декларацією, в якій зазначено, що до складу її домогосподарства належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Головного управління соціального захисту населення Дністровської державної адміністрації відповідачу призначено субсидію на період 01.10.2023 року по 31.12.2023 року на загальну суму 4407,05 грн, в розрахунок такої бралися доходи ОСОБА_1 .
В подальшому, з інформації, наданої за рекомендаціями Міністерства фінансів України, виявлено, що ОСОБА_1 або члени її господарства за даними адміністрації Державної прикордонної служби України під час отримання житлової субсидії перебували за кордоном сукупно більш як 60 днів, дата виїзду 13.05.2022 року.
ГУ ПФУ в Чернівецькій області двічі, а саме 07.08.2024 року та 25.09.2024 року повідомлено ОСОБА_1 про наявність надміру виплачених коштів у вигляді житлової субсидії та необхідність її повернення у визначеному розмірі.
З посиланням на викладене та норми права, що регулюють спірні правовідносини, просило позов задовольнити.
Провадження №22-ц/822/265/25
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2025 року в позові Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням сторона позивача оскаржила його, подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі наводить обставини, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві.
Вказує, що згідно з абз.10 п.90 Положення громадянин, якому призначено житлову субсидію, зобов'язаний протягом 30 календарних днів поінформувати уповноважений орган (до 30 листопада 2022 р. включно - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, з 1 грудня 2022 р. - орган Пенсійного фонду України) про виникнення обставин, зокрема щодо перебування за кордоном особи із складу домогосподарства або члена сім'ї особи із складу домогосподарства сукупно більш як 60 днів. Даний абзац пункту 90 доповнено згідно з Постановою КМ № 340 від 18.04.2023 року.
Стверджує, що починаючи з 20.04.2023 року у позивача виник обов'язок інформування органу Пенсійного фонду України протягом 30 календарних днів щодо перебування за кордоном особи із складу домогосподарства або члена сім'ї особи із складу домогосподарства сукупно більш як 60 днів, а тому факт недобросовісності з боку відповідача є очевидним, оскільки субсидія з 13.12.2021 року у подальшому перераховувалася автоматично та призначалася на нові періоди, а відповідач не повідомляла про будь-які зміни обставин, що впливають на призначення субсидії, зокрема про перебування за кордоном сукупно більш як 60 днів під час призначення та отримання субсидії.
Виходячи зі змісту наведених вище законодавчих норм, вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і прийшов до хибних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що до 60-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні перебування за кордоном - протягом періоду воєнного стану в Україні та двох місяців після його припинення або скасування (пп.3 п.14 Положення).
Зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що інформацію про виїзд відповідача за межі України позивач отримав 14.09.2023 року, однак не вчинив жодних дій щодо припинення нарахування субсидії відповідачу за період з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року.
З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
13.12.2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення та надання житлової субсидії, подала Декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії (а.с.12-15).
Відповідно до інформації, наданої за рекомендаціями Міністерства фінансів України, виявлено, що ОСОБА_1 за даними Державної прикордонної служби під час отримання житлової субсидії перебувала за кордоном сукупно більше як 60 днів. Дата виїзду 13.05.2022 (пропускний пункт Рава-Руська). Інформація про в'їзд на територію України відсутня. Вказані дані позивачем були отримані 14.09.2023 року (а.с.37).
ГУ ПФУ в Чернівецькій області направлено відповідачці повідомлення щодо необхідності повернення надміру виплачених коштів у вигляді житлової субсидії за період з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року на загальну в суму 4407,05 грн, що підтверджується повідомленнями від 07.08.2024 року та від 25.09.2024 року (а.c.9-11), і які залишенні відповідачем без відповіді та виконання.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц .
Пунктами 8,9 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 «Про спрощення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового» (далі - Положення), визначено, що житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку).
В силу п.24 Положення житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються всі особи, що зареєстровані в житловому приміщенні (будинку) (для орендарів, внутрішньо переміщених осіб - особи, які фактично проживають). На таких осіб розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і їх доходи враховуються під час призначення житлової субсидії.
На час звернення відповідача із заявою про призначення субсидії у пп.3 п.14 Положення обумовлював, що житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), крім іншого, якщо у складі домогосподарства або у складі сім'ї члена домогосподарства є особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії (далі - особи, доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії), і в цьому періоді такі особи перебували за кордоном сукупно більше 60 днів (крім випадків, зазначених в абзацах дев'ятому - одинадцятому цього підпункту). До 60-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні службового відрядження, лікування, навчання або догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за кордоном, що підтверджується відповідними документами.
В пп.3 п.14 Положення в редакції на час призначення субсидії (період з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року) та на час звернення до суду житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), крім іншого, якщо у складі домогосподарства або у складі сім'ї члена домогосподарства є особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії (далі - особи, доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії), і в цьому періоді, такі особи перебували за кордоном сукупно більше 60 днів (крім випадків, зазначених в абзацах дев'ятому - одинадцятому цього підпункту). До 60-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні службового відрядження, лікування, навчання або догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується відповідними документами, а також дні перебування за кордоном - протягом періоду воєнного стану в Україні та двох місяців після його припинення або скасування. При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування за адресою домогосподарства на таких осіб в період перебування їх за кордоном не розраховуються.
За приписами п.56 Положення структурні підрозділи з питань соціального захисту населення мають право робити запити та безоплатно отримувати у строк до 10 календарних днів від інших підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для призначення житлових субсидій та проведення перевірок достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за їх призначенням.
У п.78 Положення зазначено, що після закінчення строку отримання житлової субсидії уповноважені органи самостійно здійснюють призначення житлової субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували житлову субсидію у попередньому періоді, крім домогосподарств: у складі яких є особи, зазначені у підпункті 3 пункту 14 цього Положення (за винятком осіб, зазначених в абзацах шостому - одинадцятому підпункту 3 пункту 14 цього Положення); які отримують житлову субсидію за місцем фактичного проживання як внутрішньо переміщені особи; у складі яких є задекларовані особи; у складі яких кількість фактично проживаючих зареєстрованих (задекларованих) осіб менша, ніж кількість зареєстрованих осіб; які звертаються за призначенням житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива; які орендують житлове приміщення для проживання і звертаються за житловою субсидією на оплату житлово-комунальних послуг.
Пункт 79 Положення вказує на те, що уповноважені органи без звернення громадян збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому цим Положенням, і протягом 10 днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення з використанням програмних засобів (в автоматичному режимі) про призначення, непризначення, відмову в призначенні житлової субсидії та інформують про прийняте рішення громадян у порядку, визначеному пунктами 61, 62 цього Положення.
Згідно пункту 90 Положення громадянин, якому призначено житлову субсидію, зобов'язаний протягом 30 календарних днів поінформувати уповноважений орган (до 30 листопада 2022 р. включно - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, з 1 грудня 2022 р. - орган Пенсійного фонду України) про виникнення обставин, зокрема щодо: зміни складу зареєстрованих/задекларованих у житловому приміщенні (будинку) членів домогосподарств; зміни соціального статусу членів домогосподарства; зміни у складі сім'ї члена домогосподарства; зміни переліку отримуваних житлово-комунальних послуг, умов їх надання; зміни управителя, виконавця комунальних послуг (крім випадків, коли інформація про зміну надається виконавцем послуги), створення об'єднання; настання умов, зазначених у підпунктах 2, 4, 8-10 пункту 14 цього Положення; отримання ним або членом сім'ї особи із складу домогосподарства одноразово доходу у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (крім цільової благодійної допомоги, що надається на здобуття освіти, отримання медичних послуг, подолання наслідків стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, екологічних, техногенних та інших катастроф у місцевостях, оголошених зонами надзвичайної екологічної ситуації; страхових виплат на медичну та соціальну допомогу; спадщини у вигляді нерухомого майна або основної його частини; гранту або стипендії на навчання); про перебування за кордоном особи із складу домогосподарства або члена сім'ї особи із складу домогосподарства сукупно більш як 60 днів; настання умов, за яких втрачається право на отримання субсидії на понаднормову площу житла; здійснення відповідно до договору, нормативно-правового або розпорядчого акта плати за житлово-комунальні послуги, витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги або витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива третьою особою за її рахунок або виконавчим органом за рахунок коштів місцевого бюджету.
Норми цього пункту не застосовуються в період дії воєнного стану в Україні на території адміністративно-територіальних одиниць, визначених у переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204. Громадяни, яким призначено житлову субсидію, зобов'язані повідомити про обставини, передбачені цим пунктом, протягом місяця після припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Таким чином, як на момент подання заяви про призначення та надання житлової субсидії (13.12.2021), так і на момент виїзду за межі України (13.05.2022) вищевказаного обов'язку не було передбачено Положенням, як і те, що заява про призначення та надання житлової субсидії від 13.12.2021 року також не містить в собі вищезазначених зобов'язань.
Відповідно до абз. 4, 5 пункту 119 Положення за рішенням уповноваженого органу надання раніше призначеної житлової субсидії припиняється, у тому числі за поданням управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг у разі, коли: громадянин не повідомив уповноваженому органу про обставини, зазначені у пункті 90 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення.
Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» органи, які здійснюють державні виплати, мають право проводити додаткові перевірки інформації, наданої реципієнтами під час звернення за державними виплатами та опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, а також приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Так, ВП ВС у постанові від 27.03.2019 року в справі №727/5743/15-ц в п.19-21 виснувала, «…що сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що надмірно перерахована (виплачена) субсидія є шкодою. Застосування до спірних правовідносин приписів статей 1166 і 1231 ЦК України є помилковим. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, пенсії, допомоги, інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України). Отже, не може бути повернута сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії зокрема тоді, якщо позивач не доведе, що виплату здійснив добровільно, але внаслідок рахункової помилки з його боку чи недобросовісності з боку особи як набувача субсидії. Така недобросовісність може проявлятися у несумлінному ставленні до виконання власних обов'язків, зловживанні правом у власних інтересах або в інтересах третіх осіб тощо…».
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тобто, суд вирішує питання про незаконність набуття права власності, у всіх випадках, окрім, коли така незаконність прямо не випливає із закону. Такими випадками може бути імперативна заборона закону на відчуження певних видів майна. Суд може встановлювати такі обставини, надавати їм оцінку, але спору про перехід права і титул власності, який може бути вирішений на користь будь-якої із сторін, немає. Пряме застосування судом ч.2 ст.328 ЦК в такому разі має охоронне значення.
Однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України і Законом про забезпечення, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу.
Загалом, принцип (презумпція) добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями. Наприклад, Конституцією України встановлена презумпція знання закону. Ч.2 ст.68 Конституції України визначає, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Як конституційна презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями. Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує).
Добросовісність як презумпція матеріального права має процесуальне значення та впливає на розподіл доказування.
Враховуючи приписи частини першої статті 1212 ЦК України та статті 1215 ЦК України, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Слід зазначити, що в матеріалах цієї справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 , подаючи заяву про призначення субсидії, мала на меті навмисно подати недостовірні відомості або приховати відомості щодо свого перебування чи будь-кого із складу домогосподарства або члена сім'ї особи із складу домогосподарства за кордоном сукупно більш як 60 днів, що вплинули на встановлення права на призначення субсидії, тобто відсутній прямий умисел щодо введення в оману органу державної влади.
В свою чергу, ГУ ПФУ в Чернівецькій області в межах своїх повноважень, визначених Положенням, при отриманні відомостей з адміністрації Державної прикордонної служби України 14.09.2023 року не було позбавлене можливості припинити нарахування та виплату призначеної субсидії.
Відповідно, позивачем не надано доказів того, що субсидія отримана заявником за відсутності відповідної правової підстави.
З урахуванням викладених вище обставин справи та норм матеріального права, колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт зловживання з боку відповідача ОСОБА_1 чи недобросовісності з її боку при подачі заяви про призначення субсидії, внаслідок чого їй було надміру виплачена субсидія, а тому, визначена до стягнення позивачем сума поверненню не підлягає, що свідчить про законність рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір між сторонами у справі суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Такий висновок також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі №234/9643/19.
Доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними тому, що були викладені в позовній заяві і вони були предметом перевірки судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та законного висновку.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк