Єдиний унікальний номер 613/1009/23
Номер провадження 22-ц/818/68/25
11 березня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року в складі Харченка С.М. у справі № 613/1009/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що вона є споживачем фінансових послуг, які надає АТ КБ «ПриватБанк».
21 березня 2023 року з вини відповідача неустановленими особами було здійснено несанкціонований доступ до її банківських рахунків, внаслідок чого від її імені в режимі дистанційного електронного використання банківських рахунків неустановленими особами протиправно здійснено:
-переказ і зняття готівкою особистих коштів - 19 500 грн (пенсійна картка) + 4 368 грн (картка для виплат) всього - 23 868 грн;
-укладання споживчого кредиту № 23032134047492 від 21 березня 2023 року на суму 44 700 грн та використання цих коштів для придбання товарів, а також зняття коштів з кредитної картки «Універсальна» на суму 64909 грн.
21 березня 2023 року за даним фактом вона звернулася до органу досудового розслідування Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, 22 березня 2023 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023226010000058 за ч.1 ст.190 КК України (шахрайство).
В квітні - травні 2023 року на вимогу банку за рахунок особистих коштів нею було здійснено повне погашення банку указаної кредитної заборгованості в розмірі 109 609 грн.
Вважає, що банк є відповідальний: 1) за несанкціонований доступ до її рахунків та отримання третіми особами з цих рахунків належних їй грошових коштів в розмірі 23 868 грн (реальні збитки); 2) за отримання банком від неї грошових коштів в рахунок погашення неіснуючої кредитної заборгованості на суму 109 609 грн за неукладеним споживчим кредитним договором, несанкціоновано знятих коштів з кредитної картки (безпідставно набуті/ отримані кошти).
Нею було подано заяву до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення вказаних коштів, проте її вимоги залишені без задоволення.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 133477 грн, з яких 23 868 грн (збитки), 109 609 грн (безпідставно отримані кошти), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
02 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подано відзив, в якому просило позов залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що 21 березня 2023 року з карт ОСОБА_1 було здійснено ряд видаткових операцій, що не визнаються клієнтом. Грошові кошти з карт клієнта було знято внаслідок розголошення клієнтом конфіденційних даних, а тому відсутні підстави для покладення на банк відповідальності за виконання операцій з переказу коштів, які були здійснені саме клієнтом або іншою особою за допомогою особистих дій клієнта.
Позивачкою не надано судового рішення, що набрало законної сили у кримінальному провадженні № 12023226010000058 від 22 березня 2023 року за ч. 1 ст.190 КК у зв'язку з чим доводи про неправомірність списання коштів є необґрунтованими.
Також матеріали справи не містять доказів внесення в рахунок погашення заборгованості коштів, які позивачка просить стягнути з банку як безпідставно отримані кошти.
Зважаючи, що кошти, які витрачено за рахунок кредитного ліміту повернуто позивачкою на підставі умов договору, отже, вони не є такими, що сплачені без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому вимоги про застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України є безпідставними.
Щодо витрат на правничу допомогу, то заявлена сума не відповідає критерію реальності та критерію розумності встановлення вартості наданих послуг, а тому є необґрунтованою. Також, документального підтвердження витрат на правову допомогу позивчакою не надано.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 133 477 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 1334,77 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що списання коштів з рахунків ОСОБА_1 було здійснено за відсутності її волі та винних дій, які сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому грошові кошти у розмірі 133477 грн мають бути повернуті позивачці. Також, суд першої інстанції вважав за необхідно компенсувати витрат на правничу допомогу, розмір яких, виходячи з засад розумності та справедливості, визначив у сумі 10000 грн.
02 травня 2024 року засобами поштового зв'язку АТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, Банк просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачкою не надано доказів порушення банком правил проведення розрахункових операцій в процесі переказу грошових коштів з карткового рахунку, а тому саме ОСОБА_2 повинна нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.
Під час діалогу з шахраями, позивачкою було підтверджено зміну паролю в Приват24 та токенізацію карти № НОМЕР_1 . Кредитну карту № НОМЕР_1 від 21 березня 2023 року додано до платіжної системи G-pay, про що клієнта було сповіщено, та клієнтом підтверджено за допомогою OTP-паролю. Операції з карти здійснені в банкоматах та через POS-термінали, виконано з використанням не фізичної карти № НОМЕР_1 , а її токену.
Під час розмови з працівником Call-центру ОСОБА_1 зазначено, що шахраями в телефонній розмові уточнювався CVC-код карти та позивачка розголосила дану інформацію. Доступ до коштів клієнта було отримано через Приват24, внаслідок підтвердження позивачкою зміну паролю в Приват24, розголошення CVC-коду, після чого шахраї мали змогу додати карту до платіжної системи G- рау, про що клієнта було сповіщено, та клієнтом підтверджено за допомогою ОТР-паролю. Грошові кошти за допомогою G-pay було знято через банкомат та здійснено розрахунок через POS-термінали Google Pay, що не є внутрішньобанківською платіжною системою АТ КБ «ПриватБанк», а тому Банк не має технічної можливості керувати такими операціями.
Оплату на суму 40 999 грн та на суму 50 899 грн здійснено через POS-термінал в магазині “COMFY» та “Фокстрот» відповідно, що передбачає присутність фізичної особи в приміщеннях магазинів, в яких ведеться відеоспостереження. Зазначені обставини мали бути перевірено правоохоронними органами для встановлення особи шахраїв, оскільки Банк не був набувачем ані грошових коштів, ані товару який на них був придбаний.
Також, при здійсненні оспорюваних позивачем платіжних операцій з кредитної картки та картки для виплат фінансовий номер НОМЕР_2 змінено не було, з заявами щодо втрати мобільного телефону ОСОБА_1 , не зверталася.
21 березня 2023 року ОСОБА_1 отримувала у вигляді SMS-повідомлень сповіщення про всі видаткові та прибуткові операції по своїм картами, проте лише зі сплином 2 годин звернулась до Call-центру Банку. Невідкладне звернення позивачки до Банку для блокування карт, унеможливило б подальші шахрайські дії.
Якщо б позивачка одразу після початку надходження їй повідомлень про вчинення операцій по карткам, невідкладно звернулася до банку відповідне могло би унеможливити шахрайські дії.
ОСОБА_1 будучи обізнаною, про оспорювані нею операції, здійснила повне погашення заборгованості по кредитному рахунку, що свідчить про визнання нею цих операцій. Доводи позивачки, що погашення заборгованості відбулося на вимогу банку є необґрунтованими та не підтверджується належними доказами.
Суму коштів витрачену за рахунок кредитного ліміту повернуто самостійно ОСОБА_1 на підставі умов договору, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України відсутні.
21 червня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що під час розгляду справи було доведено несанкціонований доступ до її рахунків третіми особами, відсутність винної поведінки клієнта та протиправне використання коштів та кредитних зобов'язань від її імені; що не заперечується і фактично підтверджено відповідачем, а тому висновки суду про часткове задоволення позову є обґрунтованими.
Вказувала, що відповідач не здійснив повернення коштів за її заявою, кредитну заборгованість не заморозив і не списав. Натомість Банком пред'явлено вимоги про погашення заборгованості та в односторонньому порядку здійснив списання коштів з її рахунків.
Також, її не було ознайомлено з висновками службової перевірки, висновки якої було змінено в частині фактичних обставин щодо наявності її вини в розголошенні конфіденційних даних.
Вказувала, що кредит нею було погашено внаслідок неправомірних дій банку, у зв'язку з загрозою застосування штрафних санкцій
Зазначала, що в кримінальному провадженні не було встановлено причетних осіб до незаконного заволодіння її коштами позивачки, а тому ці вимоги до банка по суті є єдиним і реальним способом для ефективного захисту її прав.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що на підставі анкети-заяви клієнта - фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 07 липня 2020 року ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг АТ КБ «ПриватБанк» з обслуговування банківських рахунків: пенсійної картки, зарплатної картки (картка для виплат), кредитної картки «Універсальна» (том 1 а. с.67-69).
Відповідно до виписки по картці/рахунку НОМЕР_3 додатковим рахункам договору SAMDN52000079289402 від 27 березня 2013 року за період з 20 березня 2023 року по 05 червня 2023 року було здійснено витрат - 133497,70 грн, усього надходжень - 133491,92 грн, сума комісій - 1599,70 грн, кредитний ліміт - 65000 грн (том 1, а.с.8-11).
За випискою по рахунку № 25H8NI3UM06SFK9P 21 березня 2023 року з рахунку ОСОБА_1 було знято готівкою на загальну суму 6015 грн (том 1, а.с. 13).
Відповідно до виписки по картці/рахунку НОМЕР_4 і додатковим рахунком SAMDNFF000095595653 від 03 липня 2013 року за період з 20 березня 2023 року по 05 червня 2023 року було здійснено витрат - 73491,33 грн, усього надходжень - 73270,05 грн, сума комісій - 73 грн, кредитний ліміт - 0 грн (том 1, а.с. 14-22).
21 березня 2023 року за заявою ОСОБА_1 Богодухівським РВП ГУНП в Харківській області внесенні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, а саме: близько 15:00 невідома особа шляхом введення в оману, заволоділа грошовими коштами з банківських карток на загальну суму 130000 грн, чим спричинено матеріальну шкоду. Розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023226010000058 за ч.1 ст. 190 КК України (шахрайство) (том 1, а.с.6.)
В рахунок погашення заборгованості на банківські рахунки ОСОБА_1 були внесені грошові кошти: 20 квітня 2023 року на суму 1912,17 грн; 28 квітня 2023 року - 6700 грн; 02 травня 2023 року - 2100 грн; 04 травня 2023 року - 34948,88 грн; 05 квітня 2023 року - 64909 грн (а.с.112).
04 серпня 2023 року за фактами здійснення переказів та зняття грошових коштів з карт ОСОБА_1 проведено службову перевірку, за результатами якої зроблено припущення, що доступ до коштів клієнта було отримано через Приват24, скористатися яким невстановлені особи отримали можливість внаслідок розголошення клієнтом CVC-коду, ОТР-паролів та PIN-коду. Грошові кошти з карти «Універсальна» № НОМЕР_1 клієнта було знято через банкомати та здійснено розрахунок через POS-термінали за допомогою G-pay. Як вбачається з вказаної перевірки 21 березня 2023 року з картки клієнта ОСОБА_1 здійснено ряд видаткових операцій, що не визнається клієнтом, а саме: за картою для виплат № НОМЕР_5 проведено 48 переказів грошових коштів на суми близько 1000 грн кожний на загальну суму 46024 грн (з урахуванням комісії Банку), 44700 грн з яких було зараховано на дану карту у якості «Кредиту готівкою», оформленого через Приват 24. Всі перекази були здійснені на «Універсальну» картку клієнта ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . За пенсійною карткою № НОМЕР_6 здійснено 19 переказів на загальну суму 19517 грн. Всі перекази були здійснені на «Універсальну» картку клієнта ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . За карткою «Універсальна» № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 20799,70 грн знято через банкомат ПриватБанку САНА9028 (м. Харків, пр. Перемоги, б 6), обличчя особи, що знімає кошти, закрито; кошти в сумі 20800 грн знято через банкомат А0104919 іншого банку (м. Харків, пр. Людвіга Свободи, 43); на суму 40999 грн здійснено оплату через POS - термінал в магазині «COMFY» (м. Харків, пр. Людвіга Свободи, 43); на суму 50899 грн здійснено оплату через POS - термінал в магазині «Фокстрот» (м. Харків, пр. Перемоги, 62-З). Картку № 4149629340082395 додано 21 березня 2023 року до платіжної системи G-pay, про що клієнта було сповіщено та клієнтом підтверджено за допомогою OTP-паролю. Всі операції виконано з використанням не фізичної картки № НОМЕР_1 , а її токену (а.с.70-71).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:
«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого зняття коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).
Положення частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.
Конструкція частини 1 статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
За загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 - 3 статті 89 ЦПК України).
При зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 21 березня 2023 року без відома та поза її волею з її рахунку було списано грошові кошти у загальному розмірі 133477 грн. Здійснення вказаних операцій відбулося за рахунок власних коштів клієнта та кредитних коштів. В цей же день вона невідкладно звернулась до відповідача з метою заблокування усіх наявні та відкриті у банку на її ім'я карткові рахунки. Вона неодноразово звертався до банку щодо несанкціонованого списання коштів та проведення службового розслідування, проте банк відмовив у задоволенні заяв щодо скасування оспорюваних операцій, у зв'язку з цим з метою уникнення застосування до неї штрафних санкцій нею було внесено кошти на рахунок.
Заперечуючи проти позову АТ КБ «ПриватБанк» вказував, що оскаржувані операції збуло вчинено внаслідок розголошення позивачкою особистих даних.
Між тим, відповідно до усталеної практики Верховного Суду саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Встановивши, що банк належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача було здійснено без використання платіжної карти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновки щодо наявності підстав для захисту прав позивачки.
При цьому, вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що банком не заперечувався факт того, що грошові перекази були ініційовані не позивачем, а іншими невстановленими особами шляхом застосування шахрайських методів, тобто кошти списано унаслідок шахрайських дій невстановлених осіб.
Заперечуючи проти позову, банком не доведено, що перекази коштів з рахунків ОСОБА_1 відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, позивачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
Також, судова колегія не приймає до уваги заперечення Банку щодо несвоєчасного звернення, оскільки до Call центру Шастіна Є.В. звернулась в цей жен день з незначним проміжком часу (2 години).
Доводи АТ КБ «ПриватБанк» що позивачкою в подальшому було сплачено кошти самостійно не свідчать про погодження та визнання нею оспорюваних операцій, оскільки зазначені дії були вчиненні з метою запобігання збільшення заборгованості та нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Банком заперечуються підстави для застосування положень 1212 ЦК України, проте, виходячи з суті вимог ОСОБА_1 - відновлення залишку коштів на картковому рахунку, суд першої інстанції обґрунтованою вважав, що має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку, враховуючи мету відповідного позову, наявні підстави для стягнення коштів, що й було викладено в резолютивній частині.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).
Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для відмови у задоволенні позову.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який використано для виконання йієї роботи адвокатом судова колегія вважає, що розмір компенсованих позивачу витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн відповідає вимогам розумності і справедливості.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 11 березня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова