Єдиний унікальний номер 638/1158/24
Номер провадження 22-ц/818/387/25
10 березня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року в складі судді Теслікової І.І. у справі № 638/1158/24 за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення,
У січні 2024 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Позов, з урахуванням уточнень мотивовано тим, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, облік нарахувань та оплат за які здійснюються за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не в повному обсязі сплачували вартість вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2022 рок виникла заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання у розмірі 8631,07 грн, - за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 4781,30 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «Харківводоканал» просило стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги у розмірі 16145,96 грн, інфляційні втрати 2017,05 грн; 3% річних у розмірі 716,54 грн, а також судові витрати.
27 березня 2024 року ОСОБА_2 подано відзив, в якому просила позов залишити без задоволення.
Відзив мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, оскільки вона періодично оплачувала вартість послуг з централізованого водовідведення та водопостачання; нею було внесено на рахунок позивача у загальному розмірі 5509,67 грн, які не були враховані при визначені розміру заборгованості.
Також, просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки позов про стягнення заборгованості за період з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2022 року подано лише у січні 2024 року.
Рішенням Дзержинскього районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року позовні вимоги КП «Харківводоканал» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 16145,96 грн; заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 8631,07 грн; заборгованість за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 4791,30 грн; інфляційні витрати у розмірі 2017,05 грн; 3% річних від простроченої суми у розмірі 716,54 грн, за період з 01 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Харківводоканал» 1211 грн судового збору з кожної.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг, які надаються підприємством, проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку в межах строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою.
12 вересня 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано сплив позовної давності щодо заборгованості, нарахованої до квітня 2017 року та фактично стягнуто борг за період з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2022 року.
Зазначала, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», проте судовим рішенням з неї стягнуто судові витрати. Вказувала, що не мала можливості надати відповідну довідку в суді першої інстанції у зв'язку з повномасштабною війною.
21 жовтня 2024 року КП «Харківводоканал» поданий відзив на апеляційну скаргу, в якій підприємство просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що при вирішені спору судом першої інстанції враховано строки позовної давності та обґрунтовано стягнуто заборгованість за період з квітня 2017 року по 31 січня 2022 року.
На час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачами не було надано суду документів, які надавали пільги чи звільняли від оплати судового збору.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше, ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_2 № НОМЕР_1 (а.с. 6).
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за відповідачами обліковується борг за період з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2022 року у розмірі 8631,07 грн, - за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 4781,30 грн (а.с. 60-61).
Відповідно до ст. ст.150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї також зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно з ст. 64 ЖК України наймачі несуть рівні обов'язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 1 3акону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 частини статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918 від 10 січня 2002 року закріплено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між КП «Харківводоканал» та відповідачами, як споживачами послуг, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) сплати грошей за надані послуги.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що наявні підстави для застосування наслідків позовної давності лише до платежів, строк сплати яких був визначений до 20 березня 2017 року.
Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначеністаттями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації та наразі воєнний стан триває.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідачі отримували надані КП «Харківводоканал» послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, однак не оплачували їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ними своїх зобов'язань не надали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за отримані послуги в межах позовної давності з урахуванням відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Доводи ОСОБА_1 про стягнення судом заборгованості поза межами строку позовної давності є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з розрахунку суми заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_1 заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення утворилась у вересні 2019 року та у подальшому збільшувалась. Саме за період з 2015 року по квітень 2017 року нарахування боргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не здійснювалось.
Між тим, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Як вбачається з матеріалів справи, з 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 має інвалідність ІІ групи, яка встановлено безстроково, про що свідчить Довідка МСЕК №698342 (а. с. 98).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, а саме, щодо покладення частини судових витрат у розмірі 1211,20 грн за рахунок держави.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Зважаючи, що позивач оскаржує судове рішення лише в частині судових витрат, підстави для розподілу витрат, понесений у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції відсутні
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року у частині розподілу судових витрат, що підлягали стягненню з ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення.
Компенсувати Комунальному підприємству «Харківводоканал» у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1211 (одна тисяча дві одинадцять) грн 20 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова