Справа № 619/4823/21 Номер провадження 22-ц/814/534/25Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
27 лютого 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П.,
за участю секретаря: Дороженка Р.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , в якому просив стягнути моральну шкоду в сумі 227800 грн. на користь сина та 275524,18 грн. на свою користь як батька.
Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи матір'ю спільної з ним дитини ОСОБА_4 , через 2 роки їх спільного проживання, самостійно змінила місце проживання дитини, створювала перешкоди в спілкуванні батька з дитиною, що призвело до численних судових спорів, за результатами яких рішення судів не виконувалися ОСОБА_3 , як і висновки органу опіки та піклування щодо встановлення порядку спілкування його з сином.
Вважає, що зміна місця проживання дитини, неможливість спілкування батька з дитиною, внаслідок неправомірних дій відповідача в період з березня 2017 року по вересень 2021 року, спричинили моральну шкоду йому як батькові дитини, так і малолітньому сину, який позбавлений батьківської уваги та турботи, що негативно відображається на його здоров'ї та розвитку.
Посилаючись на норми ч. 5 ст. 159., ч. 2 ст. 158 та ч. 2 ст. 162 СК України, якими передбачено обов'язок відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Заочним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 452,99 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , як того з батьків, хто проживає окремо від дитини, внаслідок ухилення ОСОБА_3 від виконання рішення суду та виходячи з засад розумності та справедливості стягнув на його користь 30000 грн. моральної шкоди.
Вимоги в частині стягнення з відповідача як матері моральної шкоди на користь спільної дитини ОСОБА_4 , в інтересах якої позивачем було заявлено позов, суд визнав необґрунтованими.
Зазначене рішення ухвалено в заочному порядку .
Не погодившись з даним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь дитини, в інтересах якої діє позивач як батько, останній оскаржив рішення і просив в цій частині його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог в повному обсязі, що в такому випадку буде відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини.
Вказує, що обмеження його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною завдало моральної шкоди особистим немайновим сімейним відносинам між дитиною та ним, як батьком, оскільки внаслідок відсутності нормальних контактів та зв'язків між ними з підстав неправомірної поведінки матері, син позбавлений батьківської турботи та уваги, що негативно відображається на його стані та призводить до значних страждань, у відшкодування яких і був пред'явлений позов.
Вважає, що в разі встановлення завдання моральної шкоди батькові через порушення контакту з дитиною з боку іншого батька, обов'язково виникає завдання моральної шкоди самій дитині, яка на його думку і має бути відшкодована іншим з батьків.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував в цій частині фактичні обставини та неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, прохає судове рішення в цій частині скасувати.
Рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, позивачем не оскаржується, відтак у колегії суддів не має процесуальних повноважень для його перегляду в цій частині.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.12.2017 р. шлюб між сторонами було розірвано.
Після розірвання шлюбу і до даного часу дитина - ОСОБА_5 проживає з мамою.
Розпорядженням Дергачівської районної ради від 04 травня 2017 року за №224 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_3 , яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно, п.2 встановлено батьку дитини ОСОБА_1 дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наступним розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 23 квітня 2019 року за №201 визнано таким, що втратив чинність, пункт 2 розпорядження голови державної адміністрації від 04 травня 2017 року №224 «Про визначення місця проживання та порядку виховання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
По справі доводиться, що між батьками тривалий час існує спір з приводу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та у спілкуванні з сином.
Так, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 і визначено йому дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_2 , а саме: кожний непарний та парний вівторок та п'ятницю з 18 год. 30 хв. до 19 год. 30 хв. в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_6 ), за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи думку та стан здоров'я дитини; кожну непарну суботу місяця з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), як за місцем проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , так і з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів чи парків відпочинку, враховуючи думку та стан здоров'я дитини; у день народження дитини, якщо 24 січня буде вихідним днем - з 09 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_1 , або в дитячому розважальному закладі чи паркові відпочину у смт Мала Данилівна Дергачівського району Харківської області або у місті Харкові; якщо 24 січня припадає на будній день - з 08 год. 00 хв. до 08 год. 30 хв. в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням думки та стану здоров'я дитини.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 липня 2018 року вищевказане рішення Дергачівського районного суду Харківської області було змінено в частині визначення порядку та участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_2 .
Абзаци 4-6 резолютивної частині рішення викладено в наступній редакції: «Визначено ОСОБА_1 наступний спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце та час їхнього спілкування: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10:00 год. до 18:00 год. без присутності матері». В іншій частині рішення залишено без змін.
В подальшому спірні правовідносини між сторонами як батьками малолітнього ОСОБА_4 продовжувались і мали своє врегулювання судовими рішеннями.
Так, постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2020 року скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визначено йому додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_3 під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Черговий раз ОСОБА_1 звертався до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 про встановлення способу участі батька у житті малолітньої дитини ОСОБА_2 , в якому просив зобов'язати мати дитини - ОСОБА_3 у разі інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі на COVID-19 або інше нове інфекційне захворювання або вірусну інфекцію), яку встановлено сімейним лікарем у громадян, які мешкають з дитиною та інших громадян: негайно передати дитину йому як батьку.
За результатами розгляду вказаного позову в його задоволенні було відмовлено.
За інформацією в.о. директора КЗ № Малоданилівський ЗДО «Дзвіночок» від 26.10.2021 №74 ОСОБА_1 постійно спілкується з адміністрацією, вихователями, практичним психологом закладу освіту, відвідував батьківські збори та отримував всю інформацію стосовно ОСОБА_2 , 2015 р.н. ОСОБА_1 регулярно відвідував усі святкові та виховні заходи за участю його сина ОСОБА_2 , 2015 р.н.
З копії постанови ВС у справі №619/4698/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Малоданилівською селищної ради Дергачівського району Харківської області, про встановлення способу участі батька у житті малолітньої дитини, який відмовлено судом першої інстанції та залишено в силі апеляційної інстанції, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Позивач просив суд встановити спосіб участі батька у житті малолітньої дитини - ОСОБА_2 , 2015 р.н., а саме: зобов'язати мати дитини - ОСОБА_3 у разі інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі на COVID-19 або інше нове інфекційне захворювання або вірусну інфекцію), яку встановлено сімейним лікарем у громадян, які мешкають з дитиною та інших громадян: негайно передати дитину ОСОБА_2 ,2015 р.н., батькові ОСОБА_1 ; прийняте рішення діє на час захворювання громадян, які мешкають з дитиною; на час дії цього рішення, дії інших рішень судів та розпоряджень відносно дитини зупиняються. Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.
Судові рішення мотивовано тим, що на час інфікування громадян, які мешкають разом з дитиною слід утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими разом проживають, у зв'язку з цим відсутні підстави для передачі дитини батькові у випадку інфекційного або вірусного захворювання (у тому числі COVID-19) осіб, які мешкають з дитиною. Передача дитини ОСОБА_2 , 2015р.н., батькові - ОСОБА_1 у випадку інфікування когось з членів сім'ї може ставити під загрозу здоров'я як самого ОСОБА_2 , так і інших людей.
Зазначені судові рішення перебували на примусовому виконанні, в межах відкритих виконавчих проваджень.
За цей час ОСОБА_1 постійно звертався з відповідними скаргами як до державного виконавця, так і до органів поліції, наслідком таких звернень були рекомендації про необхідність звернення до суду для вирішення спірних ситуацій між батьками.
Вбачаючи підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, визначених ч.5 ст. 159 СК України, якою передбачено, що особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, разом з цим суд не встановив достатніх правових підстав для покладення на відповідача як на матір малолітньої дитини, обов'язку відшкодувати моральну шкоду, заявлену ОСОБА_1 як представником, який діє в інтересах дитини.
Колегія судів, враховуючі межі апеляційного оскарження, погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
Безпосередньо нормами Сімейного кодексу України відшкодування моральної шкоди передбачено лише у шести випадках:
- у разі позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (частина третя статті 49 СК України);
- у разі позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього (частина третя статті 50 СК України);
- у разі ухилення від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з батьків, хто проживає з дитиною (частина четверта статті 157 СК України);
- у разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини (частина друга статті 158 СК України);
- у разі ухилення від виконання судового рішення щодо участі у вихованні дитини (частина п'ята статті 159 СК України);
- у разі самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини (частина друга статті 162 СК України).
За змістом ч.1ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем 1 по справі являється малолітній ОСОБА_5 , 2015 року народження, а його батько ОСОБА_1 вказаний законним представником.
За змістом позовної заяви ОСОБА_8 , як позивачем 1, заявлено самостійну вимогу про стягнення з матері ОСОБА_3 на свою користь моральної шкоди в розмірі 227800 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачами було зазначено, що внаслідок неправомірної поведінки відповідача, яка чинить постійно перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, ухиляється як від виконання рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини, так і від виконання судових рішень щодо участі у вихованні сина, їм заподіяно моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача окремо на користь кожного з позивачів.
З наведеного слідує, що обраний спосіб захисту у вигляді відшкодування моральної шкоди є похідним від існуючого між батьками спору про спілкування батька з дитиною та прийняття ним участі в його вихованні.
Між тим, сам позивач ОСОБА_2 є малолітньою дитиною, а відтак не має необхідної процесуальної дієздатності.
Таким чином, сама дитина через свого законного представника не може виступати позивачем із самостійними вимогами.
Крім цього, звертає на себе увагу те, що позовна заява подана батьком дитини як його законним представником у той самий час, коли відповідачем є інший законний представник малолітньої дитини - його мати.
Саме з нею ОСОБА_5 постійно проживає та находиться на її утриманні, що в розумінні положень ст. 59 ЦПК України свідчить про її статус законного представника сина ОСОБА_4 , права, свободи та інтереси якого вона має захищати в суді.
За вказаних обставин, покладення на відповідача як матір, з якою постійно проживає син, обов'язку по відшкодуванню шкоди на його користь з підстав, викладених ОСОБА_1 в позовній заяві як батьком дитини, позбавлена правового змісту.
Доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та про помилковість висновків суду про їх необґрунтованість.
За своїм змістом апеляційна скарга фактично дублює зміст позовної заяви та зводиться до власного тлумачення апелянтом характеру спірних правовідносин. При цьому, власні інтереси батька як самостійного позивача з вимогою про відшкодування моральної шкоди були судом захищені та відновленні шляхом стягнення з відповідача на його користь 30000 грн.
Фактично останнім оскаржується рішення в частині відмови в задоволенні позову позивача 1 - малолітнього ОСОБА_4 , законним представником якого він себе вказав в позовній заяві.
Твердження апелянта про те, що по справі є доведеним спричинення відповідачем як матір'ю їх сину моральної шкоди внаслідок позбавлення можливості зустрічатись та спілкуватись з батьком, не заслуговують на увагу, враховуючи, що в цьому спорі захист прав та інтересів батька судом забезпечено та стягнуто з відповідача моральну шкоду, а покладення на ОСОБА_3 обов'язку по виплаті моральної шкоди сину, який з нею проживає та повністю знаходиться на її утриманні, не відповідатиме принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини та може призвести до погіршення майнового стану відповідача, яка матеріального його утримує. При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 як батько надає матеріальну допомогу на утримання малолітнього ОСОБА_4 відповідачу, матеріали справи не містять.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 , представником якого виступає батько ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 07 березня 2025 року.
Судді: О. І. Обідіна Г.Л. Карпушин В.П. Пікуль