Справа № 544/2557/23 Номер провадження 11-кп/814/1006/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
03 березня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №62023170010000326 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2024 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Покотилівка Харківського району та області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , судимий 20 грудня 2022 року вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області за ч.4 ст.185, ст.75 КК України на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
визнаний винуватим та засуджений за ч.4 ст.409 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 грудня 2022 року та остаточно засуджений на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць позбавлення волі.
На підставі статей 20, 93, 94 КК України до ОСОБА_8 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
12 серпня 2023 року військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 командиром роти з 21 години до 21 години 30 хвилин доведено наказ про передислокацію підрозділів, які тимчасово розміщувались біля населеного пункту АДРЕСА_2 , до полігону військової частини НОМЕР_3 , розташованому біля АДРЕСА_3 .
Зазначений наказ також усно було доведено ОСОБА_8 , який попереджався про кримінальну відповідальність за невиконання наказу, самокалічення, самовільне залишення військової частини та місця бою.
В подальшому ОСОБА_9 умисно, в умовах воєнного стану, з метою ухилитись від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 11 години 18 серпня 2023 року, на території військової частини НОМЕР_1 біля населеного пункту Смотрики Лубенського району Полтавської області, за допомогою уламка скла наніс собі порізи на руках, в результаті чого утворилась різані рани передньої поверхні обох передплічь.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження закрити.
При цьому зазначає, що ОСОБА_8 вину не визнав, добровільно мобілізувався та був направлений для проходження служби, незважаючи на судимість та захворювання, зокрема, травму голови.
Стверджує, що маючи незадовільний стан здоров'я і не отримавши належної медичної допомоги, з метою привернення до себе уваги лікарів, ОСОБА_8 наніс собі порізи.
Наголошує, що умислу наносити собі ушкодження з метою ухилення від військової служби підзахисний не мав.
Вказує, що з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи №474 від 06 жовтня 2023 року ОСОБА_8 підпадає під дію ст.20 КК України та потребує застосування примусових заходів медичного характеру, а отже його дії не утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.409 КК України.
Зауважує, що показання свідків стосовно дивної поведінки ОСОБА_8 підтверджують факт його перебування у хворобливому стані.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, міркування прокурора про законність і обґрунтованість вироку суду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Підставою для скасування вироку судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неповнота судового розгляду, що передбачено п.1, п.3 ч.1ст.409 КПК України.
Згідно з ч.1ст.412 цього Кодексу істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження.
Суд апеляційної інстанції при виявленні відповідних порушень повинен виходити не лише із того, що вони фактично перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а й з потенційної можливості такого перешкоджання.
Відповідно до ст.374 КПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.15 постанови №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів.
При цьому, правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
З матеріалів провадження вбачається, що за результатами судового розгляду обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 суд першої інстанції визнав його винуватим в ухиленні як військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення в умовах воєнного стану.
Місцевий суд зазначив, що ОСОБА_9 умисно, з метою ухилитись від несення обов'язків військової служби, за допомогою уламка скла наніс собі порізи на руках, в результаті чого утворились різані рани.
Разом з тим, суд не встановив, які наслідки настали від таких дій обвинуваченого, що можливо лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.
Так, об'єктом злочину, передбаченого ст.409 КК України, є встановлений порядок проходження та несення військової служби.
Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самоскалічення з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець, спричинивши яке-небудь ушкодження своєму здоров'ю з метою ухилитися від служби, стає повністю або тимчасово непридатним до несення військової служби чи окремих її видів, примушує таким чином командира (начальника) звільнити його від виконання військових обов'язків (направити на лікування та ін.) або самовільно припиняє після спричинення пошкодження виконання таких обов'язків.
В разі доказування ухилення від військової служби шляхом самокалічення важливе доведення прямого причинно-наслідкового зв'язку між спричиненням військовослужбовцем шкоди своєму здоров'ю та неможливістю внаслідок цього виконувати обов'язки військової служби. Тобто має значення з'ясування можливості виконання особою покладених на неї обов'язків унаслідок завданої шкоди здоров'ю через її ж дії.
Важливим є також встановлення у процесі доказування конкретних обов'язків, від виконання яких військовослужбовець мав намір ухилитися, та зіставлення обсягу їх виконання з розміром завданої ним самому собі шкоди, оскільки фактично це може свідчити про наявність певних розладів чи захворювань психологічного характеру.
Відповідно до приписів ст.242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Таким чином, у справах про самоскалічення обов'язковим є проведення судово-медичної експертизи для встановлення факту, характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також проведення військово-лікарської експертизи для визначення ступеня придатності до військової служби.
Проте, ухвалюючи оскаржуваний вирок, суд залишив поза увагою, що в даному провадженні не проводилися ні судово-медична експертиза для встановлення факту, характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ні військово-лікарська експертиза для визначення ступеня придатності до військової служби внаслідок самоскалічення.
Наявність довідки військово-лікарської комісії №5/4182/1 від 24.06.2023, відповідно якої рядовий ОСОБА_8 придатний до військової служби, тобто до моменту вчинення інкримінованих дій, не звільняє в даному випадку суд від обов'язку встановити характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень та ступінь придатності до військової служби, внаслідок самоскалічення.
Також суд не дав належної оцінки висновкам судово-психіатричної експертизи №474 від 06.10.2023, відповідно до яких ОСОБА_8 в період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння (18 серпня 2023 року), виявляв ознаки іншого хворобливого стану психіки у вигляді розладу особистості та поведінки внаслідок комбінованого ураження головного мозку (алкогольно-токсичного, дисциркуляторного), що позбавляв його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, підпадає під дію ст.20 КК України та потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
Зазначивши у мотивувальній частині вироку про наявність висновків цієї судово-психіатричної експертизи, суд взагалі не оцінив можливість впливу хворобливого стану психіки обвинуваченого на мету його дій, що є важливим для встановлення суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст.409 КК України, та потребує аналізу усіх обставин кримінального провадження.
Крім того, місцевий суд обґрунтував свої висновки поясненнями обвинуваченого ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , отриманими під час досудового розслідування, хоча відповідно до приписів ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Вказані обставини свідчать про суперечливість висновків суду та їх неконкретність. Водночас, обвинувачення має бути викладено в чіткій, категоричній формі, не повинно допускати двоякого трактування.
І саме такий принцип при складанні вироку та викладенні обвинувачення має належним чином забезпечити виконання завдання кримінального провадження, закріпленого у ст.2 КПК України.
Наведені обставини свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, та неповноту судового розгляду, що згідно з положеннями п.1, п.3 ч.1 ст.409, ч.1 ст.412 КПК України є підставами для скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду.
Під час нового розгляду кримінального провадження місцевому суду необхідно провести процедуру провадження з дотриманням вимог закону, перевірити доводи апеляційної скарги захисника, надати належну оцінку усім доказам в їх сукупності, дослідити обставини, що мають значення для вирішення питання щодо всіх елементів складу інкримінованого кримінального правопорушення та у разі, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у їх вчиненні буде доведено в установленому законом порядку, вирішити питання щодо передбаченої кримінальним законом відповідальності.
Приписами ст.418 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за необхідне залишити його під вартою до вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 днів.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 412, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Скасувати вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд кримінального провадження №62023170010000326 в суді першої інстанції.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 продовжити до вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 днів.
Ухвала апеляційного суд набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4