Справа № 352/1619/24
Провадження № 22-ц/4808/385/25
Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Суддя-доповідач Девляшевський
06 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю: представника ОСОБА_1 - Міськів О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Струтинським Р.Р. 23 грудня 2024 року, повний текст якого складений 26 грудня 2024 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Міськів Оксана Тарасівна, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та перебування на утриманні,
У червні 2024 року представник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та перебування на утриманні.
В обґрунтування вимог заяви зазначила, що брат заявника ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації 13.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.02.2023 заявник отримав повідомлення про смерть №1/30 військовослужбовця ОСОБА_2 . Загиблий брат був неодружений, дітей не мав. Батьки загиблого та заявника померли 10 років тому. Отже, заявник та його загиблий брат проживали лише вдвох у будинку АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.
Вказала, що під час перебування на військовій службі ОСОБА_2 відправляв заявнику кошти на харчування, проведення поточного ремонту, сплату комунальних послуг та інші потреби. Заявник не працює та соціальних виплат не отримує. Вважає, що заявник має право на отримання компенсації-допомоги, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Встановлення фактів спільного проживання з братом, який загинув, та перебування на його утриманні необхідне заявнику для оформлення грошових виплат.
Просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по день смерті останнього та перебування заявника на утриманні брата до його загибелі.
Рішенням Тисменицького районного суду від 23 грудня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Міськів Оксана Тарасівна, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та перебування на утриманні відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішення суду, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що після смерті батьків заявник і його загиблий брат - ОСОБА_2 проживали лише в двох, вели спільне господарство. Вказує, що брат не був одружений та не мав дітей, а тому компенсацію, яка передбачена Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, ніхто не отримував. Під час перебування на службі брат заявника надсилав йому кошти на харчування, проведення поточного ремонту, сплату комунальних послуг та інші потреби. Апелянт вважає, що довідкою Тисменицької міської ради № 141 від 14.11.2023 підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали за однією адресою та вели спільне господарство, а також, що заявник виконав свій обов'язок перед загиблим братом - здійснив його поховання. Довідка Тисменицької нотаріальної контори від 16.05.2023 засвідчує, що лише заявник є спадкоємцем померлого брата, а копія повідомлення про смерть ОСОБА_2 , яка надається виключно членам сім'ї, свідчить, що найближчим членом сім'ї загиблого є заявник.
Зазначає, що для встановлення факту перебування на утриманні заявником надано докази про відсутність у нього будь-яких доходів, що також підтверджує покази свідків про перебування заявника на утриманні загиблого брата.
Зважаючи на викладене, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.
У поданому відзиві представник ІНФОРМАЦІЯ_3 доводи апеляційної скарги заперечив. Зазначає, що рідний брат загиблого військовослужбовця не належить до членів сім'ї, яким здійснюються виплати відповідно до ч.4 ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того заявником не долучено доказів проживання однією сім'єю із загиблим. Також не надано доказів перебування заявника на утриманні брата. Вважає, що заявник не відноситься до осіб, які можуть перебувати на утриманні відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Представник заінтересованої особи вважає, що заявником не доведено факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та перебування на його утриманні, а тому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представник заявника в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити. Однак, представник погодилась, що доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні брата недостатньо.
Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце судового розгляду були повідомлені належно. Отже, є правові підстави для розгляду справи за їх відсутності.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції цим вимогам в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в госпіталі міста Краматорськ Донецької області від поранень, отриманих при виконанні бойового завдання під час воєнних дій на території України (а.с. 13).
Батьки заявника та загиблого ОСОБА_2 померли раніше, зокрема батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , мама ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 14, 15).
Згідно з акта обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї № 17 від 20.03.2023 Тисменицької міської ради Івано-Франківської області комісією встановлено, що в ОСОБА_1 загинув брат ОСОБА_2 (а.с. 18).
Відповідно до довідки Тисменицької міської ради Івано-Франківської області від 14.11.2023 №140 померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 був постійним жителем с. Вільшаниця Івано-Франківського району Івано-Франківської області та до дня смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом зі своїм братом ОСОБА_1 (а.с.22).
З довідки Тисменицької міської ради Івано-Франківської області від 14.11.2023 №141 вбачається, що ОСОБА_1 не працює та знаходився на повному утриманні брата ОСОБА_2 . Заявник та його брат проживали за адресою: АДРЕСА_1 та вели спільне господарство, похорон ОСОБА_2 проводив заявник (а.с. 23).
Згідно з довідкою державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Колтун С. В. від 16.05.2023 заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкодавця ОСОБА_2 (а.с.16).
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт перебування заявника на утриманні брата ОСОБА_2 , проживання ними однією сім'єю не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступним підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) виснувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Як встановлено судом першої інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та перебування на утриманні у порядку окремого провадження.
Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім'ю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На підтвердження своїх вимог заявник до суду першої інстанції надав документи, які вказують на кровну спорідненість загиблого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як рідних братів, докази реєстрації їх місця проживання за однією адресою, документи, які свідчать про те, що йому, як єдиному члену сім'ї сповістили про загибель брата та він здійснював його поховання.
Зокрема, згідно з довідкою Тисменицької міської ради Івано-Франківської області від 14.11.2023 №140 померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 до дня смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом зі своїм братом ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Тисменицької міської ради Івано-Франківської області від 14.11.2023 №141 заявник та його брат проживали за однією адресою та вели спільне господарство, похорон ОСОБА_2 проводив заявник.
Заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкодавця ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Колтун С. В. від 16.05.2023.
Крім того, під час судового розгляду в суді першої інстанції були допитані свідки.
Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що є родичкою заявника. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали все життя як члени сім'ї за однією адресою, спільно вели господарство, обробляли разом город. ОСОБА_2 після призову до лав ЗСУ надсилав для брата кошти на її банківську карту. За вказані кошти свідок купляла необхідні ОСОБА_1 продукти, речі та оплачувала комунальні послуги.
Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що є сусідкою заявника. Разом з ним як член сім'ї проживав його брат ОСОБА_2 . Брати садили город, тримали корову, тобто мали взаємні права й обов'язки, властиві одній сім'ї. Свідок приносила із сільської ради рахунки, земельний податок, які брати разом сплачували.
З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що матеріалами справи, а також показами свідків підтверджено факт того, що ОСОБА_1 спільно проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 .
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що заявник не довів існування сімейних відносин із братом, не заслуговують на увагу, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо встановлення факту перебування на утриманні, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні (ст. 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли в період проходження служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Як визначено ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
У статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Встановлення факту перебування на утриманні брата до смерті останнього необхідне заявнику для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168.
Колегія суддів зауважує, що для встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником разової грошової допомоги, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні померлого військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Дана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявником не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт перебування його на утриманні покійного брата.
Представник апелянта вказала, що загиблий брат надавав заявнику кошти на проведення ремонту, оплату комунальних послуг та на інші потреби, однак відповідних доказів (квитанцій) в матеріалах справи немає.
Матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 , в тому числі і шляхом перерахування таких на картковий рахунок чи в інший спосіб.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 , одержання від нього допомоги, яка була для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до її існування, а відтак суд підставно відмовив у задоволенні вимог заяви про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 до його загибелі.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції належним чином не оцінив надані сторонами докази, надав неправильну правову оцінку доводам та доказам позивача, ухвалене судове рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні ОСОБА_1 інтересах якого діє представник - адвокат Міськів О.Т. про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду від 23 грудня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Міськів Оксана Тарасівна, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Встановити факт спільного проживання однією сім'єю рідного брата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН НОМЕР_1 , та брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 11 березня 2025 року.