Справа № 309/5359/24
Провадження № 2/309/1452/24
04 березня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого-судді Орос Я.В.
за участю секретаря : Калинич Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на навчання дитини,
ОСОБА_1 звернулась до Хустського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на навчання дитини.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, який видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Києво - Святошинського районного управління юстиції у Київській області від 29.01.2010р.. про що зроблено відповідний актовий запис №38.
Під час спільного проживання у сторін народилася одна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дитиною проживають окремо, позивач самостійно утримує та виховує дитину. Тобто всі обов'язки щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікування ОСОБА_1 виконує самостійно. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не бере участі у вихованні та утриманні сина.
На даний час ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у «Мукачівському фаховому коледжі» Національного університету біоресурсів і природокористування України» з 01.08.2022р. та потребує додаткових витрат на навчання. Згідно договору про надання освітніх послуг плата за навчання становить 8 250 ( вісім тисяч двісті п'ятдесят гривень) щороку, що підтверджується договором №78 від 01.08.2022р. та 3624 (три тисячі шістсот двадцять чотири) грн. за проживання в гуртожитку кожних пів року.
Загальна сума фактичних витрат ОСОБА_1 , що викликані особливими обставинами, а саме навчанням сина за період з 01.08.2022р. по теперішній час становить 41 946 грн. (24 000 грн. + 17 946 грн.), тому позивач вважає, що відповідач повинен сплатити половину вартості них витрат, що становить 20 973 грн.
Відповідач є працездатним і має можливість утримувати дитину, але самостійно допомоги дитині не надає. На скільки відомо позивачу, аліменти відповідач не платить, стягнень по виконавчим документам з відповідача не проводиться, інших дітей він не має. ОСОБА_1 вважає, що встановлення аліментів у твердій грошовій сумі є найбільш доцільним, зважаючи на те, що їй невідомо чи відповідач десь працює.
Враховуючи розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 3000 гривень щомісяця до досягнення сином повноліття та відшкодувати фактичні витрати понесені на навчання сина.
Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу ОСОБА_2 направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами та було запропоновано подати відзив, однак відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву не надіслав. Копію ухвали та додані до неї документи вручено відповідачу, що підтверджено роздруківкою трекінгу з укрпошти.
Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Отже, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Позивачем по справі, ОСОБА_1 , заявлені дві вимоги, а саме стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина та стягнення понесених витрат на навчання сина сторін. Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, який видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Києво - Святошинського районного управління юстиції у Київській області від 29.01.2010р.. про що зроблено відповідний актовий запис №38 (а.с.5).
Під час спільного проживання у сторін народилася одна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12.07.2007 року (а.с.4).
Згідно зі змісту позовних вимог вбачається, що відповідач ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не бере участі у вихованні та утриманні сина.
Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що одним із основних завдань цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.
Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Оцінюючи усі докази, що є у справі в їх сукупності, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які полягають в обов'язку матері, батька утримувати неповнолітню дитину.
Згідно зі ст. ст. 1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейним Кодексом України, а саме ст.182 та Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, визначено, що при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, і бере до уваги обставини у відношенні малолітньої дитини про її стан здоров'я, вік, потребу в належному харчуванні, забезпеченні одягом, відсутність здатності утримувати себе самостійно, та у відношенні відповідача, який, як зазначила позивач на даний час офіційно не працюючий, є особою працездатного віку, домовленість про сплату аліментів між ними як батьками відсутня, питання утримання неповнолітнього сина не вирішено, тому слід стягувати із ОСОБА_2 аліменти.
У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.
При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно з вказаною статтею СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач просить стягнути конкретну тверду грошову суму.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов'язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов'язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Декларацією прав дитини від 1959 року закріплено принцип №4, зі змісту якого дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Відповідно до ст. 8 ЗУ Про охорону дитинства батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі), а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.
Оскільки на теперішній час дитина сторін постійно проживає разом з позивачем, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від батька, який повинен виконувати свій обов'язок щодо утримання дітей належним чином.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Будь-які відомості щодо працевлаштування та середньомісячного заробітку (доходу), перебування на обліку лікарів відповідача сторонами не надані.
З урахуванням вищевказаного, даних, які могли вказувати на неможливість або істотність обмеження надавати відповідачем матеріальну підтримку позивачу судом не встановлено.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище сторін, малолітніх дітей та реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини. З врахуванням принципу співмірності, розумності аліменти у розмірі 3000 грн. відповідатимуть інтересам дитини і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.
Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача фактично понесених витрат на навчання сина, суд зазначає наступне.
Порядок та підстави стягнення з батьків додаткових витрат на дитину врегульовано ст. 185 СК України.
Так, згідно ч.1 вказаної норми той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
З огляду на аналіз статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.
Таким чином, додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини; вони необхідні для того, щоб за певних обставин можна було забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину та обґрунтовуватись відповідними документами, а відтак і підтверджувати наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати і свідчать про їх необхідність.
У п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року роз'яснено, що відповідно до ст. 185 СК України до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
В постанові Верховного Суду від 14.01.2019 р. (справа №751/4312/16-ц) зазначено, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків.
Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 320/383/19.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у «Мукачівському фаховому коледжі» Національного університету біоресурсів і природокористування України» з 01.08.2022р. відповідно до Договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти від 01.08.2022 року (а.с.6-7).
Загальна сума фактичних витрат ОСОБА_1 , що викликані особливими обставинами, а саме навчанням сина за період з 01.08.2022р. по теперішній час становить 41 946 грн.
Сплата даних коштів позивачем на потреби сина підтверджені належними доказами, а саме квитанцією до прибуткового касового ордера №514 від 29.07.2022 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №515 від 29.07.2022 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №55 від 10.03.2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №90 від 26.01.2024 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №432 від 23.06.2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №111 від 09.02.2024 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №656 від 14.08.2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №679 від 24.07.2024 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №1090 від 03.09.2024 року (а.с.9-12).
Доказів того, що відповідач добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини суду не надано. Судом не встановлено істотних обставин, які могли б впливати на виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, можливості сплачувати додаткові витрати, з урахуванням інтересів та потреб дітей та не звільняє відповідача (як батька дитини) від обов'язку утримувати дитину.
Дослідивши надані суду докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача половини суми додаткових витрат в розмірі 20973 гривень.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.
Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст. ,13, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 105,110,112 Сімейного кодексу України,суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити .
Стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 3000 грн. (три тисячі), щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття починаючи з 4 грудня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 фактично понесені витрати на оплату навчання сина ОСОБА_4 у відокремленому структурному підрозділі « Мукачівський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» у розмірі 20973 грн.(двадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три гривень), яка складається з половини вартості витрат на навчання у розмірі 24 000 грн. та 17946 грн. витрат на проживання у гуртожитку.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 10.03.2025року.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.