Справа № 308/686/24
26 лютого 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,
секретаря судового засідання Корень В.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтовування позовних вимог зазначив, що він є ветераном війни, учасником бойових дій та Наказом Спеціалізовної прокуратури у військовій та оборонній сфері від 13.04.2021 №277 був призначений на посаду заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в мережі Інтернет на своєму Telegram каналі під назвою « ОСОБА_3 (Official)» опублікував допис, у якому поширив серед невизначеного кола осіб недостовірну та негативну інформацію, яка порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації позивача.
Зміст поширеної відповідачем інформації полягає в тому, що позивач, який є працівником органів прокуратури, був затриманий на отриманні хабаря. Також публікація зазначеного допису відповідачем була поєднана з публікацією наявної в мережі Інтернет фотографії, на якій зображено позивача та обнародуванням прізвища та ім'я позивача.
Оспорювана інформація доведена до широкого кола осіб, має обвинувальний ухил щодо позивача та подана відповідачем як достовірно відома, поширена з наміром створення у суспільстві негативного враження про особу позивача. Внаслідок поширення відповідачем оспорюваної інформації відносно позивача, як прокурора, було порушено дисциплінарне провадження. Позивач стверджує, що жодних хабарів він не брав, не отримував та нікому не передавав.
Позивач вказує, що на момент опублікування вищезазначеного допису відсутній обвинувальний вирок суду по обвинуваченню його у вчиненні кримінального правопорушення, на яке вказує відповідач, що набрав законної сили. Відтак, інформація, поширена відповідачем, є недостовірною.
Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення 24 червня 2023 року недостовірної інформації про нього в мережі Інтернет на Telegram каналі під назвою « ОСОБА_3 (Official)», то належним способом захисту прав позивача є спростування поширеної недостовірної інформації у спосіб, у який поширювалась недостовірна інформація шляхом розміщення відповідачем публікації у своєму Telegram каналі « ОСОБА_3 (Official)» за веб-адресою https//t.me/VGlagola/8730 тексту резолютивної частини рішення у цій справі та зобов'язати відповідача ОСОБА_2 видалити із свого Telegram каналу під назвою « ОСОБА_3 (Official)» опублікований ним ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 годині 36 хв. допис за веб-адресою https//t.me/VGlagola/8730, в якому поширено недостовірну інформацію про позивача ОСОБА_4 . Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач не скористався правом на участь у судовому засіданні та його представник - адвокат Попова Г.М. подавла заяву, згідно якої просила провести розгляд справи без їх участі на підставі наявних матеріалів зазначивши, що позовні вимоги підтимує та просить задоволити.
Відповідач повторно не скористався правом на участь у судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заперечень чи відзив на позов не подавав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Наказом Спеціалізовної прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону №277к від 13.04.2021 призначено ОСОБА_1 на посаду заступника керівника Закарпатьської спеціалізовної прокуратруи у військовій та оборонній сфері Західного регіону з 13 квітня 2021 року строком на п'ять років, звільнивши з посади прокурора Закарпатської спеціалізовної прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.
Судом також встановлено, що за адресою розміщення в мережі Інтернет - https//t.me/VGlagola/8730 24 червня 2023 року о 15 годині 36 хв. розміщено допис такого змісту: «Вчора в Ужгороді на отриманні хабаря затримали заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 .
Затримання проводили групи ДБР і СБУ із Києва. Попався прокурор на передачі хабаря прямо біля «військової прокуратури» в Ужгороді.
Деталей щодо затримання поки немає. Усе тримають у таємниці. Дізнаюсь деталі - напишу більше».
В подальшому, зазначена інформація була розповсюджена в мережі Інтернет на різних сторінках інтернет-видань з посиланням на те, що зазначену інформацію повідомив журналіст і депутат Ужгородської міської ради Віталій Глагола у Telegram. Факт опублікування вказаної інформації слідує з її розміщення за такими адресами веб-сторінок:
« ІНФОРМАЦІЯ_2 » адреса веб-сторінки
ІНФОРМАЦІЯ_3 ZAXID.NET» адреса веб-сторінки
ІНФОРМАЦІЯ_4 » адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
« ІНФОРМАЦІЯ_6 » адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
« ІНФОРМАЦІЯ_8 » адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_9 ;
« ІНФОРМАЦІЯ_10 » адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
«Обрій» адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_12 ;
« ІНФОРМАЦІЯ_13 » адреса веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_14 .
Також з оглянутого судом Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, складеного 18 серпня 2023 року за №198/2023-ЗВ Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» слідує факт поширення відповідачем допису із вищевказаною інформацією.
Як вбачається з даного Звіту, за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет на сторінці https//t.me/VGlagola/8730 публікуються дописи від імені відповідача, викладаються особисті фотографії, а тому суд приймає до уваги обставини, що вищезазначена оспорювана публікація була розміщена саме відповідачем. Протилежного зі сторони відповідача суду не надано.
Суд приймає до уваги те, що повідомивши широкому загалу, що позивач ОСОБА_1 «затриманий на отриманні хабаря», «попався на передачі хабаря», тобто вчинив кримінальне правопорушення, відповідач ОСОБА_2 заявив про нібито вчинення позивачем суспільно небезпечних діянь, як вже про встановлений та доведений факт, а відтак суд приходить до висновку про те, що спірні твердження не є оціночними судженнями.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.
Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (частина перша статті 302 ЦК України). Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності (абзац перший частини другої статті 302 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення її публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя.
Згідно із статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
Аналогічний правовий висновок вчинив Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі №308/5318/15-ц.
Частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У справі «Богомолова проти росії» Європейський суд з прав людини вказав, що термін «приватне життя» є широким поняттям, що не має вичерпного визначення і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад на ім'я особи та зображення, і включає в себе її фізичну і психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації, тому також охоплюється поняттям приватне життя.
Відносно фотографій Європейський суд з прав людини вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов'язує державу утриматись від такого втручання: окрім такого негативного заходу можуть існувати позитивні зобов'язання, невід'ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов'язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (справа «Вон Ганновер проти Німеччини»).
Частиною 4 ст. 296 ЦК України визначено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно до частин першої та другої статті 22 Закону України «Про інформацію» масова інформація - це інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.
Аудіовізуальна інформація - це будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та індентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків (стаття 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).
При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про телекомунікації» Інтернет - це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.
За приписами частин першої, четвертої, шостої та сьомої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконання своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливим у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986).
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria №9815/82 від 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування відомостей, що були поширені, у тому числі за допомогою мережі Інтернет, з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 року у справі №918/132/20.
Відповідно до статті 62 Конституції України та частини другої статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Оспорювана інформація доведена до широкого кола осіб, має обвинувальний ухил відносно позивача та носить стверджувальний характер, подана як встановлені факти та спрямована на створення негативного враження/думки про позивача в суспільстві. При цьому, відповідач, поширюючи інформацію, не вказує джерел її походження, проте стверджує, що поширені відомості дійсно мали місце.
Жодних доказів вчинення позивачем злочинів, інформація про які міститься у поширених дописах, відповідач одночасно з поширенням такої інформації не навів.
Судом встановлено, що станом на дати поширення оспорюваної позивачем інформації, відсутнє судове рішення/вирок, що набрало законної сили, та яким би позивач був визнаний винним у вчиненні дій, описаних у дописах відповідача.
Отже, інформація поширена відповідачем в мережі Інтернет за адресою розміщення https//t.me/VGlagola/8730 24 червня 2023 року є недостовірною.
Поширенням вказаної інформації порушено особисті немайнові права позивача, зокрема така завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки у необмеженого кола осіб може сформуватися негативна оцінка (думка) щодо позивача як до людини, так і зашкодити діловій репутації позивача як працівника органу прокуратури.
На переконання суду, доказом настання негативних наслідків для позивача внаслідок поширення відповідачем вищевказаної інформації на момент подання позову та розгляду справи є відкрите щодо позивача дисциплінарне провадження.
Суд зауважує, що поширена відповідачем інформація порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, пункту 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, пункту 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, а також суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості.
Також судом встановлено, що поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача було поєднано з публікацією наявної в мережі Інтернет фотографії, на якій зображено позивача. Розповсюдження фотографії позивача здійснено без його згоди, що порушує вимоги ст. 308 ЦК України.
Крім того, в порушення вимог ч. 4 ст. 296 ЦК України, відповідачем було обнародуване прізвище та ім'я позивача, за умови відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили щодо останнього.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справах про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в питанні розміщення інформації на сторінках користувачів в соціальних мережах законодавство розділяє власника веб-сайту та власника веб-сторінки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє та/або розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо власник веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.
Саме тому, не обов'язково залучати як співвідповідача компанію, яка є власником сайту соцмережі, якщо можливо ідентифікувати власника веб-сторінки.
Як вже було зазначено, статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Відтак, суд вважає належним заходом поновлення прав та інтересів позивача шляхом визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача та зобов'язання відповідача спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію, видалення відповідачем опублікованого допису з недостовірною інформацією про позивача від 24 червня 2023 року о 15 годині 36 хв. із свого Telegram каналу під назвою « ОСОБА_3 (Official)» за веб-адресою https//t.me/VGlagola/8730, оскільки такий не покладає на відповідача будь-яких фінансових санкцій та не є надмірним тягарем, а фактично є поновленням порушеного права позивача.
Крім того, суд зазначає, що заявлений позивачем спосіб спростування недостовірної інформації шляхом розміщення відповідачем публікації у своєму Telegram каналі «Віталій Глагола (Official)» за веб-адресою https//t.me/VGlagola/8730 тексту резолютивної частини рішення за результатами розгляду цієї цивільної справи, відповідає положенням частин 6 та 7 статті 277 ЦК України та узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.
За такого, з урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем було надано належні докази на підтвердження своїх позовних вимог та такі не були спростовані стороною відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Виходячи з наведеного, такий підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Також, відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження понесених витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн. понесених витрат на правову допомогу та 200 грн. витрат на поштові відправлення. Проте, в ході розгляду справи стороною позивача не було надано документів, що свідчать про понесення витрат саме у такому розмірі та про здійснення їх оплати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку, що позивачем не обґрунтовано належними доказами заявлену суму заявлених витрат на правову допомогу, а тому така вимога до задоволення не підлягає.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, а також пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судом встановлено, що позивачем було оплачено проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтренет, про що складено відповідний Звіт №198/2023-ЗВ від 18.08.2023 року, вартість проведення якого становить 4 500 гривень, на підтвердження оплати якого додано квитанцію про оплату №222672013 на вказану суму.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що з відповідача слід стягнути вартість проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтренет на заявлену позивачем суму.
Керуючись ст.ст. 201, 277, 296, 302, 307, 308 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Законом України «Про Інформацію», ст. 62 Конституції України, ст.ст. 5, 10, 13, 15-16, 76, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 265, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_4 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на своєму каналі Telegram під назвою « ОСОБА_3 (official)» за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_15 наступного змісту: «Вчора в Ужгороді на отриманні хабаря затримали заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 .
Затримання проводили групи ДБР і СБУ із Києва. Попався прокурор на передачі хабаря прямо біля «військової прокуратури» в Ужгороді.
Деталей щодо затримання поки немає. Усе тримають у таємниці. Дізнають деталі - напишу більше.».
Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію протягом семи днів після набрання рішенням суду законної сили шляхом публікації у своєму Telegram каналі «Віталій Глагола (official)», доступному за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_15 , тексту резолютивної частини рішення суду в даній справі.
Зобов'язати ОСОБА_2 видалити з свого каналу Telegram під назвою « ОСОБА_3 (official)» опублікований ним ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 год 36 хв. допис за веб-адресою ІНФОРМАЦІЯ_15 , в якому поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,2 (одну тисячу двісті одинадять грн. двадцять коп.) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень витрат за проведення Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтренет №198/2023-ЗВ від 18.08.2023.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 .
Суддя Т.Р. Деметрадзе