Іменем України
05 березня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/36/25
Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами спрощеного позовного провадження, в відкритому судовому засіданні, розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Експерт»,
вул. Каштанова, 54, м. Кагарлик, Кагарлицький район, Київська область, 09200;
до відповідача: Фермерського господарства “Донбас-Агро»,
вул. Овдіївська, буд. 9, кв. 3, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600;
предмет спору: про стягнення 238682,38 грн
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: Шипілов О.І. - керівник.
17.01.2025, до Господарського суду Чернігівської області, надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (далі - ТОВ «Агро Експерт») до Фермерського господарства «Донбас-Агро» (далі - ФГ «Донбас-Агро») про стягнення 238682,38 грн, з них: 43570,63 грн інфляційних нарахувань, 12830,45 грн 3% річних та 182281,30 грн пені, нарахованих за період з 02.10.2022 по 30.10.2024 на підставі пунктів 7.2., 7.7. договору поставки АЕ-684-1712/22 від 17.12.2021 (далі - Договір) та статті 625 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати за поставлений товар за видатковою накладною від 22.09.2022 № 7889.
Суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначив розгляд справи по суті на 26.02.2025 об 11:00, про що постановив ухвалу від 31.01.2025.
Відповідач у належний строк скористався правом на подачу відзиву на позов, у порядку статей 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Проти задоволення позову заперечив, звертав увагу, що повністю розрахувався за отриманий товар за Договором до 01.11.2024, про що до відзиву додав: акти звірки розрахунків за період з 01.01.2023 по 31.12.2024; банківську виписку по рахунку за період з 09.11.2023 по 01.11.2024. Вважає безпідставним нарахування та стягнення позивачем штрафних санкцій (в формі пені, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення грошових зобов'язань за договором поставки АЕ-684-1712/22 від 17.12.2021, з огляду на дію форс-мажорних обставин: введення в країні воєнного стану. Окремо звертав увагу на положення Закону України від 05.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», за якими в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування, в разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.
Ухвалою від 24.02.2025, враховуючи, що в період з 26.02.2025 по 28.02.2025, суддя Романенко А.В. перебуватиме в відпустці, судове засідання з розгляду даної справи по суті призначене на іншу дату - 05.03.2025, про що сторони повідомлені засобами електронного зв'язку, в підсистемі Електронний суд.
05.03.2025, у судове засідання прибув повноважний представник відповідача; позивач до суду не прибув, повноважного представника не направив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не заявив; про дату, час та місце судового розгляду спору повідомлений належним чином, засобами електронного зв'язку, в підсистемі Електронний суд.
Неприбуття належним чином повідомленого представника позивача в судове засідання не є перешкодою для вирішення спору по суті, за наявними матеріалами справи (частина 1 статті 202 ГПК України)
Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав повноважного представника відповідача, який заперечив проти задоволення позову.
Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
17.12.2021, між ТОВ «Агро Експерт» (постачальник, позивач) та ФГ «Донбас-Агро» (покупець) укладений договір поставки № АЕ-684-1712/22 (далі - Договір), за умовами якого (пункти 1.1. - 1.3., 3.1.) постачальник прийняв на себе зобов'язання поставляти та передавати в власність покупця товар (партію товару), а покупець, у свою чергу, - приймати та оплачувати товар у порядку та на умовах визначених цим Договором та додатками до нього. Товаром за цим Договором є насіння та/або засоби захисту рослин, а також інший асортимент, що буде визначатись в додатках до цього Договору (специфікаціях). Кількість, одиниці виміру, асортимент, упаковка, ціна, вартість товару (його партії), що поставлятиметься постачальником на адресу покупця, умови його поставки, прийняття та оплати визначаються в додатках (специфікаціях) на кожну партію товару, що є невід'ємними частинами цього Договору.
Основні умови оплати товару (форма, розміри та строки оплати) визначаються додатками (специфікаціями) до Договору з урахуванням положень, визначених розділом 3 цього Договору «Порядок оплати», та можуть передбачати як повну так і часткову передплату за партію товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника до фактичного відвантаження товару, так і оплату товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника після фактичного відвантаження товару, про що зазначається в додатках (специфікаціях).
Відповідно до п. 4.5. Договору зобов'язання постачальника з поставки товару покупцю вважається виконаним, а право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на товар.
Сторони в пунктах 12.1., 12.2. погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення печатками сторін і діє до 31.12.2022. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від обов'язку погашення грошових зобов'язань та відповідальності за порушення його умов.
07.09.2022, сторонами підписаний додаток - специфікація № 10 до Договору, за яким погоджено поставку товару (засоби захисту рослин у відповідному асортименті, кількості та ціною) на загальну суму 861257,96 грн (з ПДВ). Оплата цієї партії товару здійснюється в наступному порядку: 20% від вартості товару, що становить 172251,59 грн сплачується покупцем до 20.09.2022; 80% від вартості товару, що становить 689006,37 грн - до 01.10.2022.
22.09.2022, сторонами, на виконання умов Договору та специфікації № 10 до нього, в двосторонньому порядку складено та підписано видаткову накладну № 7889, за якою позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 861257,96 грн.
ТОВ «Агро Експерт» задекларувало господарську операцію з поставки ФГ «Донбас-Агро» товару на загальну суму 861257,96 грн, у тому числі ПДВ - 143542,99 грн, про що в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 22.09.2022 № 828.
Відповідач у відзиві на позов підтвердив факт отримання товару за видатковою накладною від 22.09.2022 № 7889 на загальну суму 861257,96 грн.
Матеріалами справи підтверджене прострочення відповідачем розрахунку за спірний товар у строки, погодженні сторонами в специфікації від 07.09.2022 № 10 до Договору.
Граничний строк оплати товару на суму 861257,96 грн прострочено відповідачем з 04.10.2022, оскільки 01.10.2022 припадає на вихідний день (суботу). Тому, з урахуванням правил обчислення перебігу строків, визначених частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 03.10.2022, відтак оплату повної вартості товару прострочено з наступного дня - 04.10.2022.
31.10.2022, сторонами підписано двосторонню угоду № 3110/22-2 про зарахування зустрічних однорідних вимог із застосуванням ФАР, якою встановлено, що за договором поставки від 17.12.2021 № АЕ-684-1712/22 ТОВ «Агро Експерт» є кредитором, а ФГ «Донбас-Агро» - боржником при виконанні грошового зобов'язання на суму 828429,68 грн. У той же час за фінансовою аграрною розпискою від 27.12.2021 (зареєстрована в реєстрі аграрних розписок № 7978), що передана шляхом вчинення індосаменту на ТОВ «Адама Україна», ТОВ «Агро Експерт» є боржником, а ФГ «Донбас-Агро» - кредитором при виконанні грошового зобов'язання на суму 596120,57 грн. Сторони прийшли до згоди, що вказані вище зобов'язання за перерахованими Договорами припиняються в наступному порядку: за договором поставки від 17.12.2021 № АЕ-684-1712/22 заборгованість ФГ «Донбас-Агро» зменшується на суму 596120,57 грн та становить 232309,11 грн; за фінансовою розпискою від 27.12.2021 заборгованість ТОВ «Агро Експерт» зменшується на суму 596120,57 грн.
Відповідач, у період з 09.11.2023 по 01.11.2024, розрахувався перед позивачем за отриманий товар у повному обсязі, сплатив на користь позивача заборгованість у розмірі 232309,11 грн за Договором у наступному порядку: 09.11.2023 - 10000,00 грн; 07.12.2023 - 10000,00 грн; 28.12.2023 - 10000,00 грн; 06.02.2024 - 10000,00 грн; 16.02.2024 - 10000,00 грн; 19.04.2024 - 100000,00 грн; 30.07.2024 - 5000,00 грн; 20.09.2024 - 10000,00 грн: 03.10.2024 - 10000,00 грн; 10.10.2024 - 20000,00 грн; 01.11.2024 - 37309,11 грн, про що свідчать банківські виписки по рахунках ТОВ «Агро Експерт» та ФГ «Донбас-Агро».
Суд не прийняв в якості належних та допустимих доказів у справі акти звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.01.2022 по 11.11.2022 та за період з січня по грудень 2024 років (а. с. 156 - 157) (долучені відповідачем до відзиву на позов), оскільки перераховані документи не містять підписів повноважних представників сторін.
Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за товар, отриманий за видатковою накладною від 22.09.2022 № 7889, позивач, керуючись умовами пунктів 7.2., 7.7. Договору від 17.12.2021 № АЕ-684-1712/22 та приписами частини 2 статті 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача в судовому порядку: 43570,63 грн інфляційних втрат, 12830,45 грн 3% річних та 182281,30 грн пені за період з 02.10.2022 по 30.10.2024.
За п. 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Нормами статей 193 ГК України та 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
За частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання (частина 1 статті 217, частина 1 статті 218 ГК України).
Статтею 625 ЦК України врегульовані правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором та специфікацією від 07.09.2022 № 10 до нього, в частині своєчасної оплати вартості товару, отриманого за видатковою накладною від 22.09.2022 № 7889, тому перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд установив, що позов є обґрунтований, правомірний та підтверджений належними доказами в частині вимог про стягнення 43570,63 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2022 по жовтень 2024 років та 12830,45 грн 3% річних за період з 04.10.2022 по 30.10.2024.
Статтями 546, 549 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За статтею 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які сплачуються в разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Виходячи з приписів пунктів 7.2., 7.7. Договору при порушенні строків оплати поставленого товару, що визначені додатками (специфікаціями), покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочки, від вартості непоплаченого товару за кожний день прострочки платежів. Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання стороною відповідного зобов'язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором становить три роки.
У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 наведений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості».
Суд здійснив перевірку нарахованої до стягнення неустойки (в формі пені), дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині вимог у сумі 181627,89 грн за період з 04.10.2022 по 30.10.2024, з огляду на допущені позивачем помилки в розрахунку, зокрема, невірне визначення дати, з якої грошове зобов'язання з оплати вартості товару за спірною видатковою накладною прострочене (з 04.10.2022).
В іншій частині вимог у сумі 653,41 грн, позов задоволенню не підлягає.
Відповідач заперечив проти задоволення позову з огляду на дію форс-мажорних обставин, а саме введення в країні воєнного стану з 24.02.2022; та звертав увагу суду на положення Закону України від 05.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Суд залишив поза увагою посилання відповідача на положення Закону від 05.03.2022 № 2120-ІХ, яким доповнений розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» п. 6-1, за яким: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. (…) Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
За висновком суду, на спірні правовідносини сторін, що виникли з підстав порушення виконання зобов'язання з оплати вартості товару за договором поставки, не поширюється дія положень Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
За статтею 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Обов'язок доказування і подання доказів установлений статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
За частиною 2 статті 217 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Наведене відповідає змісту статті 617 ЦК України.
Пунктами 8.1., 8.3. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язання згідно з Договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), зокрема, оголошена та неоголошена війна, загроза війни. Сторона для якої склались форс-мажорні обставини, зобов'язана негайно, не пізніше 5-ти календарних днів з дати настання обставин повідомити про це іншу сторону; протягом 10-ти календарних днів з дати настання обставин звернутись до Торгово-промислової палати України за отриманням сертифікату про наявність обставин; протягом п'яти календарних днів з дати отримання сертифікату Торгово-промислової палати України надати його іншій стороні, на підтвердження настання форс-мажорних обставин за Договором.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 дійшов висновку про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Посилання відповідача в відзиві на позов на дію форс-мажорних обставин, зокрема, введення в країні воєнного стану, штучне затоплення навесні 2022 року частини території Чернігівської області, у тому числі полів, що оброблялись відповідачем, що в сукупності паралізувало роботу Господарства, судом до уваги не приймаються, оскільки в порушення приписів пунктів 8.1., 8.3. Договору, до матеріалів справи не наданий сертифікат Торгово-промислової палати України на підтвердження факту існування форс-мажорних обставин, що унеможливило виконання умов договору від 17.12.2021 № АЕ-684-1712/22 та доказів повідомлення позивача в 5-ти денний термін про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин відповідним сертифікатом, що позбавляє відповідача права посилатися на вказані обставини як на підставу звільнення його від відповідальності за невиконання обов'язків за цим Договором.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0.-7.1., опублікований на офіційному веб-сайті цього органу, не засвідчує настання для відповідача форс-мажорних обставин за договором поставки від 17.12.2021 № АЕ-684-1712/22, а тому не є належною підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов виконання договірних зобов?язань, оскільки не є конкретизованими щодо обставин справи та предмету спору.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд констатує, що поставка спірної партії товару згідно зі специфікацією від 07.09.2022 № 10 та видатковою накладною від 22.09.2022 № 7889, мала місце після введення в країні воєнного стану і початку бойових дій на території Чернігівської області. Тобто відповідач повинен був усвідомлювати наслідки своєї господарської діяльності та ризики невиконання договірних зобов?язань, що не звільняє його від обов'язку їх виконання.
Водночас беручи до уваги, що ФГ «Донбас-Агро» є сільськогосподарським виробником, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових, насіння олійних культур (згідно з даними внесеними до ЄДРПОУ), у той час як за спірним договором поставлялись саме засоби для захисту рослин, за поставку яких відповідач на момент звернення до суду розрахувався в повному обсязі, суд вважає за можливе, в умовах дії воєнного стану, зменшити розмір неустойки (пені) на 50% до 90813,95 грн виходячи з наступного.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якої є захист прав та інтересів кредитора в разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора в разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, в вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
За частиною 1 статті 233 ГК України в разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина 3 статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Крім того, в вирішенні судом питання щодо зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України, за яким суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки в доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності в цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Вирішуючи питання щодо зменшення пені, суд виходить з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу:
1) ступінь виконання зобов'язання боржником: на момент звернення до суду з цим позовом відповідач повністю розрахувався за отриманий товар;
2) відповідач є аграрієм, основний вид діяльності якого (за кодом 01.11.) вирощування зернових, культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур, та провадить господарську діяльність в умовах воєнного стану;
3) відсутність (недоведеність) негативних наслідків порушення зобов'язання для кредитора та отримання останнім компенсаційних виплат за рахунок присудження до стягнення: відсотків річних у розмірі 12830,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 43570,63 грн за період з 04.10.2022 по 30.10.2024.
З урахуванням наведених обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (пені) на 50% від суми, що підлягає стягненню в спірному періоді, до 90813,95 грн.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. При цьому, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача в сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не був зменшений.
Таким чином, суд поклав на відповідача відшкодування судових витрат по сплаті судового збору, що понесені позивачем при подачі позову в сумі 3570,43 грн.
Керуючись статтями 42, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 202, 233, 238, 241, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (вул. Каштанова, 54, м. Кагарлик, Кагарлицький район, Київська область, 09200; код ЄДРПОУ 32010004) до Фермерського господарства «Донбас-Агро» (вул. Овдіївська, буд. 9, кв. 3, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600; код ЄДРПОУ 40107616) про стягнення 238682,38 грн.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Донбас-Агро» (вул. Овдіївська, буд. 9, кв. 3, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600; код ЄДРПОУ 40107616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (вул. Каштанова, 54, м. Кагарлик, Кагарлицький район, Київська область, 09200; код ЄДРПОУ 32010004) 43570,63 грн інфляційних нарахувань, 12830,45 грн 3% річних, 90813,95 пені та 3570,43 грн судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. У решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене та підписане 10.03.2025.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко