Провадження № 22-ц/803/1147/25 Справа № 205/7581/24 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
10 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року в цивільній справі номер 205/7581/24 за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит,
У червні 2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернулась Державна іпотечна установа з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 25.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД. У відповідності до п.п. 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у розмірі 158570,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у розмірі 158700,00 грн, а також, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12% річних в порядку, на умовах та строки визначені цим договором. Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається строком погашення не пізніше 25 січня 2028 року на придбання житлової квартири за договором купівлі - продажу б/н від 25.01.2008 року. Виконання за кредитним договором забезпечено іпотечним договором №27.3/000126/101/08-НВД від 25.01.2008 року, укладеним між ВАТ КБ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченим Приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бодягіною І.І. за реєстровим №316. Предметом іпотеки за Іпотечним договором є трикімнатна квартира загальною площею 55,5 кв.м, житловою площею 39,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
25.01.2008 року між ВАТ КБ «Кредитпромбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №27.3/000126/П01/08-НВД, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 158570,00 грн.
19 березня 2008 року між Державною іпотечною установою та ВАТ КБ «Кредитпромбанк»
укладено договір відступлення прав вимоги №428, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровим №509. Відповідно до п. 1.1 договору відступлення банк передає, а установа приймає всі права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки. Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.1 цього договору набирає чинності з моменту підписання сторонами цього договору та його нотаріального посвідчення. Таким чином, з 19.08.2008 року установа набула всіх прав вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки.
В порушення умов кредитного договору позичальник не виконав свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування. В результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 17.08.2023 року у відповідності до довідки про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД від 25.01.2008 року складає 91917,39 грн, з яких основна сума боргу - 79721,83 грн та прострочені відсотки за користування кредитом - 12195,56 грн.
28.03.2024 року на зазначену у кредитній справі електрону адресу відповідачів направлені вимоги №937/15/7 та №936/15/7 про сплату заборгованості у розмірі 91917,39 грн. Однак, станом на дату подання позовної заяви до суду вимоги залишились без задоволення.
Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за договором про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД від 25.01.2008 року у загальному розмірі 91917,39 грн, з яких: сума основного боргу - 79721,83 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 12195,56 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року у задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач Державна іпотечна установа, подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2024 у справі №205/7581/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність нормам матеріального та процесуального права.
Державна іпотечна установа не отримала відзив на позовну заяву, тим самим Установа не ознайомилась зі змістом такого відзиву, що призвело до порушення права на подання відповіді на відзив.
На день виникнення заборгованості (25.03.2022 року) у ОСОБА_1 була чинна редакція від 21.11.2021 року Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та відповідно до ст. 1 цього Закону, тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року. У розумінні норм зазначеного вище Закону, в редакції від 21.11.2022 року та станом на день виникнення заборгованості, в Україні не було прийнятого та затвердженого офіційного нормативно-правового акту про тимчасову окупацію території міста Маріуполя Донецької області.
Зокрема, на момент виникнення заборгованості перед ДІУ діяв Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» в редакції 26.11.2020 року, та який втратив чинність 07.05.2022 року, в якому відсутня норма щодо звільнення від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що до даного спору застосовується ч. 6 ст.
15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки, відповідач не надав актуальних доказів своєї реєстрації та/або інформації про переміщення з території, яка окупована, та станом на день виникнення заборгованості діяла інша редакція даного Закону, що не розповсюджувалась на окуповану територію міста Маріуполь Донецької області.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивача Державної іпотечної установи Петровська І.Ю. доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги позивача.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 39, 40, том 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з'явилися.
Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 25.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД. Відповідно до п.п. 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у розмірі 158570,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12% річних в порядку, на умовах та строки визначені цим договором. Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається строком погашення не пізніше 25 січня 2028 року на придбання житлової квартири за договором купівлі - продажу б/н від 25.01.2008 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-15, том 1).
25.01.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ КБ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №27.3/000126/101/08-НВД, за умовами якого останній передає банку в заставу (іпотеку) наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 55,5 кв.м, житлова площа становить 39,6 кв.м, яка складається із трьох кімнат (а.с. 45-50, том 1).
25.01.2008 року на виконання зобов'язань по кредитному договору №27.3/000126/08-НВД від
25.01.2008 року між ВАТ КБ «Кредитпромбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №27.3/000126/П01/08-НВД, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 51-55, том 1).
19.03.2008 року між Державною іпотечною установою та ВАТ КБ «Кредитпромбанк» було укладено договір відступлення прав вимоги №428. Відповідно до п. 1.1 договору відступлення банк передає, а установа приймає всі права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки. Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.1 цього договору набирає чинності з моменту підписання сторонами цього договору та його нотаріального посвідчення (а.с. 56-61, том 1).
З розрахунку заборгованості №2763/32/28 від 04.09.2023 року за договором про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД від 25.01.2008 року вбачається, що сума заборгованості станом на 17.08.2023 року складає 9191739 грн, з яких основна сума боргу - 79721,83 грн та прострочені відсотки за користування кредитом - 12195,56 грн (а.с. 28-29, том 1).
28.03.2024 року на зазначену у кредитній справі електрону адресу відповідачів позивачем були направлені вимоги №937/15/7 та №936/15/7 про сплату заборгованості у розмірі 91917,39 грн (а.с. 64-66, 67-69, 70,71,72, том 1).
З повідомлення від 01.11.2022 року з реєстраційним номером №22-11-0000307518-01 вбачається, що трикімнатна квартира загальною площею 55,5 кв.м житловою площею 39,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, зруйнована внаслідок ворожого обстрілу під час повномасштабного вторгнення рф (а.с. 145, том 1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до п. 6-1 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Частиною 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.
Пунктом 5-2 Розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку» визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.
Згідно з ч. 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Положення цього пункту не поширюються на об'єкти житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує показники, встановлені статтею 266 Податкового кодексу України.
Отже, законодавець визначив, декілька критеріїв для тимчасового звільнення боржника від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним. Так, вимога повинна існувати упродовж строку тимчасової окупації; спеціальна норма ч. 6 ст. 15 цього Закону стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї; кредит має бути забезпечений іпотекою; окупація мала місце після укладення такого іпотечного договору; площа об'єкту іпотеки не повинна перевищувати показники, встановлені статтею 266 Податкового кодексу України - 120 кв. метрів для житлових будинків і 60 кв. метрів для квартир.
Судом встановлено, що 25.01.2008 року між ВАТ КБ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1
укладено договір про іпотечний кредит №27.3/000126/08-НВД.
Відповідно до п.п. 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у розмірі 158570,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12% річних в порядку, на умовах та строки визначені цим договором.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається строком погашення не пізніше 25 січня 2028 року на придбання житлової квартири за договором купівлі - продажу б/н від 25.01.2008 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 23 грудня 2022 року за №1668/39004, вся територія Маріупольського району Донецької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України із 05.03.2022 року.
Позичальник має реєстрацію на окупованій території (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 9, кв. 30).
Площа об'єкту іпотеки трьохкімнатної квартири становить 55,5 кв. метрів (згідно з п. 1.1 договору іпотеки), що менше визначеної статтею 266 Податкового кодексу України пільги.
З повідомлення від 01.11.2022 року з реєстраційним номером №22-11-0000307518-01 вбачається, що трикімнатна квартира загальною площею 55,5 кв. м житловою площею 39,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, зруйнована внаслідок ворожого обстрілу під час повномасштабного вторгнення рф.
З наданого розрахунку видно, що станом на 01.03.2022 року прострочена заборгованість за кредитом відсутня. Станом на 17.08.2023 року залишок заборгованості складає 91917,39 грн. Відтак, заборгованість за кредитним договором виникла у період з 25.03.2022 року, тобто вже у період повномасштабної агресії з боку російської федерації та окупації м. Маріуполь.
Отже, встановлено, що кредитний договір укладений до тимчасової окупації м. Маріуполя, предмет іпотеки - квартира знаходиться на тимчасово окупованій території, її площа не перевищує 60 кв. м, станом на 24.02.2022 року відповідачі не мали поточної заборгованості за кредитним договором, тобто, вони сумлінно виконували свої обов'язки, як позичальник та поручитель, за вказаним кредитним договором.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки позичальник звільняється від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним до завершення окупації м. Маріуполя у відповідності до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Довід апеляційної скарги про неотримання позивачем відзиву на позовну заяву та неможливість подати відповідь на нього, апеляційний суд відхиляє, оскільки цей довід спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, надсилання його до електронного кабінету позивача (а.с. 149, том 1).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 199 ЦПК України подання відповіді на відзив є право позивача, а не його обов'язок.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Державної іпотечної установи по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.
Судді: