Провадження № 22-ц/803/2391/25 Справа № 214/7426/21 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
04 березня 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 214/7426/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Томаш В.І. у м. Покров Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 листопада 2024 року,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 20 травня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано з підстав того, що з листопада 2019 року відповідач не приділяв часу родині, не турбувався про доньку, часто й на тривалий час зникав із дому, вчиняв безпідставні сварки, вживав спиртні напої, порушував закон, агресивно відносився до малолітньої дитини. Свідком численних сварок у родині неодноразово ставала донька, яка завжди лякалась та плакала, коли її батько в нетверезому стані сварився на маму. Атмосфера в родині була напруженою та психологічно нездоровою, що могло зашкодити подальшому психологічному та фізичному здоров'ю дитини, за яку дуже хвилювалася. У доньки з причини тривалих стресових ситуацій зі сторони відповідача, розвинулись тяжкі алергічні реакції, з тривалими обструкціями дихальних шляхів, що призвело до обструктивних алергічних приступів астматичного характеру, які потребують не лише медичного супроводження та медикаментозної підтримки, а й уникнення зайвих нервувань та стресів. З листопада 2019 року часу батько припинив спілкування з донькою, належним чином не приймав та не приймає участі у її догляді та вихованні. Відповідач ухиляється від своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини протягом п'яти років, не сплачував жодного разу аліменти, не виявляє батьківського піклування та жодним чином не приймав та не приймає участі у матеріальних витратах, пов'язаних з доглядом за дитиною, у зв'язку із чим усі труднощі та матеріальні витрати покладені на позивача.
На підставі наведеного вище позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Орджонікідзевського міського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року позов задоволено, позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. Роз'яснино сторонам, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки для батька дитини, в той час як матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виховання дочки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками.
Апелянт зауважує на тому, що він бажає спілкуватися з дитиною, однак позивач не надає йому можливості спілкування з дитиною, на початку війни виїхала з дитиною за кордон, а потім до м. Одеса. Наразі відповідач походить військову службу у лавах Збройних сил України, що унеможливлює спілкування з дочкою у будь-який спосіб. Також вказує, що не має заборгованості по сплаті аліментів як на утримання дочки ОСОБА_4 , так і на утримання двох інших дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання позивача, апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що з 05 травня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, видане 05 травня 2017 року Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 266 (а.с.15).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, видане Металургійним районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №251 (а.с.18).
З листопада 2019 року сторони припинили шлюбні відносини та 20 травня 2020 року заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області (справа №171/378/20) шлюб між ними розірвано. Рішення суду набрало законної сили (16-17).
15 липня 2020 року рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області (справа №171/1100/20) позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення аліментів задоволені та стягнуто з відповідача ОСОБА_2 аліменти в розмірі частини на утримання малолітньої доньки (а.с.28-30).
Постановою Головного державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 08.10.2020р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки, виданого Апостолівським районним судом Дніпропетровської області (а.с.42).
ОСОБА_1 не отримувала аліментів з ОСОБА_2 за період з 23 червня 2020 року по жовтень 2022 року, що підтверджується довідками Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Відповідно до постанов державного виконавця, відповідач ОСОБА_2 обмежений в праві виїзду за межі України, в праві керування транспортним засобом, а також постановою по ВП НОМЕР_1 було арештовано майно боржника.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позову позивача з урахуванням того, що матеріалами справи та наданими позивачем доказами підтверджено свідоме ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню та утриманню дитини. В оскаржуваному судовому рішенні встановлено факт того, що протягом тривалого часу відповідач свідомо діє всупереч інтересам малолітньої дочки, тим самим позбавляє його права на належне батьківське виховання та утримання.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктом 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Законодавцем передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Відповідно до роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 за №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У п.п.16, 18 вищезазначеної постанови роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 621/492/20 та від 12 травня 2021 року у справі № 689/551/20-ц.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до 6 принципу Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина для повного та гармонійного розвитку особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, у випадку такої можливості, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і, в будь-якому випадку, в атмосфері любові та духовного і матеріального забезпечення.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В даному випадку колегія суддів не погоджується з Висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 15 лютого 2024 року № 10/02.2.01-18-794 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такий висновок є передчасним, так як колегією суддів установлено, що обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, відсутні.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як на підставу пред'явлення даного позову, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що з 2020 року і по день звернення із позовом до суду, відповідач не цікавився життям своєї дочки, не сплачує аліменти та її утримання та взагалі не спілкується з дитиною, всі питання щодо виховання та утримання дітей вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача ОСОБА_2 .
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав, наголошує на тому, що він бажає спілкуватися з дитиною, однакпозивачка сама перешкоджає йому у зустрічах з дитиною. Вказує на те, що наразі він проходить військову службу у лавах Збройних сил України, що унеможливлює спілкування з дочкою у будь-який спосіб. Також вказує, що не має заборгованості по сплаті аліментів як на утримання дочки ОСОБА_4 , так і на утримання двох інших дітей.
Колегія суддів, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, приходить до висновку, що наведені позивачкою ОСОБА_1 обставини щодо неналежної участі відповідача в утриманні і вихованні дочки, несплати аліментів на утримання дочки, не можуть бути достатніми підставами, в розумінні ст.164 СК України, для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав. При цьому той факт, що наразі відповідач не проходить віськову службу не є належною підставою для позбавлення останнього батьківськиї прав відносно дитини.
Позивачкою не надано суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно дочки, котрі б слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.
Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції, свідчить про його інтерес до дочки. Вказані дії відповідача свідчать про бажання останнього брати участь у вихованні дочки та прикласти свої зусилля і змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та давши їм належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність об'єктивних і безсумнівних доказів винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно дочкиа, котрі б слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.
На переконання суду відповідач, займаючи позицію по відстоюванню своїх прав та інтересів, продемонстрував своє бажання виконувати батьківські обов'язки та налагодити із позивачкою процес його подальшої участі у вихованні дочки, що само по собі свідчить про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.
Такі висновки колегії суддів відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17 та від 23 листопада 2021 року у справі № 592/17972/19.
У справі № 409/1865/17-ц у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд та вказав, що вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з дочкою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Крім того, суди правильно не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Верховний Суд своєю постановою від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, зазначаючи, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про позбавлення батьківських прав відповідача, а належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано. За таких обставин, суд першої інстанції відмовляючи в позові, дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічних висновків щодо недоцільності позбавлення батьківських прав дійшов Верховний Суд і у постановах від 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року в справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 11 вересня 2020 року в справі № 371/693/18, від 23 листопада 2020 року в справі № 227/2272/18, від 16 червня 2021 року в справі № 595/1638/19.
Таким чином, колегія суддів вважає, що на даний час, поданий позов є передчасним.
Разом з тим, суд вважає, що в діях відповідача має місце неналежне виконання батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відповідача слід попередити про необхідність змінити ставлення до їх виховання.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, приймаючи до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які не виконують батьківських обов'язків, колегія суддів приходить до висновку про передчасність прийняття такого рішення і надання можливості відповідачеві змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського міського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: