Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
05.03.2025м. ХарківСправа № 922/4501/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Литвина Артема Миколайовича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця Григор'єва Олега Миколайовича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 1'771'900 грн
за участю :
представників позивача - Непомнящого Я.В.;
відповідача - Григор'єва О.М.;
представника відповідача - Сікози В.О.,
Фізична особа-підприємець Литвин Артем Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Григор'єва Олега Миколайовича про стягнення грошових коштів у розмірі 1'771'900 грн, які були сплачені за договором на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення № 459 від 01.12.2023. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не виконав жодного етапу робіт/надання послуг, передбачених умовами спірного договору, у зв'язку з чим позивач втратив інтерес до договору та направив на адресу відповідача лист-претензію від 28.10.2024 № 1 щодо відмови від договору та повернення коштів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15 січня 2024 року о 14:00.
08.01.2025 відповідач подав відзив (вх.№ 468), в якому зазначив, що відповідачем не було порушено умов договору № 459 від 01 грудня 2023 року, увесь об'єм роботи, який був оплачений, виконаний, без жодних зауважень та претензій зі сторони позивача, що підтверджується відповідними актами наданих послуг, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними, недоведеними та не підлягають задоволенню.
14.01.2025 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 1052), в якій вказав, що позивач у справі не отримував від відповідача належним чином оформлених актів наданих послуг та відповідно у позивача не виникло належного права на надання аргументованих заперечень на акти наданих послуг, які могли бути сформовані відповідачем. Тривале листування відповідача з позивачем підтверджують ті обставини, що послуги за договором №459 не є наданими, мета договору не є досягнутою. З метою досягнення мети своєї господарської діяльності та отримання належного результату від проекту, позивач був змушений звернутись до іншого виконавця.
17.01.2025 відповідач подав докази, які досліджено судом та приєднано до матеріалів.
12.02.2025 відповідач подав додаткові пояснення (вх.№ 3955), в яких вказав, що позивач, здійснюючи кожен наступний платіж, підтверджував той факт, що відповідачем було належно виконано черговий етап робіт, що також логічно узгоджується з умовами підписаного сторонами договору.
14.02.2025 позивач подав додаткові докази, які досліджено судом та приєднано до матеріалів.
Протокольною ухвалою від 14.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 березня 2025 року о 15:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судовому засіданні 05.03.2025 проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення відповідача та представників сторін, суд установив такі обставини.
01 грудня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Григор'євим Олегом Миколайовичем (надалі - Відповідач, Виконавець) та Фізичною особою- підприємцем Литвином Артемом Миколайовичем (надалі - Позивач, Замовник) укладено договір № 459 на виконання робіт у сфері розробки програмного забезпечення (надалі - Договір).
Відповідно до умов Договору за завданням Замовника Виконавець зобов'язався виконати роботи, надати послуги з розробки програмного забезпечення, а Замовник зобов'язався прийняти роботи (послуги) та оплатити їх.
Сторони узгодили, що послуги надаються поетапно, а саме в 5 (п'ять) етапів (п. 4.1. Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору Виконавець зобов'язаний надати послуги/виконати роботи в строки та умовах, зазначених в Договорі.
Загальний термін виконання робіт/надання послуг становить - 170 (сто сімдесят) календарних днів з моменту внесення передоплати, визначеної в п. 4.3.1. Договору (п. 4.1.3 Договору).
Пунктом 4.2. Договору визначено, що загальна вартість послуг згідно цього Договору становить - 1'771'900 (один мільйон сімсот сімдесят одна тисяча дев'ятсот гривень 00 копійок) гривень.
Сторони узгодили наступний порядок оплати:
- до початку робіт/надання послуг Замовник сплачує Виконавцеві передоплату у розмірі 10 % від загальної вартості послуг (п. 4.3.1. Договору);
- після закінчення першого етапу Замовник сплачує передоплату у розмірі 50% від вартості другого етапу. Після закінчення другого етапу та підписання Сторонами Акту, протягом 5 (п'яти) робочих днів, Замовник сплачує Виконавцеві решту 50% від вартості другого етапу (п. 4.3.2. Договору);
- після закінчення другого етапу Замовник сплачує передоплату у розмірі 50% від вартості третього етапу. Після закінчення третього етапу та підписання Сторонами Акту, протягом 5 (п'яти) робочих днів, Замовник сплачує Виконавцеві решту 50% від вартості третього етапу (п. 4.3.3. Договору);
- після закінчення третього етапу Замовник сплачує передоплату у розмірі 50% від вартості четвертого етапу. Після закінчення четвертого етапу та підписання Сторонами Акту, протягом 5 (п'яти) робочих днів, Замовник сплачує Виконавцеві решту 50% від вартості четвертого етапу (п. 4.3.4. Договору);
- після закінчення четвертого етапу Замовник сплачує передоплату у розмірі 50% від вартості п'ятого етапу. Після закінчення п'ятого етапу та підписання Сторонами Акту, протягом 5 (п'яти) робочих днів, Замовник сплачує Виконавцеві решту 50% від вартості п'ятого етапу (п. 4.3.5. Договору).
Пункт 4.5. Договору визначає порядок прийняття робіт: після завершення кожного етапу Виконавець надає Замовнику Акт наданих послуг/виконаних робіт відповідного етапу. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів розглядає і у випадку відсутності зауважень підписує відповідний Акт. У випадку наявності зауважень Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів надає обґрунтовані зауваження щодо робіт/послуг згідно відповідного Акту. Сторони узгодили, що обґрунтованими зауваженнями, які потребують виправлення зі сторони Виконавця і, відповідно, можуть бути причиною відказу підписувати акт виконаних робіт, можуть бути тільки письмові зауваження, які посилаються і цитують Бізнес Вимоги у Додатку №1 і тільки якщо ці процитовані бізнес-вимоги не співпадають або із наданими результатах роботи або не наявні у них.
Відповідно до п. 4.7. Договору після надання послуг/виконання робіт по всім етапам Сторони підписують кінцевий Акт, згідно положень п. 3.3. та п. 5.2. цього Договору.
На виконання умов Договору Замовником було здійснено оплату послуг у розмірі 100% їх вартості. У відповідності до платіжних інструкцій Замовником на користь Виконавця перераховано грошові кошти в загальній сумі 1'771'900 грн, яка склалась із наступних платежів:
- 06 грудня 2023 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 177'190 грн;
- 22 січня 2024 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 199'338,75 грн;
- 29 лютого 2024 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 398'677,50 грн;
- 27 березня 2024 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 398'677,50 грн;
- 10 травня 2024 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 398'677,50 грн;
- 22 червня 2024 року Замовником перераховано на користь Виконавця грошові кошти в сумі 199'338,75 грн.
Позивач зазначає, що станом на 25 жовтня 2024 року Відповідач не виконав жодного етапу робіт/надання послуг, передбачених п. 2.1 Договору, чим порушив умови Договору. Невиконання ФОП Григор'євим Олегом Миколайовичем умов Договору призвело до втрати інтересу Замовника до Договору, у зв'язку з чим Позивач направив на адресу Відповідача лист-претензію від 28.10.20204 № 1 щодо відмови від договору та повернення коштів.
Відповідач, у свою чергу, наголошує на тому, що роботи (послуги) виконані в повному обсязі та належним чином, а факт поетапного здійснення платежів відповідно до умов Договору, підписані акти надіслані з офіційної пошти та відсутність офіційних заперечень з боку Замовника підтверджують, що Виконавець належним чином виконав свої зобов'язання, а Замовник прийняв результати робіт.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що ЦК України розрізняє роботи, внаслідок яких має місце створення певних об'єктів матеріального світу та виконуються відповідно до договору підряду (ст.837 ЦК України), та послуги, як такі, що споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності та надаються відповідно до договору про надання послуг згідно з ст.901 ЦК України.
Крім того, роботи - це дії, результат яких не споживається в процесі їх виконання (на відміну від послуг), а створюють самостійний об'єкт матеріального світу. Особливість робіт як об'єкта цивільних правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт їх результат існує у нематеріальній формі та переходить (об'єктивується) в матеріальну форму після їх виконання. Матеріальний результат робіт може полягати у створенні речі, її переробці, обробці тощо. Таким чином, результати виконання робіт за договором підряду є за своєю суттю нічим іншим, як матеріальними цінностями (п. 43 постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/841/20).
При визначенні правової природи укладеного договору визначальним є не те, як саме сторони поіменували укладений ними договір та / або його предмет, а зміст такої угоди.
Як убачається з умов Договору та матеріалів справи, Відповідач за завданням Позивача розробляв програмне забезпечення, а також надавав інші послуги у сфері інформатизації (консультування, тестування тощо). Тобто, фактично Договір передбачав як виконання робіт (розробка програмного забезпечення), так і надання послуг консультування, тестування тощо. У зв'язку з цим суд вважає, що спірний Договір за своєю правовою природою є змішаним договором. Тому до спірних правовідносин мають бути застосовані як норми, які регулюють надання послуг, так і ті, що регулюють виконання робіт. Такого висновку за аналогічних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Договору).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Договору).
Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
У відповідності до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 статті 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, Позивачем були підписані, відскановані та направлені Відповідачу 5 актів виконаних робіт:
- Акт надання послуг №1/459 від 16.01.2024 на суму 177'190 грн;
- Акт надання послуг №2/459 від 20.02.2024 на суму 398'677,50 грн;
- Акт надання послуг №3/459 від 27.03.2024 на суму 398'677,50 грн;
- Акт надання послуг №4/459 від 08.05.2024 на суму 398'677,50 грн;
- Акт надання послуг №5/459 від 16.01.2024 на суму 398'677,50 грн.
Акти № 1/459, 2/459, 3/459 були направлені з телеграм акаунту Позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 на телеграм акаунт Відповідача.
Доказами того, що вказаний телеграм акаунт належить саме Позивачу є умови п. 3.2. Договору та скриншот, наданий Відповідачем.
Так, відповідно до п. 3.2. Договору Виконавець зобов'язаний після виконання всього договору надати результати роботи - у вигляді документу на ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_7, акаунт користувача ІНФОРМАЦІЯ_5, за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4. Також Виконавець має відправити всі напрацювання на пошту, зазначену у договорі, додавши пароль у архів. Пароль від архіву надати особисто у Телеграм користувачам ІНФОРМАЦІЯ_2 и ІНФОРМАЦІЯ_3.
Таким чином, телеграм акаунт ІНФОРМАЦІЯ_6 прямо зазначено в спірному договорі.
Крім того, з наданого Відповідачем скриншоту вбачається, що до вказаного аккаунту був прив'язаний номер мобільного телефону, який належить Позивачу, та який як контактний вказаний в Договорі, а саме НОМЕР_1 .
При цьому суд враховує, що дані телеграм акаунту можуть бути змінені користувачем, а тому суд критично ставиться до тверджень представників Позивача, що на даний час телефон Позивача не прив'язаний до телеграм акаунту ІНФОРМАЦІЯ_6, що на їхню думку свідчить про відсутність доказів належності цього акаунту саме Позивачеві.
Акт № 4/459 та кінцевий акт № 5/459 були надіслані з офіційної електронної пошти Позивача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка вказана в Договорі.
Представники Позивача зазначали, що вказані акти Позивачем не підписувались, оскільки вони не містять електронний цифровий підпис Позивача, а тому не можуть братись до уваги, проте суд не може погодитись за такими твердженнями, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила таке: "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах."
Як вже було зазначено, обмін підписаними документами (актами виконаних робіт) відбувався з боку ФОП Литвина Артема Миколайовича з використанням електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 та телеграм акаунту ІНФОРМАЦІЯ_6, які зазначені в спірному договорі.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що копії наданого Відповідачем електронного листування здійснені з особою, яка є уповноваженою особою Позивача.
Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п.38) обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов'язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що направлення з офіційної електронної адреси (та телеграм акаунту) Позивача підписаних та сканованих документів (актів виконаних робіт) свідчить про їх погодження Позивачем.
При цьому, жодних доказів та/або посилань на те, що вказана електронна скринька Позивача була зламана та використовувалась третіми особами, матеріали справи не містять.
У кожному з п'яти актів, які були підписані Позивачем, скановані та надіслані Відповідачу, зазначено, що Замовник претензій щодо об'єму, якості та строкам виконаних робіт (наданих послуг) не має.
Під час судового засідання представник Позивача зазначав, що вказані акти складені неналежним чином, а тому не можуть братись судом до уваги. З цього приводу суд зазначає таке.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Тобто, за загальним правилом, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (наприклад, акти надання послуг, виконаних робіт тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Суд зазначає, що спірні акти виконаних робіт мають всі необхідні реквізити, які містяться в ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Крім того, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Отже, сторони не позбавлені можливості доводити реальність господарської операції іншими документами, у випадку, якщо погоджені первинні документи відсутні, або не підписані.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 910/6183/23 та від 30.10.2024 у справі № 916/2739/20.
В постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 (пункти 7.13, 7.14) об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про таке:
"За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт / послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи".
Правозастосування судом першої інстанції положень статті 853 ЦК України (у контексті того, що у підрядних правовідносинах правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи) відповідає правовій позиції, викладеній у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21.
Суд зазначає, що реальність господарських операцій (крім актів виконаних робіт) також підтверджується здійсненням Позивачем платежів на користь Відповідача.
Під час виконання Договору Позивачем було здійснено шість платежів, що відповідає умовам Договору щодо поетапного виконання робіт та поетапної оплати цих робіт.
Так, за умовами Договору після закінчення кожного етапу Замовник сплачує передоплату у розмірі 50% від вартості наступного етапу та після закінчення чергового етапу та підписання Сторонами Акту, протягом 5 (п'яти) робочих днів, Замовник сплачує Виконавцеві решту 50% від вартості виконаного етапу.
Таким чином, умовами Договору чітко передбачено, що оплата залишку в 50% від вартості виконаного етапу здійснюється лише після виконання Відповідачем робіт за цим етапом та підписання Сторонами відповідного акту.
З наданих Позивачем платіжних інструкцій вбачається, що у призначеннях платежу останній вказував таке:
- платіж від 22.01.2024, призначення платежу: "Предоплата за 2 етап розробки програмного забезпечення згідно договору 459 від 01.12.2023";
- платіж від 29.02.2024, призначення платежу: "Передоплата за 3, та післясплата за 2 етап розробки програмного забезпечення згідно договору 459 від 01.12.2023";
- платіж від 27.03.2024, призначення платежу: "Передоплата за 4, та післясплата за 3 етап розробки програмного забезпечення згідно договору 459 від 01.12.2023";
- платіж від 10.05.2024, призначення платежу: "Передоплата за 5, та післясплата за 4 етап розробки програмного забезпечення згідно договору 459 від 01.12.2023";
- платіж від 22.06.2024, призначення платежу: "Післяплата за 5 етап розробки програмного забезпечення згідно договору 459 від 01.12.2023".
Таким чином, Позивач, здійснюючи кожен наступний платіж, підтверджував факт підписання відповідного акту та те, що Відповідачем було належно виконано черговий етап робіт, що також узгоджується з умовами підписаного сторонами Договору.
Щодо тверджень представника Позивача про те, що Позивач був вимушений оплачувати невиконані етапи роботі, оскільки Відповідач на цьому наполягав, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте жодного доказу в підтвердження викладених вище тверджень Позивачем не надано, а тому суд їх відхиляє.
Щодо Технічного завдання, на яке посилається представник Позивача (яке неодноразово змінювалось Відповідачем по ходу виконання Договору), суд зазначає, що це не доводить факту відсутності виконання робіт зі сторони Відповідача, а навпаки підтверджує цей факт.
Щодо посилань Позивача на укладений договір з іншим виконавцем, суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
До предмету доказування у даній справі входить, насамперед, встановлення обставин щодо фактичного виконання Відповідачем робіт (надання послуг) за Договором.
Водночас, за умови наявності доказів фактичного виконання Відповідачем робіт (надання послуг) за Договором, виконання іншим виконавцем іншого договору не є належним та достатнім доказом того, що Відповідачем не виконувались роботи за спірним договором.
Крім того, в матеріалах справи міститься листування між сторонами, з якого вбачається, що роботи за Договором дійсно виконувались. Так, під час виконання Договору виникали певні робочі питання, але всі вони вирішувались Відповідачем та Позивач в кінцевому випадку не мав жодних претензій щодо виконаної роботи.
Суд також враховує, що в перших актах зазначалось, що деякі роботи ще не зроблені або зроблені частково. Водночас в кінцевому акті №5/459 від 16.01.2024 жодних посилань на відсутність виконаних робіт нема, що свідчить про виконання Відповідачем робіт у повному обсязі.
Як вже було зазначено, за умовами Договору (п. 3.2.) Виконавець був зобов'язаний після виконання всього договору надати результати роботи - у вигляді документу на ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_7, акаунт користувача ІНФОРМАЦІЯ_5, за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4. Також Виконавець мав відправити всі напрацювання на пошту, зазначену у договорі, додавши пароль у архів. Пароль від архіву надати особисто у Телеграм користувачам ІНФОРМАЦІЯ_2 и ІНФОРМАЦІЯ_3.
На виконання вказаної умови Договору Відповідачем було надіслано всі напрацювання на ресурс ІНФОРМАЦІЯ_7. Позивач підтвердив факт отримання цих документів в своєму повідомлені від 24.06.2024, в якому вказав, що завантажив zip архів, вага архіву 117'406 Кбайтів.
Жодних претензій/зауважень щодо виконаної Відповідачем роботи Позивач у встановлений Договором строк (10 робочих днів) не висловив.
Таким чином, в даному випадку Позивачем не доведено обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві, а саме те, що Відповідач не виконав жодного етапу робіт/надання послуг, передбачених умовами спірного договору. Більш того, факт поетапного здійснення платежів відповідно до умов Договору, підписані акти надіслані з офіційної пошти та відсутність офіційних заперечень з боку Позивача підтверджують те, що Відповідач належним чином виконав свої зобов'язання, а Позивач прийняв результати робіт на загальну суму 1'771'900 грн.
Суд також вважає за необхідне вказати, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Суд відмічає, що в діях Позивача убачається несумісна з добросовісністю "суперечлива поведінка" останнього, адже під час виконання Договору Позивач вчиняв дії, які свідчать про виконання Договору Відповідачем, а згодом наполягав на тому, що Відповідач не виконав жодного етапу робіт/надання послуг. При цьому вже під час судового розгляду Позивач заперечував проти підписання актів Позивачем, а також змінив дані телеграм акаунту ІНФОРМАЦІЯ_6, що мало спростувати твердження Відповідача про належність вказаного акаунту саме Позивачу. .
Отже, намагання Позивача заперечити факт виконання Відповідачем робіт (надання послуг) за Договором всупереч вчинених Позивачем дій, які свідчать про прийняття цих робіт (послуг) від Відповідача, кваліфікується судом як порушення принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), що є складником добросовісності.
При цьому суд звертає увагу на те, що у разі якщо Позивач мав претензії щодо якості виконаних Відповідачем робіт (наданих послуг) або строків їх надання, він (Позивач) мав діяти відповідно до умов Договору, а саме мав право надавати відповідні зауваження та/або вимагати сплату штрафу та повернення передоплати, визначеної в п. 4.3. Договору (у разі порушення строків виконання зобов'язань відповідно до п. 8.5. Договору).
Проте Позивач жодного разу не звертався до Відповідача з вимогою про сплату штрафу та повернення передоплати, визначеної в п. 4.3. Договору, в порядку п. 8.5. Договору, що також підтверджує встановленні вище обставини стосовно виконання Відповідачем робіт (надання послуг) за Договором.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові, судові витрати Позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Позивачем.
Крім того, слід зазначити, що Відповідач зробив заяву про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
Так, відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
10.03.2025 Відповідач подав заяву (вх. № 6064) про відшкодування судових витрат у справі.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України в разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
За таких обставин, суд, в порядку вищевказаної п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України, вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат Відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за Позивачем.
Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат Відповідача на 13 березня 2025 року о 15:00 год.
Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Харківської області за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал №108.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Литвин Артем Миколайович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Фізична особа-підприємець Григор'єв Олег Миколайович ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складено 10.03.2025.
Суддя І.В. Трофімов